З нагоди року Святого Павла, в рамках зустрічі священиків УГКЦ в Італії, яка проходила 28-29 квітня у Римі, духовенство відбуло прощу до гробу Св.Павла, який знаходиться у базиліці Св.Павла поза мурами. Божественну Літургію відслужив Преосвящений Владика Діонісій у співслужінні Пасторального координатора о.Олександра Сапунка та духовенства і виголосив проповідь.
Хто є Апостол Павло?
Апостол Павло на початку своїх листів представляє себе, як «слуга Ісуса Христа» (Рм. 1,1) або, як апостол Ісуса Христа, з волі Божої (1Кор. 1,1; 1 Еф. 1,1), «не від людей, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив Його з мертвих (Гл. 1,1).
Отже :
1) Він є апостол Iсуса Христа ― посланий, щоб проповідувати Святе Євангеліє усім народам. Він є Апостол народів. Він, також, наставляє свого учня Тимотея, щоб цей «пам’ятав про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, згідно з моєю Євангелією, за яку я страждаю до кайданів. Та слова Божого зв’язати неможливо» (2Тим. 2,8-9). «Ми не самі себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми ― слуги ваші ради Ісуса (2 Кор. 4,5).
Хто він такий? Він сильний? - ні, немічний. «Хто слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись» (2 Кор. 11,29-30).
Чи неміч має знеохочувати ?- Зовсім ні! На все він готовий. Жодні труднощі та небезпеки його не зупиняють: «У подорожах часто, у небезпеках від розбійників, від земляків, від поган, від братів неправдивих; у праці, у втомі, у голоді та спразі, у холоді й наготі» (пор.2 Кор. 11,24-28).
Апостол Павло такий ревний місіонер, що готовий сам бути відкинутий від Христа, тобто проклятий, щоб своїх братів спасти, як він сповідається у листі до Римлян: «Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить моя совість у Святому Дусі... Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа за братів моїх (ізраїльтян) (пор. Рим , 1-3).
Сам він про це говорить дуже ясно в своїх листах: «Маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені»... «Нас бо увесь час живими віддають на смерть через Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4,7-11).
2) Апостол Павло, як він себе представляє на початку своїх листів, має післаництво не від себе самого, зі свого бажання, зі свого зацікавлення, але з волі Божої. Він ― посланий з волі Божої. Цей подвійний досвід з’єднується в одне: «Любов до Христа до цього штовхає» (пор.2Кр 5,14), Любов до Христа його посідає, або як він визнає: «Живу вже не я, а живе Христос у мені (Гал. 2,20) Він є переповнений Божою любов’ю. Це є його візитна картка.
3) Третя характеристика вступу листів Апостола Павла, де він себе представляє є та, що разом з ним підписуються його друзі чи співпрацівники в апостоляті. Це його учень Тимотей або Состен (1Кр), єпископи і диякони» (Фл 1,1) «всі його брати» ( Гл 1, Кл 1,1). Апостол не сам. Він не є самітником; він не сповняє завдання виключно особисте. Проповідувати Ісуса Христа, євангелізувати, значить відчувати себе разом з іншими, у братерстві, бо тільки тоді можливе свідчення Божої любові. Сам Христос про це говорить: « По цьому всі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13,35). Чи не тому Ісус посилає по двох (Лк. 10,1)?. Тому Павло є основником Церков, яким настановляє служителів, дияконів та єпископів.
Отже, для нас, священиків на місії, апостол Павло є великим прикладом для наслідування. На цьому святому гробі, де відправляємо цю Божественну Літургію, ми повинні набути його місійного Духа і навчитися від нього те, ким він є:
- Бути апостолом народів. Мати переконання Павла, що хоч ми слабкі, проте знаємо, що Божа благодать все доповняє, яка дає відвагу і ревність, щоб проповідувати Святе Євангеліє; готовість на все, на всі можливі страждання, навіть до віддання свого життя, а ця ревність може навіть дійти до того, що забувається про своє спасіння, тільки, щоб спасти інших.
- Бути апостолом з волі Ісуса Христа, тобто себе ототожнювати з Ісусом Христом, до тої міри , щоб могти також сказати «живу не я, а живе в мені Ісус Христос»; Це те саме, що дати себе провадити Духом Божим, бути Божим знаряддям у світі.
- Співпрацювати разом з іншими, належати до братів, до спільного присбітерату.
Молимо Бога, щоб ця Літургія на гробі св. Апостола Павла розбудила і скріпила місійний дух у серцях наших священиків. Нехай Дух Святий зійде на нас.
Рим, 29 квітня 2009 р.Б.
+ Діонісій (Ляхович), ЧСВВ
Апостольський Візитатор