Дорогі брати і Сестри,

ми здійснюємо нашу першу спільно організовану прощу українських громад до цього відпустового місця Люрд. В минулому багато наших громад як з ініціативи священиків, так і самих вірних організували прощі до цього чудотворного місця. Дане ж паломництво відзначається загально церковним характером як спроба єднання наших громад, як відчуття, що ми не якоюсь загубленою одиницею, але згуртовані під одним церковним проводом, хоча ще юридично не оформленим, однак спрямованим до цього оформлення.

Ми єднаємося на чужині під покровом Пресвятої Богородиці. Далекі від нас наші рідні відпустові місця: Зарваниця, Унів, Гошів, Крехів, Почаїв. Однак Божа Матір повсюди та сама. Вона тут у Люрді і повсюди покриває нас усіх цим самим омофором.

Здається нам, що ми маємо більший привілей від наших братів і сестер в Україні. Скільки разів ми чули про Люрд та про Фатіму, але нам навіть не снилося про можливість прибути до цих місць, а як мріялося, то ця мрія здійснюється сьогодні. Ми знаходимося на цьому всесвітньо відомому чудотворному місці, де діялось стільки тілесних оздоровлень, а ще більше духовних зцілень і навернень.

Недавно я скінчив читати відому книжку «Про моє навернення з масонерії до віри» одного запеклого масона і атеїста, відомого французького лікаря Моріса Кає (Maurice Caillet). Він приїхав до Люрду, щоб тільки супроводити його хвору жінку. Коли вона відбувала купіль, він вирішив піти до печери виключно з цікавості. І тут сталось щось неймовірне. Він навертається і відразу шукає священика, сповідається і стає віруючим, хоч за це своє навернення страждає по сьогодні, бо втрачає працю, і по сьогодні зі своєю сім’єю мусить скриватися в чужій країні.

Кожний з нас приїхав сюди з якимось особистим проханням, можливо просячи здоров’я для себе чи для інших, здоров’я тіла чи душі. Нам потрібно послухати те, що Богородиця говорила і просила, коли появлялася св. Бернардетті в 1858 році упродовж 18 разів. Вона усміхалася, але також просила: покаяння та молитви на вервиці, особливо за священиків. А 25 березня того року виявила св. Бернадетті, що вона є Непорочно зачатою, тобто зачата без порока первородного гріха.

Ми іменуємо Богородицю у Божественній Літургії як «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю і Приснодіву Марію» і, спогадуючи зі всіма святими, самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаємо. Передання нашої Церкви завжди Ïї визнає як Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Владичицю і Богородицю, яка народжує Ісуса Христа, його виховує, і коли прийшов час допомагає своєму Синові бути при справах Отця, сповняти Його волю, проповідувати Царство Боже. І коли він, її любий Син розіп’ятий, віддає свого духа в обійми Бога Отця, вона мужньо стоїть під хрестом.

Чому Богородиця Пресвята, Пречиста, Преблагословенна, Непорочна ? Церковна традиція говорить нам про такий особливий привілей Богородиці. Вона з особливої Божої благодаті цілковито послушна Богові, безумовно віддана Божій волі. Саме тому, що вона була досконало послушна Богові, не ставила найменших перепон для Божого діяння у ній і саме тому прийшла «повнота часів» «Еф, 1,10). Отже, «сповнився час, коли Бог послав свого Сина, що народився від жінки», щоб ми стали Божими синами (пор. Гал 4,4-5). Господь у Марії не знаходить найменшої перепони, щоб «Слово стало тілом і замешкало між нами» (Йо 1,14). До такого цілковитого послуху Богообраної Діви слугував увесь період Старого Завіту, аж поки це не завершилося у відкритості і бездоганній підлеглості Діви Марії. А тепер, Вона, Пресвята Богородиця по-материнськи показує нам, своїм чадам, дорогу до Ісуса Христа. Вона є «Одігітрія» - та, що вказує шлях.

На зразок Богородиці кожна людина може зростати у цьому слуханні і відданості Божій волі. Те, що є Привілеєм Марії, має стати нашим ідеалом, до якого можемо прямувати, i таким чином творити наш духовний подвиг. І те, що є привілеєм Богородиці може стати нашою власністю співдіючи з Божою благодаттю. Те, що є в Богородиці від початку може бути також нашим, бо ми покликані до досконалості: «Будьте досконалі, як Отець Ваш небесний досконалий» (Мт, 5,48), ставати святими, непорочними, благословенними.

