Програмна доповідь Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італї та Іспанії Пресвященного Владики Діонісія (Ляxовича)
на початку Архієрейського служіння в Італії
Біблійний текст «Я між Вами як Той, що служить !» ( пор. Лк 22, 24-2 ), є євангельським кличем мого архієрейського герба і програмою мого життя. І це співпадає з тим, що Церква вимагає від єпископа : щоб він був служителем «Євангелія заради надії світу» (пор. ПС 5), будучи «батьком, братом і другом кожної людини» (пор. ПС, 4).
На початку вересня Патріарший Синод обрав мене для служіння українським емігрантам в Італії і Святіший Отець Венедикт ХVI призначив мене Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії та Іспанії.
Я свідомий моїх обмежень, одначе вірю, що Дух Святий «доповнить те, що недостає». Вірю, що Утішитель буде нас провадити! Хочу працювати не сам, а разом з Вами. Це наше спільне і Боже діло.
Я подаю до вашої уваги схему програми мого єпископського служіння в Італії для нашого обговорення. Подібну програму я робив тоді, коли приймав ректорство семінарій у Куртибі і в Брюховичах, як також тоді, коли ченці мене обрали на протоархимандриче служіння. Така програма мені допомагає бути послідовним у моєму служінні і є корисною для Вас, щоб вимагати від мене, а я від вас, у дусі «батьківства, дружності і братерства», заради Божого Царства і добра Божого Народу. Це орієнтири, які я старався окреслити на основі Євангелія і науки Церкви. Вони є динамічними і відкритими для доповнення і кращого опрацювання.
Поділяю цю доповідь на три частини:
1) принципи служіння
2) місійна стратегія душпастирського служіння УГКЦ
3) обговорення стратегії душпастирського служіння в Італії
1. Принципи служіння
У цьому розділі подаю основні богословські і духовні принципи єпископського і священичого служіння.
1. 1 Церква
Згідно з ІІ Ватиканським Собором, «Церква - це зібраний народ в єдності Отця, і Сина, і Святого Духа» (LG, 4). Отже, Церква має своє джерело у Пресвятій Трійці. У Пресвятій Трійці три Божі Особи, а одне коло Любові; Бог один у любові, «одна сила, одна природа, одне Божество», де кожна Особа діє не сама, а через іншу (пор. слав. на Вечірні Святого Духа). Тому Церква є також одна в любові, «один Бог, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (Еф 4,5-6); Церква є сопричастям любові усіх вірних: католицька в любові і православна у вірі.
Ісус Христос приносить цей троїчний спосіб життя у цей світ. Христос залишає свою рівність з Богом, стає людиною, убогим і слугою… (пор. Флп. 2,5-11). Він є сопричастя любові. Він слухає Отця і чує потреби інших людей; Він той, що служить; Він той, що ділить хліб і є Хлібом життя. Це Його Євангелія і Його молитва. Таке саме завдання усіх тих, що увірили у Христа і охрестилися в Iм’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Єпископи, священики і диякони прийняли «Божественну Благодать», помазання Святого Духа, щоб бути слугами цього Євангелія, Троїчного і Христового способу життя. Вони взяті з народу і поставлені для народу і для Церкви. Їхнє життя заради інших та з іншими ― essere per, essere con ― (ПС,44); намісниками і делегатами Христа (пор. ПС 43, LG, 27).
Тому Церква є матір’ю і вчителькою служіння. Вона вимагає від єпископа, священика і диякона служебницької настанови, троїчного і христологічного стилю життя : слуги убогого і смиренного (пор. ПС 11), який проявляється перш за все свідченням життя. Григорій Назіанський каже : «Очисти перше себе, тоді очищай інших; дай себе навчити, щоб інших повчати; стань світлом, щоб іншим світити; будь близько Бога ти, щоб інших до Бога притягати; освяти себе, щоб інших освячувати» (Orazione, II, 71, PG 35,479).
Священнослужителі є християни, як усі інші, з усіма християнськими обов’язками. Проте вони є поставлені для інших, для служіння Святого Євангелія і для Церкви. Святий Августин дуже гарно висловлюється : «Якщо єпископська відповідальність дуже мене тривожить, то потішає мене те, що я разом з вами, бо для вас - я єпископ, а з вами - я християнин; перше завдання - це уряд, а друге - це благодать» (Sermo 340,1, PL 38,1483).
