Лк 2,1-20
Фл 2,5-11
Дорогі учасники різдвяної прощі до Папської базиліки «Санта Марія Маджоре»!
Сьогодні ми завершуємо різдвяні паломництва до 4-ьох папських базилік Вічного міста Риму. Розпочали ми їх в 2011-ому році з базиліки Св. Петра, коли на Ватиканській площі височіла подарована Вселенському Архієрею ялинка з українських Карпат. В 2012 році ми продовжили розпочату різдвяну традицію паломництвом до папської базиліки св. Апостола Павла, а минулого року до Латиранської базиліки св. Івана Хрестителя.
Всечесніші Отці, Преподобні Брати і Сестри в Монашестві!
Шановні хористи «Благовіст» Стрийського кафедрального Собору
Дорогі Брати і Сестри!
Христос Раждається!
Щойно ми слухали уривок читання з Євангелії від Луки, в якому Ангел Господній промовляє до пастушків з нечувано радісним закликом: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радість всього народу. Сьогодні народився Вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак. Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк 2,10-12).
Звернімо увагу на ці останні слова - «Дитя сповите, що лежатиме в яслах». Саме над цими яслами ми служимо сьогоднішню Архієрейську Божественну Літургію. Адже, як відомо, під цим престолом знаходиться реліквіяр, в якому згідно передання, заховане дерево з ясел, в яких було покладено дитя Ісус, як про це ми оспівуємо у наших колядках: «В яслах сповитий, сіном прикритий» або ж «Спочив на сіні Бог необнятий». Бог приходить у цей світ у найбідніший спосіб, народжується у стаєнці, де тримали худобу, покладений у ясла, які послуговували як годівниця для домашніх тварин. А першими хто його привітав - були пастухи, найнища верства тогочасного суспільства. Ті які не мали жодних прав між людьми, удостоїлися першими досвідчити таємницю Божого приходу!
Отож, стаєнка, ясла, пастушки дають нам нагоду роздумувати про таїнственний парадокс: Бог, що є «несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий, і так само сущий» (Канон Божественної Літургії); Бог творець неба і землі, початок і кінець усього, народжується не в царських палатах, ані не лежить у позолоченій колисці, ані не є накритий найкоштовнішими шатами. А, навпаки, народжується у стаєнці, оточений тваринами, лежить у яслах, сіном прикритий. Бідні також Йосиф і Марія, бо не мали за що заплатити місце у тодішніх заїздах - готелях.
Інший парадокс спостерігаємо і в тому, що коли народився Ісус, у тодішніх політичних колах ішла мова про мир і справедливість. Кесар Август, який дав наказ «переписати всю землю», називав себе «Спасителем та принцом миру», і так було з кожним новим Кесарем. Навіть тогочасні монети мали закарбовані такі написи як «реставратор світу», «народом очікуваний», «носій світла». А до приходу Христа згідно загально суспільної думки вважалося, що тільки той, хто сильний і могутній, що тільки той, хто має зброю і війська, що тільки той, хто володарює може насправді бути носієм миру і спасіння. Знаємо добре, що вже за часів Кесаря Августа почали накидати на тодішні народи «Римський мир», кажу «Римський мир», так звану «Pax romana», мир силою могутнього війська і сплеску зброї.
А тут немовлятко у яслах, сіном прикрите, немічне, безсиле. Так Бог предвічний народжується, Який «приходить днесь із небес, щоб спасти люд свій весь».
Зокрема цьогорічне Різдво Христове є особливим досвідченням таїнственного парадоксу у нашому особистому і в національно-суспільному житті. Адже і ми змушені переживати це Різдво по-іншому. Це Богом дана нагода поглинути в нього дещо глибше. Бо наш Святвечір цього року виглядатиме сумним, у нашій душі багато запитань, чимало тривоги, хтозна-скільки назбиралося у нас тих «чому?». Чому замість миру − війна у нашій країні? Чому замість любові – ненависть, замість істини - брехня, замість життя – вбивства? Чому наші батьки, сини і брати мерзнуть в окопах на фронті? А найбільше «чому» - це тисячі спорожнілих місць за цьогорічним різдвяним столом у багатьох наших сім’ях, які нам нагадують «Сумний святий вечір у 1946 році»: «Мамо, мамо, де наш тато, чом не вечеряють?».
