Всечесніші Отці,

преподобні Брати і Сестри в монашестві,

дорогі в Христі Брати і Сестри!

 

Христос Воскрес!

«Це день, що його створив Господь, тож радіймо і веселімся у нім!» (Пс 118,24).

Вітаємо Вас з Воскресінням Христовим! Це – справді Празник народження нового світу. «Сьогодні все наповнилося світлом: небо, земля і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння. Це день, що його створив Господь!», – так оспівуємо це «чудо із чудес» у каноні Пасхальної утрені.

Інші дні – зради, засуду, втечі – це дні нашого гріха. Наші дні є наповненими чварами, заздрістю, брехнею, зрадою, корупцією, вбивствами, війнами. Проте, Господь у безмежному своєму милосерді дарує нам свій день: день перемоги  істини, світла, нетління – це є день Воскресіння.

Надихаючись днем Христового Воскресіння, маємо особливий час, щоб поглибити нашу віру. Подивімося на Апостола Петра, який побоявся жінки і слуги, і відрікся Христа. Проте він, після Воскресіння, не боїться піти на майдани і голосити, що Той, Якого розіп’яли, є Паном Всесвіту. Його беруть під арешт, але його це не зламує. Перед тими, які вбили Христа, він проголошує свою віру у Христа воскреслого. Його кидають до в’язниці. І там він говорить про Христа переможця, Якого світ не впізнав і не прийняв (Ів 1,10-11). Вони-бо чекали такого Месію, який дав би політичну свободу, суспільно-економічний добробут та безтурботне життя. Насправді ж Месія – це слуга Господній, Який не відчиняє уст своїх, хоча ведуть Його на муки… Христос таким чином раз і назавжди показує усьому людству, як можна відновити людську упалу природу. Він неначе нам прокладає сліди, по яких ми можемо попрямувати тернистим, але спасенним шляхом.

Тому, нехай нас сьогодні не лякає як послідовників Христових те, що Він нам передвіщав: «Вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради» (Мт 5,11); «Вас волочитимуть і до правителів, і до царів за Мене, щоб свідчити перед ними й поганами» (Мт 10,18). І саме першим таким свідком Христа для світу став Апостол Петро, його, як і Учителя, також розпинають. Але йому більше не страшна смерть, йому важливо те, що він вмирає за Христа!

Подивімося також і на Апостолів в Оливному городі, які зі страху повтікали. Та все-таки ці ж самі апостоли після Воскресіння по всіх закутинах світу свідчать про свою віру у Христову перемогу, і по всіх трибуналах світу проповідують Христа. Так і оспівує Пасхальна Утреня: «Поведи навколо очима твоїми, Сіоне, і глянь. Ось бо прийшли до тебе від заходу і півночі, півдня і сходу, як богосяйні світила діти твої!».

Сьогодні і ми по-особливому є дітьми цих свідків віри. Адже ми є нащадками мільйонів чоловіків і жінок, які повірили, полюбили, і віддали своє життя за Христа воскреслого. Подивімося на наших братів і сестер, які за віру у Христа воскреслого не побоялися мук, тюрем, Сибіру. Не біймося і ми сьогодні свідчити віру у Христа, якого сучасний світ по-новому розпинає! «Адже, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, – закликає нас Апостол Павло, – відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу» (Єв 12,1-2).

Отож, будьмо людьми воскресіння! На зразок Ісуса Христа розділяймо радість, братерство, здоров’я. Тому, «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос; в Ньому ми утверджуємось» (Пісня 3 з канону Пасхальної утрені).

Коли Ісус сліпим відкривав очі – це вже звіщення воскресіння; коли Він розмножував хліби, бісів виганяв, прокажених очищав – це вже прояв воскресіння. І Христос дарує нам свою силу ­згідно з нашими дарами, тож будьмо тими, що розсівають по світі світло Його воскресіння! Не вистачить раз на рік піти до церкви, щоб посвятити паску, написати писанку, вбратись у вишиванку, щоб святкувати Христове воскресіння. Треба зробити так, щоб світло Христового воскресіння освітлювало нашу родину, нашу щоденну працю, нашу церковну громаду, ціле суспільство. Треба собі усвідомити, що навколо нас тисячі нових гробів, дітей сиріт, що плачуть за своїми батьками, біженці, воїни, що стоять на фронтах. Їм треба понести хоч би мале світло воскресіння! Нехай же не пройде жодний наш день без світла воскресіння, допомоги, довіри, любові...

