Гал 2,16-20/ Мр 8,34 – 9,1
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні є неділя по Воздвиженні чесного хреста.
Церква нам подає на роздум лист Апостола Павла до Галатів, де він каже, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа (2,16), а далі він визнає: «Я через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я – розп´ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені.
Він полюбив мене і видав себе за мене» (2,19-20). Павло проповідує вищість віри в Ісуса Христа і християнської свободи над колишнім Мойсеєвим законом, якого дотримувались Євреї.
Отже, Апостол визнає: «Я – розп´ятий з Христом».
Ми слухали Євангелію про те, що Ісус каже, що хто хоче іти за ним, нехай зречеться самого себе, візьме на себе хрест свій, та іде за ним ( пор Мр 8, 34). Хто хоче спасти себе - своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя заради Христа та Його Євангелії, той спасе себе (пор 8,35). У цих словах знаходиться ядро усього християнського життя. Жити не тільки для себе, а вийти з себе, щоб побачити іншого в потребі. У собі самих ми не можемо знайти життя, а тільки через зв´язок з іншими, зв´язок любові, доброчинності. У нас самих дрімає смерть, а життя через зв´язок з іншими, і тому Христос каже: «Все те, що ви зробили, або не зробили, одному з моїх братів найменших, ви мені зробили або не зробили» (Пор Мт 25, 40.45). В цьому полягатиме наш останній суд.
Зректися себе, взяти свій хрест та йти за Христом, або бути розп´ятим з Христом – вдаряє по вухах сучасної людини. Сучасний світ говорить про реалізацію себе, про успіхи в праці, добре здоров´я, свободу, промоції, відпочинок, забави, довголіття… І ми серед друзів говоримо, «а щоб було здоров´я, а з іншим дамо собі раду», або як пише наша письменниця Марко Вовчок: «Щоб була здорова, як вода, а багата, як земля, а хороша, як рожа». Сучасна людина хоче перемагати, а не програвати, тим менше погубити своє життя. Може наші побажання добра, многих літ на ювілеях, на уродинах не мають християнського значення? Чи маємо себе відтяти від світової течії та позбавити свого людського життя, щоб піти за Ісусом? Або може треба нам вирішувати між двома альтернативами: бути людиною або бути християнином? Не в цьому справа, бо зречення, яке вимагає Ісус – це найвища реалізація, це віднайдення справжнього життя. Погубити себе є єдиним засобом, щоб себе знайти: Хто погубить своє життя, той його знайде!
Все таки те все добро, що ми бажаємо собі та іншим на святах, колись піде зі смертю: «Яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити своє життя»? Каже св. Августин: «Що поможе людині все мати, якщо життя таки скінчиться?».
Саме Ісус дає нам можливість розвалити цей мур смерті, на якому всі мрії людини розпадаються. І тому Ісус пропонує шлях зречення. Але якого зречення? Не зречення наших справжніх цінностей, але нашої поганої сторони, саме того ворога, що гніздиться у нашому серці, цієї старої людини: самолюбної, заздрісної, опанованої пожадливістю і пристрастями, яка не здатна нікого любити крім себе; цієї людини, яка не здатна вийти із себе і побачити іншого в потребі і піти йому назустріч; людини, яка не здатна витягти щось зі своєї кишені та дати те потребуючому. Закриття у собі, у своєму самолюбстві, хоч би які-то були життєві успіхи цієї людини, - не зможе знайти життя. Життя знайдеться у зреченні себе, у виході із себе, у союзі любові з іншим. У собі людина не зможе знайти джерела життя. Ми одержали життя від інших, і будемо мати життя через інших. Тому треба вийти з себе, і піти назустріч іншому, а інший дасть тобі життя; якщо інший – людина, тебе розчарує, то ще є Інший (з великою буквою) - Господь, який дасть тобі Життя. Отож, життя тільки через завіт любові: у даванні і прийманні любові.
«Я – розп´ятий з Христом» і тому продовжує Христос: «Хто погубить своє життя мене ради та Євангелії, той його спасе». Ми можемо вийти із себе заради іншої людини, проте людина може нас зрадити, та Господь нас не зрадить, «ба, навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме» (Пс 27,10), або те, що каже пророк Ісая: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду (Іс 49,15). Господь вірний своїм обіцянкам, нас не залишить.
Але з іншого боку, не все в нашому житті сонце, здоров´я, успіхи. Появляються у житті недуги, фізичні і психічні терпіння, моральні, а, навіть, духовні проблеми. Це є наші щоденні і неминучі хрести! Що тоді? Бог нас не любить? Бог нас карає?… Всі ці страждання становлять реальність людського життя, від них втекти неможливо, тут чи там нас зустрінуть. І те все Ісус Христос приймає на себе стаючи людиною, щоб нам показати шлях до виходу; засіб, щоб перемінити те, що було знаком прокляття на знак спасіння, як каже св. Апостол Павло: «Хрест є глупотою для тих, що погибають, а для тих, що спасаються – сила Божа» (пор 1 Кор 1,18). Скільки терпіння зараз у світі спричинені бомбардуванням міст Сирії, де гинуть невинні діти, скільки страждань з приводу війни в Україні. Ці страждання не є карою Божою, а наслідком дій тих людей, які не мають жодної віри, які відвернулися від Божої благодаті, а пішли за спокусою диявола зажерливості, брехні і ненависті; того диявола, що на нападає на інші народи і вбиває невииних людей. Бог не карає цих невинних людей, а разом з ними є побитий.
Саме ім´я Ісус означає «той, що спасає»… Він перетворює страждання і людське лукавство на знак спасіння. Він терпить разом з нами, щоб ці терпіння перетворити на благодать. Він разом з нами розіп´ятий і ми розіп´яті разом з Христом! Він разом з нами емігрант, біженець, безхатченко, сирота і вдова: «Не послав Бог у світ сина світ засудити, лише ним світ спасти» (Йо 3, 17). Тому християни разом з Ісусом сьогодні доповняють на тілі те, чого бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква (пор. Кол 1, 24). Отож хрест є символом християнина, він є знаком перемоги, він є ключем до неба. Через хрест приходить життя і воскресіння. Через терня доходимо до зірок.
Ми не тільки несемо наш хрест, але нам треба допомагати нести хрести інших. Якщо несемо хрест інших, наш хрест стає легшим. Гарна християнська практика носити хрест на грудях, його почитати і цілувати, але не вистачить, щоб бути християнином. Треба життєві хрести нести разом з Христом, і допомагати іншим нести їх хрести. І свого хреста не перекладати на інших. Почитання святого хреста йде в парі з ділами милосердя, з практикою любові.
Хресту твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння твоє славимо!
+ Діонісій