Дорогі брати і Сестри!

Сьогодні перший раз маю благодать очолювати Божественну Літургію у цьому міланському храмі св. Івана Хрестителя (S. GiovanniinLaterano) і вшановувати з Вами св. свщмч. Йосафата Кунчевича, покровителявашої громади.

Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков.

Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, про його заступництво молиться, на його честь присвячує святині, а його мощі спочивають у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат — це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква.

Святий Йосафат народився у місті Володимирі-Волинському в православній шляхетській родині. Згідно останніх даних це була збідніла родина, яка переїхала на Волинь з центральних земель Великого князівства Литовського, з сучасної території Білорусі. Був охрещений як Іван.

Він жив лише 43 роки (1580-1623), але звершив багато добра за цей недовгий відрізок свого життя на землі. Будучи ще малим, молився разом з мамою у храмі Володимира Волинського перед розп’яттям Ісуса Христа і до його серця попала іскра Божої любові. Будучи вже зрілим хлопцем, залишаючи на боці світську кар’єру, вступає до запущеного монастиря св. Трійці у Вільнюсі і приймає ім’я Йосафат, стає ревним ченцем, потім невтомним священиком, а вкінці єпископом та мучеником за вірність Христові та його Церкві.

Хоча монастир опущений, майже порожній, та все ж за дев’ять років його побожного життя Господь, благословив покликання, і число монахів зросло до п’ятдесяти осіб. Він віднову починає від себе, своїм життям молитви і покути. У 1613 році митрополит Йосиф Веніямин Рутський призначив Йосафата Архимандритом Святотроїцького монастиря у Вільнюсі. Він багато проповідував і сповідав. Мав особливу любов до своїх братів-ченців. Вплив цієї любові та батьківського ставлення до співбратів спричинив появу нових, запалених Господнім полум’ям ченців, серед яких: о. Лев Крезва, о. Антін Селява, о. Пахомій Оранський, о. Геннадій Хмельницький та інші. Йосафат вивчає богослов’я передусім з  літургійних книг. 12 листопада 1617 року митрополит Рутський висвятив Йосафата на єпископа та спрямував його на служіння в Полоцьк.

Доба св. Йосафата характерна церковними і релігійними протиріччями й завзятою полемікою між трьома основними релігійними напрямками: католицизмом, православ’ям і протестантизмом, а у зв’язку із гуманістичними течіями останнього поширюються індиферентизм і вільнодумство. На жаль, протиставлення між католиками і православними тривають по сьогодні. Особа св. Йосафата викликає “постійну контроверсійність”, як історичний і актуальний факт.

У неділю 12 листопада 1623 року неспокійна юрба накинулася на Йосафата, що лагідно відізвався до них, і вбила його. Хтось спочатку вистрілив у нього, а інший сокирою розрубав йому голову. Так закінчився життєвий шлях великого подвижника нашої Церкви. Господь Бог прославив його після смерті багатьма чудами як свого вірного слугу й героя.

Святий Йосафат, як і сотні знаних та незнаних наших свідків Христа XX століття, є мучеником за єдність Христової Церкви. Він своєю кров’ю навіки запечатав єдність Київської Церкви з наступником апостола Петра – видимим знаком і непорушною опорою цієї єдності.

Тому у своєму виступі перед професорами і студентами у Східному Інституті 12 грудня 1993 року святий Папа  Іван Павло ІІ так висловився: «Це неправильно казати, що ми є розділені, розділені брати. Це правда, так, якщо дивитись на одяг: трохи відділені, трохи відокремлені, трохи різні. Різні – так. Але я сповідую цю християнську віру, що була вірою Соловйова; я не можу сприймати розділеної Церкви. Церква Христа є одна. Якщо і є поділи, це інша річ, їх треба перевершити, але Церква є одна, Церква Христа між Сходом і Заходом не може бути як одна, одна і єдина».

У контексті такого складного церковно-політичного клімату і слід розглядати особу св. Йосафата та його багатогранну діяльність як християнина й монаха, душпастиря й єпископа, унійного працівника й місіонера, сповідника й духовного провідника, письменника й громадського діяча і, нарешті, оборонця католицької віри, церковної єдності й мученика.

Однак, як і в часи святого Йосафата, сьогодні одним і тим самим є Господь Бог, якому він посвятив у монашому подвигу своє життя і який прославив славою святих Вселенської Церкви свого вірного слугу. Є той самий Святий Дух, який розпалив серце цього єпископа, дав йому силу свого Слова, що ним він переконував своїх сучасників у святості ідеї єдності Церков та – як істинний «душехват», євангельський рибалка, «ловець людей» для Христа (пор. Мт. 4, 19. На основі св. Йосафата  стоїть наша помісна Українська Греко-Католицька Церква, вірна своїй східній духовно-богословській традиції. Наша Церква увійшла слідом за святим Йосафатом у пасхальне таїнство, смерть і воскресіння Ісуса Христа, зокрема під час важкого періоду комуністичного режиму.

Богослов екуменізму Франс Боувен (FransBouven), розглядаючи завдання Східних Церков, що перебувають у повній єдності з вселенською Церквою, пише таке: «Живучи якомога вірнішим способом своїми справжніми східними традиціями, вони могли б свідчити Православним Церквам, що є можливим бути справжньою помісною Східною Церквою у всій католицькій повноті з єпископом Риму. У середині ж Католицької Церкви їх завдання полягає у постійному пригадуванні, що католицькість не може обмежуватись тільки однією латинською традицією, але мусить бути відкритою для усіх шляхетних виявів повноти церковного життя у Христі».

А Секретар Конґреґації для Східних Церков 12 листопада ц.р. на гробі св. Йосафата в Римі таке сказав: «Кожен спомин про мучеників є нагодою пригадати собі про деякі важливі поняття нашої віри, серед яких і поняття мучеництва. Християнин повинен бути готовим відповісти на Божий поклик, як підданий за закликом свого царя, і бути готовим розділити з ним труднощі походу та радість перемоги. «Мучеником є не той, хто шукає смерті. Мученик знає свої слабкості, боїться смерті та страждань. Але перед її обличчям каже: «Хоч я слабкий і почуваюся нездатним, однак, не можу відступити». Мученики, є взірцями віри та відваги».

Ось Святий Йосафат стоїть перед нами, як добрий пастир, який віддає своє життя за овець, з Христовою молитвою в устах: «Щоб усі були одно!».

І ми живемо у часі різних протиставлень як церковних, так і політичних. Навчімося від св. Йосафата терпеливості і доброти, будьмо вірними нашому християнському покликанню до кінця, навіть до мучеництва, як це нам посвідчили св. Йосафат і наші брати, які не побоялися піти в Сибірські концтабори заради Христа.

Нехай той вогник Божої любові, що впав у серце  малого Івася впаде у наше серце, щоб ми перебували у Божій любові і були здатні любити навіть своїх ворогів, які нас убивають.

Благословення Господнє на Вас!

Мілан, 29.11.2015