Ді 9, 32-42; Йо 5, 1-15

Дорогі Матері, Дорогі брати і сестри!

Починаю нинішню проповідь молитвою Тараса Шевченка до Богородиці, яку він висловлює  в поемі «Неофіти»:

Скорбящих радосте! Пошли, 
Пошли мені святеє слово, 
Святої правди голос новий! 
І слово розумом святим 
І оживи, і просвіти! 
І розкажу я людям горе, 
Як тая мати ріки, море 
Сльози кровавої лила, 
Так, як і ти. І прийняла 
В живую душу світ незримий 
Твоєго розп'ятого сина!.. 
Ти матер Бога на землі! 
Ти сльози матері до краю, 
До каплі вилила! Ридаю, 
Молю, ридаючи: пошли, 
Подай душі убогій силу, 
Щоб огненно заговорила, 
Щоб слово пламенем взялось, 
Щоб людям серце розтопило, 
І на Украйні понеслось, 
І на Україні святилось 
Те слово, Божеє кадило, 
Кадило істини. Амінь».

Це святеє слово, святої правди слово нашого Тараса Шевченка, коли відзначаємо його 200-річчя з дня народження. Кобзар  нам  також заповідав: 

«Хто матір забуває, того Бог карає;   Того діти цураються, В хату не пускають» ( "І мертвим, і живим...").

Цей «День Матері» святкуємо у досить відмінний спосіб від інших років. У нашому Соборі мощі українських новомучеників (Величковського, Ґойдича, Ромжи, Чернецького, Гопка) і мощі новоканонізованих Понтифіків Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, які були подаровані Папі Францискові під час їх канонізації. Завдяки проханню папи Івана ХХІІІ у 1963 році, під час ІІ Ватиканського Собору, Хрущов звільнив з концтаборів Патріарха Йосифа Сліпого після 18 років каторги. Тоді вже світ заговорив про Україну і про нашу мовчазну Церкву. А завдяки впливу Папи Івана Павла ІІ впали Берлінські мури, і розпався Радянський Союз. У наслідок цих подій Україна стала незалежною і мала нагоду вітати того Папу на своїх землях. Коли саме наш народ сьогодні переходить драматичний період для нашої держави, мощі наших святих мучеників і ці Папи виставляються для прилюдного почитання. Це нагода просити цих святих Папів про захист і мир в Україні. І Папа Франциск минулої неділі заохотив ввірити Пресвятій Богородиці ситуацію в Україні такими словами: «Молюся разом з вами за загиблих цими днями, просячи в Господа Бога, щоб влив у серця всіх людей почуття примирення та братерства». Це буде для нас час перед ними помолитися за себе, за Україну, прийняти миро і помолитися один за одного.

І поминаємо «Небесну сотню», цих синів України, які пожертвували своє життя на вівтарі людської гідності, свободи народу, так званих «новомучеників Європи». Проте далі проливається кров наших братів, і ми глибоко переживаємо ці події в Україні, і ці події впливають на нас, бо ми впали в ці розбурхані води та інколи одні одним дорікаємо, нервуємося, більше сваримося, конфліктуємо, навіть пустили фальшиву новину, що наше свято сьогодні не відбудеться… Треба нам встати і відновити мир у наших серцях!

Зараз Україна мов та пошматована матір. Ïї обікрали, роззброїли, поділили, зруйнували всі державні структури. Вона лежить розслаблена, побита, і в такому стані вона вже є багато років.

І саме цей рік «День Матері» припадає на «Неділю Рослабленого».  Ми слухали про два чуда з Книги Діяння Апостолів: перше оповідання, коли Апостол Петро оздоровляє  паралітика  Енея, кажучи: «Енею! Устань, і сам постели своє ліжко!». І вмить той підвівся» (Ді 9,34), а далі  до мертвої Тавити  Петро каже: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла» (Ді 9,40). І Ісус каже Розслабленому: «Устань, візьми твоє ложе і ходи». Цей хворий чоловік лежав тридцять і вісім років, щоб коли зрушиться вода, стрибнути у купіль та оздоровитись, але завжди хтось інший поринав перший у воду. Ісус його питає,  чи бажає одужати? Той відповідає, що так, але «не має нікого, хто б мене спустив у купіль, коли зрушиться вода». Тоді Ісус каже: «Устань, візьми твоє ложе і ходи!». Він встав і почав ходити… Ісус його не кидає у воду, але сам його оздоровляє.

У всіх трьох випадках є слово «встань!». Встань і рухайся! Не лежи!