У цих трагедіях до наших сердець не раз закрадаються ще суттєвіші питання: чому Господь не покарає наших гнобителів? Чому Господь мовчить? Чому не вислуховує наших молитов? Чому невинні люди терплять, діти вмирають? Де ж наш Бог? І на таке страшне питання дають відповідь ясла. Ось, де наш Бог! У яслах лежить Бог, сіном прикритий!
Цьогорічне святкування Різдва Христового зумовлює нас його сприйняти і розуміти по-новому, дає нагоду переживати народження Месії у чимраз глибшому значенні і співати по-новому «Слава во вишніх Богу й на землі мир людям, яких він любить» (Лк 2, 14), і разом з пророком Ісаєю у глибині нашого єства пережити те, що «народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс 9,1).
По правді «Слово тілом стало, і оселилося між нами» (Йо 1,14). Господь замешкав між нами! Він таки збудував своє шатро серед людей. Ісус став одним із нас! Якщо бомблять наше шатро, бомблять і Його. Він недалеко від нас! Він дуже близько! Він поділяє з нами долю − «З нами Бог», зокрема в цих історичних подіях. Він не забирає із землі зло і війни. Він не вбиває Ірода злосливого! Ангел в сні Йосифові каже, що треба втікати, бути біженцем і «заробітчанином» в Єгипті. Тому у наших життєвих перехрестях і тривогах Він з нами, допомагаючи міняти нам значення терпіння, все переображувати, зло перетворювати в добро, там де темрява - проявляти світло! Де запанувала тінь смерті - подавати життя! Так і з того народу, який не знав, ким він є, постав справжній народ – український народ, щоб пробудилася зі сну нова Україна!
Дитятко Ісус не звільняє нас від страждання, від боротьби, проте поділяє його з нами і для нас. Він страждає разом з нами. Утікає до Єгипту разом з нами, вмирає разом з нами і заради нас! Господь пройшов через усі наші болі і страждання. Співстраждаючи з нами, Він бере нас за руку і веде до остаточної перемоги, до воскресіння. Тим самим приносить усьому створінню, усьому людству свою красу і гідність. Земля радіє, бо знову відкрита до Бога, нове світло сяє, єднається Бог з людиною, небо і земля разом торжествують!
Христос народився раз на завжди. Народження Ісуса Христа не повторюється, але воно продовжується в історії, і то до кінця віків. Продовжується у нашій історії, у наших бідах, тому ми не самі! З нами Бог, розумійте народе, і покоряйтеся… Зрозумійте це і ви, браття наші, що разом охрестились з нами у цій самій купелі!
А що робить Богородиця, яка новонародженого сина сповиває? «Вона розуміє всі наші болі. Як Матір усіх, Вона є знаком надії для народів, які терплять пологові муки, аж поки не проросте справедливість… Як справжня мати, Вона іде поруч з нами, бореться разом з нами і безперестанно випромінює близькість Божої любові», як каже Папа Франциск, в апостольському повчанні «Радість Євангелія» (n. 286).
Звернімо увагу, що Папа Франциск перед своїми Апостольськими візитами приходить перше сюди, до базиліки «Санта Марія Маджоре», щоб молитись і просити у Богородиці допомоги. Тому сьогодні ми разом з ним просимо Богородиці допомогти нам своєю материнською молитвою, щоб «Церква стала домом для багатьох людей, матір’ю усіх народів і щоб зробила можливим народження нового світу» (Р.Є.288).
А цей заклик Господнього Ангела, який ми чули в сьогоднішній Євангелії, є звернений не лише до пастушків, а до всього людства. Сьогодні Господній Ангел промовляє до кожного з нас: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радість всього народу. Сьогодні народився Вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь!». У цій великій таємниці Божого приходу, приймімо до свого серця запрошення Апостола Павла: «Плекайте ті самі думки в собі, які були в Ісусі Христі… Він применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини…» (Флп 2,5-8).
То ж не падаймо духом! Вгору піднесімо серця! Нова радість стала, яка не бувала…
"Слава Богу!" - заспіваймо,
Честь Сину Божому
Господеві нашому –
Поклін віддаймо.
Зі щирою любов’ю обіймаю вас і вітаю з Різдвом Христовим!
Христос рождається! Славімо Його!