Дорога учнів до Емауса

Лк, 24, 12-35; Ді 2,14-21

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми всі переживаємо благовість Христового воскресіння і співаємо, що Христос воскрес і смертю смерть подолав. Ми себе вітаємо «Христос воскрес! – Воістину воскрес!». І ми покликані поглиблювати наші роздуми про таїнство Христового воскресіння та впроваджувати його в практику життя.

Літургійні читання з 3-го дня Пасхи вводять нас у ще один життєвий досвід пасхального таїнства.

Продовження переживання Таїнства Христового воскресіння подає нам образ двох учнів христових, які розчаровані подіями, що сталися в Єрусалимі, повертаються до свого села, що зветься Емаус. «Повні смутку», прямують дорогою до своїх домівок і по дорозі розмовляють і сперечаються про те все, що сталось в Єрусалимі, про того Ісуса, що «був пророком могутнім, а первосвященики й князі народу видали його на засуд смертний і його розіп’яли», а «ми сподівались, що він той, хто має визволити Ізраїля». Все пропало, адже їхнього учителя вбито. Це крах їхніх земних сподівань. Немає іншого виходу, як повертатися до свого колишнього способу життя. Як то каже наша приповідка: ніщо так не ранить, як уламки нашого щастя.

Картина учнів, що повертаються до Емауса – це просто шедевр євангелиста Луки. Це Євангеліє збудоване як дорога Ісуса з Галилеї до Єрусалима і до Бога Отця, а Церква, яка приймає дар Святого Духа, починаючи з Єрусалима, виходить на всі кінці світу (Пор Ді, 1,8).

Отож Ісус «проходить через міста і села, навчаючи й простуючи до Єрусалима» (Лк 13, 22), і аж три рази звіщає учням про те, що має статися з ним в Єрусалимі. Учні цієї мови Ісуса вповні не розуміють. Проте, в Євангелії від Луки є також мова про дороги, що ідуть з Єрусалима в іншому напрямку, як той «чоловік, що спускався з Єрусалима до Єрихона й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого» (Лк 10, 30). Це дорога, що веде до загибелі. І дорога розчарованих учнів Ісуса ішла з Єрусалима до родинної домівки. Але в обидвох випадках, по цій дорозі, що іде з Єрусалима, знаходиться хтось, хто запобігає біді. На дорозі до Єрихона знайшовся милосердний самарянин, який порятував побитого чоловіка.

По дорозі до Емауса до розчарованих учнів також приступає невідомий чоловік і питається про що вони розмовляють, а довідавшись про що ішлося, докоряє їм і каже: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у свою славу?» І почав їм пояснювати Святе Писання, почавши від Мойсея, а завершивши на пророках. Тут самозрозуміло, що Ісус говорив їм про «терплячого слугу Божого» (Пор. Іс. 53.2-12), який «наші недуги взяв на себе, і ніс на собі наші болі… якого вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті?... Після трудів душі своєї він побачить світло»…
Паломник, пояснюючи Писання, каже, що Ісусові «треба» було так страждати, щоб увійти у славу. Ісус зазвичай запрошував, кликав, нікого не змушував. А коли йдеться про страждання – то «треба». Страждання і смерть належать до життя людини, як наслідок гріха. Від них жодна людина не може втекти. Вони належать до світу цього. Ісус приймаючи на себе людську природу мусив перейти через цю дорогу страждань в Єрусалимі, і це оспівує 7-ий ірмос на воскресній Утрені: «Ставши людиною, терпить як смертний і стражданням зодягає смертне красою нетління», бо в Єрусалимі своєю смертю смерть перемагає. Страждання перетворюється на благодать, а смерть – на воскресіння.

Під час пояснення Писання «палало серце» цих двох учнів, однак вони не розпізнають ще цього чоловіка. Дійшовши до Емауса два учні запрошують невідомого друга: «Зостанься з нами, бо вже надвечір!». Він приймає запрошення! І коли у такому палаючому товаристві сіли до столу, досі невідомий чоловік, взяв хліб, поблагословив і, розламавши його, дав їм». В цей момент відкрились їхні очі. Вони розпізнали Ісуса. Ісус зникає, а вони «рушили негайно і повернулися в Єрусалим, де знайшли зібраних одинадцятьох, які їм сказали: Христос воскрес! Воістину воскрес, і з’явився Симонові».
Мої дорогі!

Наша дорога віри також має проходити «через Єрусалим» страждань і смерті. Від того людина не може втекти. Таки «треба» прийняти страждання і смерть, щоб разом з Христом перемогти і так дійти до воскресіння. Якщо ми в «Христа хрестилися, у Христа зодягнулися», то в єдності з Христом і нашу смерть переможемо, і з Христом воскреснемо. Апостол Павло навіть кидає виклик смерті: «Де твоя смерте, перемого? Де твоє смерте, жало? Смерть поглинута перемогою» (1Кор 15,54). Це є те хрещення духом і вогнем про яке говорив Іван Хреститель (Пор. Лк 3,16).

Проте, треба бути уважними, щоб з Єрусалима не пуститись в дорогу до Єрихона, до життєвих насолод, і не потрапити в погане товариство та в руки розбійників. Бо якщо не знайдеться якогось «милосердного самарянина», що випадково буде проходити цією дорогою, то можемо втратити життя і воскресіння. А якщо ми розчаровані, як ці два учні, що повертаються з Єрусалима до Емауса, Господь непомітно таки іде з нами, а якщо його запросимо, щоб зостався з нами, то при «ламанні хліба» Його розпізнаємо, і швидко повернемося до Єрусалима. В ламанні хліба розпізнаємо Христа, а в здатності ламати наш хліб, інші пізнають, що ми учні Ісуса Христа, що ми – справжні християни. Вершина цього «ламання хліба» – це Божественна Літургія, яка продовжує спасительне діло Ісуса Христа до кінця віків…

В уривку з Діянь Апостолів, який ми слухали, Апостол Петро цитує слова пророка Йоїла: «Буде останніми днями, - каже Бог, - я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись». Христове воскресіння відкриває простір для Духа Божого, який буде продовжувати діло Ісуса у Церкві та в людських серцях. І цей Дух Божий поведе учнів Ісуса Христа на всі сторони світу. Це вже вихід з Єрусалима під проводом Духа животворящого, Духа утішителя, як сказав Ісус: «Навчить вас і все вам нагадає, що я сказав вам (Йо 14, 26). Тільки треба його запрошувати, щоб «зостався з нами», щоб він «зійшов на нас і на освячені Дари», зійшов на нас і на цей «поламаний хліб» та на цю «пролиту кров», «перетворивши Духом твоїм святим», щоб і ми не боялися дати своє тіло поламати та пролити бодай кілька крапель поту – заради Царства Божого.

Ми сьогодні також є тими двома учнями з Емауса, адже Божественна Літургія продовжує слухати Святе Писання, а відтак ламати і споживати хліб небесний, бо Христос Воскрес!

+ Діонісій
Рим, 30 квітня 2019