1.2 Діалог і послух
Діалог і послух - це два взаємодоповнюючі поняття. Діалог - це мовчати і слухати та в свою чергу говорити. Вимога слухати чергується, тобто переходить від одного співбесідника до іншого. Той, хто слухав має право сказати своє слово. Є особистий діалог і спільний, який здійснюється на зборах різних рівнів.
Насправді діалог і слухання - це вимога Св. Євангелія і Церкви. Після II Ватиканського Собору, Вселенські Архиєреї уважають діалог, як «нове ім'я любові» , як «обмін дарів» (не тільки обмін думок).
Діалог виглядає простим, одначе він складний і вимогливий. Це тонкий мистецький твір, суворої праці, смиренності та рівноваги. Діалог вимагає болючого життєвого шляху, бо інколи треба змінити наставлення і переконання, а навіть просто навернутися. Він не є звичайним словом, ані якоюсь «перепустною карткою». Це дія, стиль, аскеза, духовність. Справді, важко навчитися слухати позицію іншого, слухати до кінця, з любов'ю, зі симпатією та емпатією. Звичайно, щоб слухати, треба долати природний нахил до проекції та упередження стосовно свого співбесідника. Без цього, діалог обернеться в монолог двох, у сварку чи пусту бесіду.
Одна з найважливіших рис єпископа - є здатність слухати на різних вимірах цього слова. Слухати Небесного Отця на зразок Ісуса Христа, тобто бути мужем молитви; слухати Боже Слово і Церкву, відчувати потреби Божого Народу і читати знаки часу.
Єпископ покликаний Церквою бути прикладом віри, надії і любові; зразком духовного життя, слухання, служіння і ділення своїми дарами, збереження всіх заповідей і церковної дисципліни. Він має бути вимогливим до самого себе, щоб мати моральний авторитет вимагати від інших.
Єпископ має бути батьком і чуйним, близько до свого стада і своїх священиків. Він має підтримувати священиків у труднощах, щоб вони були вірні у своєму служінні і святості життя і воднораз, - у випадку важких провин, які приносять шкоду Церкві і Євангелію, - має бути сильний і рішучий, справедливий і погідний (пор. ПС, 21).
Хочу служити за цим орієнтиром Церкви і шляхом діалогу, однак діалог не звільняє нікого від послуху, а ще ширше й глибше до нього зобов'язує.
Крім цього, моя увага буде звернена також на те, щоб:
- Вести літургійне життя згідно з нормами Вселенської і Помісної Церкви.
- Створити родинне, веселе й тепле священиче середовище.
- Утверджувати і заохочувати до доброї та розумної ініціятиви.
1.3 Співпраця
Церква вимагає великої відповідальності від єпископів, але єпископ є людиною, тому потребує також допомоги і підтримки від своїх співбратів священиків. Я з великою надією покладаюся на співпрацю всіх Вас - душпастирів і мирян. Можемо щось зробити тільки працюючи разом, у дусі сопричасної любові. Церква - це наше спільне діло.
Кожний священик, слухаючи та співпрацюючи зі своїм єпископом, вносить свою цеглину до будови Церкви - спільноти любові, в якій можливо вивчати любити Бога та служити ближньому, почувати себе щасливими та дякувати Богові за те, що нас скерував до священичого життя та до цієї місії.
Отож ми покликані себе виховувати до ділення тим, що маємо і тим, чим ми є; до простоти й гостинності і до надання переваги любові до вбогих. На початку Нового Тисячоліття Папи Iван Павло II також каже, що треба зробити, щоб Церква була «домівкою і школою сопричастя» і сприяти до тієї міри розвитку духовності сопричастя, щоб сопричасна духовність стала її виховним принципом (пор. ПНТ 43).
Сопричасна духовність по своїй суті є євхаристійною духовністю. I таким повинне бути життя кожного священика. Кожний з нас повинен бути тим хлібом життя, - що ламається; кров'ю життя, - що проливається на користь інших. Плекати євхаристійні чесноти: щедрість, благородність, милосердя, довір’я, надію, вдячність, радість, прощення, а головно - любов.
