Моя програмна доповідь залишається в силі, як цього вимагає від нас Церква. Церква як сопричастя, а не як індивідуалізм, як діалог і співпраця, під проводом Св. Духа. Моя постава залишається та сама: як батька, брата і друга.

Хотів би використати деякі думки, з якими звернувся Папа Венедикт XVI до священиків у Великий Четвер 9 квітня у базилиці св. Петра.

Головна думка його промови є та, що священик є посвячений. Він не належить сам собі. Він ― «занурений у Бозі», щоб «належати до інших людей, для всіх. Іншими словами, священик ― це людина для інших.»

Коли за студентських часів, я писав ліценціатську працю про свободу релігії у Конституціях Радянського союзу, мене разило те, що священик ― це «служитель культу» : тобто той, що відправляє релігійні обряди. Натомість в церковному розумінні священик має три завдання: проповідник, пастир і святитель.

Папа відштовхується від тексту Євангелії від Йоана, так званої Архієрейської молитви: «Вони не від світу так само, як і я не від світу. Освяти їх у Твоїй істині. Як послав ти мене у світ, так  послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Ів. 17, 16-19).

Промова має два виміри: «вертикальний», тобто інтимний зв’язок з Богом. Ми це можемо по східному сказати як «життя у Христі», «обожнення», молитовність, заглибиність чи зануреність у Бозі. Щоб дійти до цього рівня, треба робити зусилля, щоб стихли зовнішні та внутрішні крики. Замовчати, щоб послухати, що Господь хоче від нас.

Це не легка справа. У 1995 році я давав реколекції для священиків в Україні. І коли просив, щоб зберегли бодай кілька хвилин мовчанки після науки, щоб призадуматися над тим, що було сказане, ― не вдалося. Тоді я давав одну-дві хвилини під час науки, щоб призадуматись над сказаним, але і це виявилось неможливим. Тут постає серйозне питання: як можемо бути священиками ? Як можна говорити про Бога, не знаючи Бога, не живучи з Ним, не слухаючи Його. Зразком цього вертикального відношення до Бога є Пророки і Сам Ісус Христос. Пророк Самуїл молиться : «Говори, Господи, твій слуга слухає». Тому що послухав Бога, пророк може говорити до народу: «Так говорить Господь...».

Правдиві пророки відрізнялися від фальшивих саме тим, що вони слухали  Бога. І тому, правдиві пророки говорили в ім’я Боже, фальшиві у своє ім’я, або в ім’я вельмож. 

Найвищим прикладом слухання Бога є сам Ісус Христос. Після цілоденної праці, Він шукає самітного місця, щоб зустрітись з Богом. І тут головна молитва, якої Він навчає: «Отче Наш». Тому, що послухав може казати: «Нехай святиться Твоє Ім’я; нехай прийде Твоє Царство; нехай буде Твоя воля».

Тому справжній священик є той, хто слухає Бога і говорить в ім’я Бога. Священик повинен бути занурений у Бозі. Життя священика є новим і радикальним способом ототожнення з Ісусом Христом.

«Ми освячені в істині». Папа Венедикт XVI  каже, що це означає те, «що маємо приймати вимогливий характер істини; ставити опір великій і малій брехні, яка в той чи інший спосіб присутні у світі; приймати тягар правди, так само як і любов є дуже вимогливою».

Без цього зв’язку з Богом неможливо бути пастирем, єпископом чи священиком. Неможливо говорити про Бога, не перебуваючи з Богом. У молитовній тиші слухається те, що Бог хоче від нас, відкриваючи простір свободи для Святого Духа. На цьому вертикальному вимірі збудована молитва перед читанням Євангелія: «Засвіти в серцях наших нетлінне світло твого богопізнання і відкрий духовні очі, щоб ми зрозуміли Твої євангельські проповідування…», щоб згодом проповідувати її «силою великою» на горизонтальному вимірі, проповідуючи її для інших.

Саме на горизонтальному вимірі, живучи логікою Божого життя, Його любові, священик послідовно стане «людиною для інших». Не буде він самолюбом, грошолюбом, славолюбом, владолюбом і тим подібне.

Інколи чути таке між нашими монахами чи священиками. Я чуюся «реалізований», або не «реалізований», як священик чи монах. Однак, у священичому і монашому житті не йдеться про самореалізацію, але про реалізацію інших.

Отже, священик «освячений в істині», а «освячений» означає «взятий з цього світу», тобто, взятий від себе самого, і відданий для Бога. Не належить він більше для себе самого, а відданий для справ Бога і для інших людей.

Ієрейські свячення, каже Папа Бенедикт XVI ― це передача власності: «взятий з цього світу і відданий Богові».

Папа Бенедикт XVI використовує вислів Бультмана: «освячений і пожертвований для інших».

Дорогі священики, саме звертаю Вам увагу на ці два виміри священичого життя, які тісно пов’язані між собою :

Вертикальний: зустрічі з Богом. Слухання Бога і відповідь «Так» для нього. Ось я йду чинити Твою волю.  Похвальне є те, що священики читають приписані молитви, перед і після Літургії, коли відправляють Церковне Право, але це може залишитись на рівні формалізму. Відчитав молитви і кінецьна цьому. Його більше ніщо не зобов’язує. Треба ще чогось більшого. Треба стати перед Богом і сказати: «Ось я !». Я прийшов, щоб чинити Твою волю. «Говори, Господи!».

Горизонтальний: відданий для людей, який :

 1) проповідує Євангеліє «силою великою», освячений в істині, не боїться істини, тому каже: «Так говорить Господь!», подобається чи не подобається людям;

2) є пастирем, здатним дати своє життя за овець;

3) святителем через відправи Святих Таїнств і будучи святим.

 

                                                                              + Діонісій