Дорога Діви Марії стає явною під час Благовіщення, у Ïї відповіді Архангелові Гавриїлові:

«Ось я Господня слугиня, нехай станеться по твоєму слову» (Лк 1,38). Це велике і невідкличне «ТАК!» Богові не обмежується тільки Благовіщенням, але пронизує золотою ниткою у ціле життя Богородиці. Цей «ТАК!» Богові продовжується тоді, коли кесар Август видає декрет про перепис населення, і Марія змушена пускатися у далеку дорогу до Вефлеєму, і продовжується тоді, коли не знаходять гостинниці в місті, і разом зі св. Йосифом мусить шукати притулку у стаєнці, у печері. Це є «ТАК!», а не нарікання на Бога за випробування. «ТАК!» тоді, коли треба втікати в чужину, в Єгипет, переходити не тільки через жорстокі кордони, але весь час переживати небезпеки від розбійників, від хижих звірів, бо це пустиня де може забракнути найелементарніших умов для життя: води і хліба. Святе Писання каже, що цією дорогою Ізраїльський народ блукав по пустелі 40 років, і нарікав на свого провідника Мойсея. Далі проба життя у чужому краю, і проба повороту, і знову небезпека у своєму власному краю, бо царює Архелай замість Ірода (Мт 2,22). І Богородиця переживала тоді, коли Ісус залишився у храмі, а коли знайшли Його, він докорив їй, бо як 12-літній хлопець не залежить тільки від неї, але мусить слухати свою Отця, займатися Його справами (пор. Лк 2, 49). А Марія, зрозумівши, зберігає це все у своєму серці (Лк 2, 51). Марія не нарікає, коли Ісус залишає її саму та іде хреститись від Йоана, та починати свою благовість про Царство. І коли Богородиця приходить, щоб побачитися з Ісусом, Ісус довідавшись про це різко говорить: «Хто моя мати і брати мої! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі - той мій брат, сестра і мати» ( пор Мт 12, 47-50). Богородиця не бере участі у прощальній Вечері, коли Ісус установляє новозавітне Священство і Євхаристію, однак, вона супроводжує його на Голгофті і стоїть під хрестом, коли Він вмирає. На її руки спускають мертве тіло Ісуса. Це «ТАК!» Благовіщення продовжується тут, на Голгофті: «Ось я слугиня Господня, нехай станеться по твоєму слову», не по моїй волі. Коли воскреслий Ісус з’являється Марії Магдалині, жінкам Мироносицям, учням з Емаусу, Петрові, Апостолам, але не має жодного словечка у книгах Нового завіту, щоб Він об’явився його матері, Марії. Чому? Бо за логікою Євангелії не треба було їй з’являтися, щоб утвердити Ïї у вірі. Вона вірила, вона постійно жила тим «ТАК», тому Ісус сказав невірному Томі: «Побачив мене, то і віруєш! Щасливі ті, які, не убачивши, увірували» (Йо 20, 29). Богородиця була тою, що завжди слухала і вірила! Не треба було їй з’являтися.

Після свого Успіння Божа Мати з’являється, щоб утвердити нас у вірі, щоб нам усміхнутись, як усміхалася св. Бернадеті, але також, щоб нам докорити, щоб просити про покаяння, звернути увагу на потребу молитви, про необхідність постійного зв’язку з Богом.

І тут, у Люрді, Марія з’явилася саме тоді, коли Церква і світ переходили через кризу. Те саме в Фатімі, під час Першої світової війни, перед наступаючою загрозою комуністичного воюючого безбожництва й переслідування християн.

Ось що треба нам зробити! Стати перед Богородицею, і послухати чого вона хоче від нас. Може нам потрібно покаятися, навернутися, перемінитися. Богородиця була жінкою глибокого «ТАК!» для Бога. Сьогодні разом з Нею скажімо й наше «ТАК» Господеві і «все життя наше Христу Богові віддаймо!».

Треба нам стояти перед Богом і Богородицею і молитись, як Христос нас навчив: «Отче, нехай святиться твоє ім’я», - не моє; «Нехай прийде твоє царство», - не моє; «Нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі», - не моя воля. Властиво Богородиця навчала малого Ісуса перш за все прикладом свого життя: «Ось я слугиня Господня! Нехай станеться за твоїм словом», а не за моїм бажанням. І сам Ісус сповняв волю Отця Небесного до кінця свого життя. «Їжа моя, - каже Христос,- чинити волю того, хто мене послав» (Йо 4, 34); «Нехай буде не моя, а твоя воля , Отче». (Лк 22,42).

І на кінець ще одна важлива річ на яку я б звернув увагу на цьому місці. 15 серпня 2004 року, Папа Іван Павло ІІ, посилаючись на те, що тут, у Люрді, Мати Божа об’явилася звичайній дівчині, св. Бернадетті, наголошує, що «саме жінкам належить окрема місія у нашому часі, позначеному матеріалізмом і секуларизмом: тобто бути у нинішньому суспільстві свідками цих суттєвих цінностей, які можемо спостерегти тільки очима серця. Ви, жінки, маєте бути тими берегинями Невидимого».

Ви шани гідні жінки, матері, які приїхали на цю прощу маєте нагоду це робити щодня у Вашому смиренному служінні старцям і дітям в Італії та Іспанії, які очікують від Вас християнського свідчення віри, надії і любові!

Нехай Господь і Люрдська Божа Мати Вам допомагає, і Вас благословить!

+ Діонісій

Прес-реліз про спільну прощу українських іммігрантів з Італії та Іспанії до Люрда 21/10.2011