Дорогі в Христі брати і Сестри!
Вже декілька років поспіль ми з’їжджаємося з різних куточків Італії на цю спільну прощу до св. Миколая у місті Барі. Саме тут спочивають його святі мощі, які були перевезені сюди з Мир Ликійських в 1087 році. Його звемо «чудотворцем», а в стихирно-тропарних піснеспівах звеличуємо його як «правило віри, взірця лагідності й учителя стриманості».
Народився св. Миколай 270 р. у Пaтарі, що в провінції Лікії в Малій Азії. Він був єдиним сином доброї християнської родини Теофана і Нонни, яка крім того була дуже багатою. У молодому віці Бог покликав його до монашества. Будучи монахом, Миколай стає священиком, а згодом - Архієпископом Мир Лікійських. Помер у грудні 343 року. Після смерті своїх батьків, він роздав усе своє майно бідним.
На початку цієї проповіді я хотівби звернути увагу на одну деталь архієрейських риз, а саме на набедреник, який символізує духовний меч - Слово Боже, яким єпископ чи духовні особи повинні бути озброєні для боротьби з невір’ям. Будучи єпископом, правдоподібно, що таким складником риз користувався і св. Миколай. Однак, для св. Миколая набедреник мав не лише символічне значення духовного меча, але і крім того служив в практичному застосуванні. Служив за бурсу, мішок, в який вкладав хліб чи інші подарунки для бідних людей і дітей. І цей елемент залишився у фольклорі по сьогоднішній день. Навіть секуляризований італійський «Babbo Natale» чи радянський витвір «Діда мороза» на підміну святому Миколаю, зображується завжди у вигляді старенького дідуся з мішком, повним подарунків. Діти у своїй уяві чекають на такого доброго святого, милосердного дідуся, який принесе їм подарунки. Але з таким практичним застосуванням Миколаєвого набедреника, не втрачається і його символ духовного меча. Адже св. Миколай передусім був проповідником, «правилом віри, взірцем лагідності і учителем стриманості».
Літургійні молитви і Нагірна проповідь, яку ми слухали в сьогоднішньому євангельському читанні впроваджують нас нині в таємницю архипастирського служіння святителя Миколая, на служіння Слова і на проповідь Євангелія. Зазвичай проповідники змальовують Святого Миколая надто «солодко» - як дуже доброго дідуся. Проте історія Церкви зафіксовує те, що під час Нікейського Собору Св. Миколай, вичерпавши усі свої словесні свідчення, аргументував навіть і кулаком проти єретика Арія.
І до того іконописці змальовують Миколая з Євангелієм у руках, а Чин богослужіння виділяє зокрема його християнський подвиг. Не доброчесні вчинки, не чудотворний порятунок в небезпеці бурі моряків і купців, не захист життя несправедливо засуджених, не це все робить його святим. Усе це вже є наслідком його віри в євангельський спосіб життя: любові, доброти, милосердя. Його жертовна матеріальна допомога ближньому лише зростала на цій духовній основі, сприяючи наверненню постраждалих до віри у Христа. Він ще священиком у Патарах потайки кидає у вікно збіднілому багатієві раз за разом три вузлики з золотом, не просто виводячи його з незвичних злиднів, а, насамперед, для того, щоб врятувати від гріхопадіння його доньок. Під час прощі до Єрусалиму, коли здійнялася морська буря, він дає супутникам урок молитви і захищає їхнє життя, аби прочани могли здійснити свій духовний подвиг. Відвернення нещасть обумовлюється необхідністю, щоб провести прочан далі шляхом євангельського життя, котрий попровадить їх до життя вічного. А коли, вже ставши єпископом, Миколай молитвою врятував корабель, що плив із Єгипту до Лікії, то відразу по прибутті корабля з вдячними мореплавцями він використовує суворий морський урок для того, щоб застерегти врятованих людей від повторення гріхів. Він цим вказує на потребу навернення до євангельського способу життя.
Св. Миколай глибоко повірив в Євангеліє Ісуса, повірив в Божу любов, доброту і милосердя. Тому він на зразок Ісуса Христа є лікарем душ і тіл. Він милосердний, і хто вірить у Божу любов, той буде милосердний. І таким чином чуда Ісуса Христа і чуда св. Миколая будуть продовжуватися у світі, бо як каже Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме (Йо 14,12). Кожний віруючий християнин буде робити діла Ісуса Христа, буде здійснювати чуда св. Миколая. З початку малі чуда. Мале чудо вже є тоді, коли хтось дає милостиню потребуючому, хто рятує когось у потребі, хто потішає засмученого. Отож, не обов’язково бути єпископом, щоб застосовувати цей духовний «набедреник», кожний з нас потребує носити його, щоб голосити слово Боже і чинити добро для душі і тіла. Робимо прощу до св. Миколая, щоб і ми якоюсь мірою ставали подібні до Миколая.
Ця проща до св. Миколая відбувається вже у Святому Році Божого Милосердя, в який ми ввійшли у минулий вівторок з відкриттям святих Дверей у базиліці св. Петра у Ватикані Папою Франциском.
У буллі проголошення Святого Року Милосердя Папа Франциск з’ясовує для нас суть Божого Милосердя: «Нам треба невпинно споглядати цю таємницю милосердя. Вона для нас становить джерело радості, потіхи і миру. Вона — умова нашого спасіння. Милосердя — слово, яке об’являє Пресвяту Трійцю. Милосердя — це найвищий і остаточний акт, у якому Бог виходить нам назустріч. Милосердя — основоположний закон, що мешкає у серці кожної людини, коли вона щирими очима дивиться на свого брата, якого зустрічає на життєвому шляху. Милосердя — шлях, що єднає Бога з людиною, оскільки відкриває серце на надію бути любленим навіки, незважаючи на обмеження нашого гріха».