Готуючи цю проповідь, я намагався поглибити зміст цієї події з розслабленим, читаючи деякі серйозні біблійні коментарі, де йде мова, що ця купіль символізує Ізраїльський народ, а тих п’ять критих переходів означає П'ятикнижжя Мойсея(Pentateucо), що є “Книжкою Закону” Ізраїльського народу.  І про цю символіку в 4-ому столітті  вже проповідував св. Августин.

І тому сміливо можемо сьогодні проповідувати, що ця купіль є також Україна, де її води зараз сильно заворушенні, тільки з тою різницею, що в нас не має цих п’ять переходів, того символу закону: не має у цій купелі заповідей: шануй батька – матір, не вбий, не кради, не свідчи ложно, як є це в П´ятикнижжі. І ми всі занурюємося в цю закаламучену воду, у це беззаконня, проте в ній не лікуємося, себе не зціляємо, а, навпаки, одні одних обкидаємо болотом, оскарженнями, одні одних вбиваємо. В цю в край розбурхану воду поринають наші вороженьки. І нас тривожать, нам погрожують! У нас розгублення, біднота, нарікання, заздрості, нервуємо самих себе та інших, за що будь сваримося!

Коли Ісус оздоровляє розслабленого - не кидає його в купіль, а каже: «Устань, візьми твоє ложе і ходи!». А далі, коли його зустрічає у храмі, додає: «Оце ти видужав - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося» (Йо 5, 14).

Треба встати, взяти своє ложе, свою історію на плечі і більше не грішити. Апостол Петро, цей перший Папа, каже хворому Енею і мертвій Тавиті: «Встань». Папа Іван ХХІІІ не оплакував долі України, але доклав усіх зусиль, щоб звільнити главу її Церкви, який у свою чергу закликав, щоб народ встав на ноги!  Іван Павло ІІ сказав слово -  і впали берлінські мури, та залізна заслона прорвалася. Наші мученики видержали, не зрадили. Не кинулися у воду.

Якщо ми морально хворі, розслаблені, то треба встати! Треба встати, бо є надія! А ця надія - це мами, які добре виховали своїх дітей.

Надія на краще є! Наша «небесна сотня» дала доказ цього! Вони встали і віддали своє життя і далі віддають його за гідність, за свободу, за права людини.  Цими жертвами формується нова суспільна свідомість, яка основана на правах людини, на законі. Цими жертвами долається корупція, яка рослаблила і спустошила цілу державу. Хто кладе своє життя в офіру -   не є корупціонером. Не бере і не дає взятки! Життя його понад всяку ціну.

І в тому роль матерів.  Пані Єлизавета Мойсей,  матір  18-річного  Василя, що загинув на Майдані, в інтерв’ю для нашого журналу «До Світла» (До Світла, лютий-березень 2014, ст. 36) каже:  «Я лише всього на всього мама». Яка мама? Сповідається вона: «Я передала моїм дітям те, чого вчила моя мати, коли я була маленькою: «Любіться діти і помагайте одне одному. В біді, в горі, в радості все будьте разом».  І її син Василь, коли був маленький, допомагав сестрі Марійці робити порядки. «Між моїми дітьми завжди панувала любов і гармонія. Ми, батьки, завжди прищепляли їм любов між ними і важливість служіння ближнім». І це служіння завершилось геройською смертю. Каже ця матір, що Василько все-все посміхався і з усмішкою помер. Коли його виносили з поля бою, він був ще при свідомості, сказав, що прощає, усіх прощає. Василько не помирає з ненавистю, а з любов’ю, яку йому влила в серце його мама!

Ось завдяки матерям і жертвам їх синів нова надія для України, яка в горнилі випробувань виховує нову націю, з новими цінностями.

То ж послухаймо на кінець знову нашого найбільшого поета:

Обніміте ж, брати мої, 
Найменшого брата – 
Нехай мати усміхнеться, 
Заплакана мати. 
Благословить дітей своїх 
Твердими руками 
І діточок поцілує 
Вольними устами. 
І забудеться срамотня 
Давняя година, 
І оживе добра слава, 
Слава України, 
І світ ясний, невечерній 
Тихо засіяє… 
Обніміться ж, брати мої, 
Молю вас, благаю!

І хай в такому шевченківському акорді завершімо пасхальною піснею:

 «Просвітімося торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням» (Пасхальна стихира), бо - Христос Воскрес!

Рим, 11 травня 2014 р.