Дай Боже, щоб ця церковна духовність закорінювалася у наших серцях і ділах, а звершувалася на Божественній Літургії, що є джерелом й вершиною сопричастя любові, що вже тут і тепер є передсмаком майбутніх благ.
Каже Євагрій : «Якщо ти богослов, то молитимешся по-справжньому, якщо ти молишся по-справжньому, то ти богослов». I це все веде до того, що Церква, що слухає, служить, ділить свій хліб і молиться, може стати справді євхаристійно-літургійною.
1.4 Роль Святого Духа
Я повністю свідомий того, що можна планувати, накреслювати пріоритети, але, «коли Господь не будує дому, дарма працюють його будівничі» (Пс 127,1). Справжній Провідник - це Святий Дух. Він виховує серця єпископа і священика. Якщо Йому дається простір, то Він діє разом - синергічно, з особами та інституціями. Через Святого Духа, Бог Отець присутній у світі своєю любов’ю і добротою; присутній також Ісус Христос, Своєю наукою і ділами. Треба, отже, очистити серце, зробити його храмом Святого Духа, бо як каже св. Апостол Павло, «тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить» (1Кор 2,14).
Я завжди глибоко вірив у провід Святого Духа. За кожним разом, як мені поручали якесь важливе завдання, я просив світла Святого Духа, бо знав, що своїми власними силами нічого не можу зробити. I вірю, що Святий Дух буде провадити наше спільне діло, яке ми розпочинаємо.
2. Стратегія душпастирського служіння УГКЦ
Згідно з вказівками і постановами Синоду Єпископів, єпископ відповідальний за душпастирство емігрантів має дбати:
- Про належний стан душпастирської опіки над нашими вірними та розвиток церковних структур.
- Шукати наших вірних, організувати громади, дбати про душпастирів для них, розвивати і сприяти співпраці на міжпарафіальному рівні, ініціювати створення екзархату.
- Плекати живий контакт з Єпископськими Конференціями та Ординаріями Римо-католицької Церкви.
- Організовувати спільні зустрічі священиків з метою інформування та взаємообміну досвідом.
- Дбати про постійну формацію для священиків, які працюють на місійних теренах.
- Організувати співпрацю з органами державної влади.
- Випрацювати механізм фінансової підтримки священиків та єпископа.
- Рекомендувати священиків – місіонерів їх єпархам при поверненні додому.
- Створити та забезпечити функціонування єдиної бази даних осіб, які працюють на місії.
- Організувати інформаційне забезпечення усіма необхідними засобами. Підтримувати журнал «До Світла», Інтернет сторінку.
- Слідкувати за тим, щоб душпастирство на місійних теренах не обмежувалося виключно відправою богослужінь і треб, але й включало наступні елементи:
1 духовний провід;
2 катехизація дітей, організація літніх таборів;
3 катехизація молоді та дорослих;
4 відвідування лікарень та тюрем;
5 організація церковних хорів, братств християнських робочих рухів;
6 організація культурних заходів;
7 харитативна діяльність та соціальне служіння;
8 співпраця із єпархіями в Україні;
9 співпраця із місцевими Карітасом, Мiґрантес, дієцезальними структурами;співпраця із урядом України та країни, в якій служиться
Прийміть моє єпископське служіння «в дусі віри, складаючи смиренну повинність», як цього бажає II Ватиканський Собор (Пор. Про Пресвітерів, 15) .
Поручаємось опіці Богородиці - Тій, що велике вчинив Всемогутній, і святе Його ім'я.
Документи:
Папа Іван Павло ІІ, Pastores gregis, Esortazione apostolica post-sinodale sul Vescovo servitore del Vangelo di Gesщ Cristo per la speranza del mondo, з 16 жовтня 2003 р. (ПС).
Папа Іван Павло ІІ, Pastores dabo vobis, Esortazione apostolica post-sinodale di Giovanni Paolo II. La formazione dei sacerdoti nelle circostanze attuali, з 25 березня 1992 р.
Папа Іван Павло ІІ, Апостольський лист Novo millennio ineunte, до єпископів, духовенства та вірних з нагоди завершення великого Ювілею 2000 року, з 6 січня 2001 р
+ Діонісій (Ляxович)
Апостольський візитатор