А у цей вівторок під час відкриття Ювілею Божого Милосердя Папа Франциск на проповіді закликає саме відкинути страхи, повіривши в любов та Боже Милосердя: «Господь нас шукає. Господь виходить нам на зустріч. Це буде святий рік, якого Церква потребує, «щоб зростати в переконаності у милосердя. Якої ж кривди завдається Богові та Його благодаті, коли стверджується насамперед про те, що гріхи караються Його судом, замість того, щоб наголошувати на тому, що вони прощаються Його милосердям. Так, саме так! Ми покликані ставити милосердя перед судом, і в будь-якому випадку Божий суд здійснюватиметься у світлі Його милосердя. Отже, перехід через Святі Двері повинен допомогти нам почуватися учасниками цього таїнства любові та лагідності. Відкиньмо будь-які форми страху чи боязні, бо вони не личать тому, хто є любленим; живімо, радше, радістю зустрічі з благодаттю, яка все перемінює».
Отже, милосердя понад суд і кару. Мені особисто приходиться не раз повторювати, що, звичайно, легше вірити в те, що Бог мене карає, а ніж вірити, що Бог мене любить. Важка справа вірити в те, що Бог мене любить, що Він іде мені на зустріч! Але саме така віра мене зціляє від песимізму, від нарікання на життя, дозволяє мені навіть дивитися на терпіння як на дар Божий. Така віра в любов зціляє мене душевно і психологічно, а нерідко навіть і фізично. Отже, з любов’ю можу дивитися з надією у майбутність. А далі любов є сопричасна, вихідна, вона завжди іде на зустріч іншим. Якщо я вірю, що Бог мене любить, і цією Божою любов’ю я себе люблю, то логікою цієї самої любові буду любити і моїх ближніх. Якщо я не вірю, що Бог мене любить, то як я можу любити моїх ближніх? Скоріш за все без любові ми лише здатні перекидати на інших гіркоту свого життя. Якщо віримо в любов, то разом з ближніми цією самою логікою любові будемо любити і Бога.
Боже милосердя і саме біблійне слово «милосердя» виявляє жіночу, материнську ніжність, як вже висловлюється пророк Ісая: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду» (Іс 49,15). Милосердя Боже об’являється в усьому своєму відблиску в Ісусі Христі, бо «Він образ невидимого Бога, первородний усякого створіння» (Кол 1,15). Ісус є обличчям милосердного Бога. Його слова, а передусім його життя і його діла. Упродовж свого прилюдного життя, Ісус був дуже уважним до тих, що переживали будь-які проблеми. Він є чутливим до кожного прояву болю, слухає, підтримує, зціляє і усім прощає. Він себе об’являє, як лікар душ і тіл (мр 2,17; Лк 5,31). Доказом цього є співчутливе і милосердне ставлення стосовно грішників, які бачать у ньому свого друга (Лк 7,34), завжди готового засісти з ними за їхнім столом (Лк 5,27-30; 15,1; 19,5-7). Євангелії нам часто описують Ісуса глибоко зворушеного супроти бідноти і людського терпіння. Як не згадати глибокого зворушення Ісуса над плачем вдовиці у місті Наїн, яка втратила свого єдиного сина. Поглянувши на неї, Він каже: «Не плач!» (Лк 7,13). Те саме почуття до двох сліпих, що сиділи край дороги (Мт 20,34), супроти прокаженого (Мр 1,41), або перед стомленим і виснаженим народом, який був наче стадо без пастиря (Мт 9,36; 14,14; 15,32; Мр 6,34; 8,2). Через Христове милосердя хворі віднаходять свою гідність, здоров’я, радість і надію.
Але тому, що він любить, також і бентежить, спричиняє скандал для тих, що уважають себе за праведних . Він супроти єврейських звичаїв зціляє у суботу, повертає до життя тих, що були на маргінесі суспільства, прокажених та тих, яких ніхто не бачить і не чує; вислуховує тих, хто не має жодних прав, зокрема жінок грішниць (Лк 7,36-50). Отож, зустрітися з Христом є завжди новим початком, віконцем відкритим у майбутність, збудником надії, поглядом милосердя.
Ісус був солодким для бідних, але також гіркою сіллю для фарисеїв і садукеїв, для тих, що уважали себе праведними. І таким був святий Миколай! Солодкий для потребуючих! Але він умів також солити, і солить навіть тим, яким зробив чудо. А сіль завжди гірка, але треба солі, щоб їжа мала смак, щоб піднести тиск крові, щоб було життя!
Тому звідси з Барі візьмімо собі у наш «набедреник» не тільки Миколаєвої милосердної олії, а також трохи Миколаївської євангельської солі.
На кінець вітаю всіх Миколаїв і Миколайовичів. Сьогодні також спогадуємо пам’ять св. апостола Андрея Первозванного, якого вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. У літописі «Повість минулих літ» написано, що «Андрій вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ». Вітаємо також всіх Андріїв і Андрійовичів з іменинами.
Нехай Господь усіх Вас благословить, Іменинників і усіх учасників цієї прощі, обдаровує міцним духовним та фізичним здоров’ям, щоб і ми всі навчилися від св. Миколая правила віри, прикладу лагідності й стриманості! Амінь!
Барі, 13-го грудня 2015 р.
+Діонісій