Дорогі, саме тепер ми переживаємо Ювілейний Рік Божого Милосердя! Ісус Христос, «Який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх» (Ді 10,38), і «вигоюючи всяку хворобу і недугу» (Мт 9,35), під час своїх страждань, Він, на перший погляд, виглядає нам, як той, що сам найбільше потребує милосердя. Він здається нам тим, що навіть мав би просити милосердя, бо Його арештовують, катують, зневажають, терновим вінком вінчають, прибивають до хреста, на якому серед страшних мук Він помирає. Можливо, ми собі поставимо питання: чому Бог Отець так покарав свого Сина, чому саме до Нього не виявив милосердя? Це великий парадокс Божої любові. Покарав свого Сина, щоб нас не покарати: «Того, Хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом» (2 Кор 5,21). І це зрозумів Ісус в Оливному городі: «Отче, хай буде не Моя, а Твоя воля!». Саме так Бог Отець захотів, щоб Христос став обличчям Божого милосердя: «Ті, що були в оковах адових, побачивши безмежне Твоє милосердя, до Світла радісно поспішали, Пасху хвалячи вічную» (канон Пасхальної утрені).

З волі свого Небесного Отця, Ісус доходить до аду, до глибини людської нужди, як «чоловік болів», відчуваючи на собі всі можливі людські болі, фізичні, психологічні і душевні, щоб від самих глибин відчути тягар гріха, і одночасно від глибин людської нужди просіяти все любов’ю, милосердям, і показати людині дорогу до воскресіння. «Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні, і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених, і на третій день, як із кита Йона, воскрес Ти із гробу» (Пісня 6 з канону Пасхальної утрені). Любов не може вмерти! Її засуджують, топчуть, розпинають, рівняють із землею, але вона завжди воскресне! Любов не вмирає. Її сутність – життя і воскресіння!

Пасхальне таїнство – це вершина об’явлення і здійснення милосердя, яке здатне виправдати людину і сказати розіп’ятому злодієві, що «сьогодні будеш зо мною в раю». Тому Його милосердя і є основою нашого воскресіння. По мірі того, як ми слідуємо за Христом, Який сказав: «Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний» (Лк 6,36), зможемо брати участь у воскресінні наших братів у потребі, навіть найменшими добрими ділами. Де милосердя, там зникає жорстокість, пропадає насилля.

Дорогі! Сьогодні, може як ніколи, посеред страждань світу і нашого народу, є нагода нашими жестами милосердя, принести світло воскресіння нашим братам і сестрам у потребі. І співати про перемогу: «Хоч і до гробу зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував Ти силу, і воскрес, як переможець, Христе Боже, жінкам мироносицям звістивши: «Радуйтеся»! І мир дарував Ти своїм апостолам, упалим же подав воскресіння» (кондак Пасхальної утрені)! Мир, якого нам так потрібно!

Святкуймо «перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок!»

Мир Вам! Радіймо і веселімся, бо Христос воістину воскрес!

Дано в Мюнхені, Лондоні, Римі, Парижі,

19 квітня 2016 р.Б.,

у празник Переставлення св. Методія, учителя слов’янського

+ ПЕТРО (Крик)

Апостольський Екзарх для українців у Німеччині і Скандинавії

+ ГЛІБ (Лончина)

Єпископ Єпархії Пресвятої Родини в Лондоні

Апостольський Візитатор для українців в Ірландії

+ ДІОНІСІЙ (Ляхович)

Апостольський Візитатор для українців в Італії та Іспанії

+ БОРИС (Ґудзяк)

Єпископ Єпархії св. Володимира в Парижі

Апостольський Делеґат у Швейцарії і країнах Бенілюксу