Лк 10, 25-37; Еф 4, 1-6

Дорогі в Христі брати і сестри!

Вже декілька років поспіль ми з’їжджаємося з різних куточків Італії на цю спільну прощу до Св. Миколая у місті Барі. Саме тут спочивають його святі мощі, які були перевезені сюди з Мир Лікійських в 1087 році. Його звемо «чудотворцем», а в стихирно-тропарних піснеспівах звеличуємо його як «правило віри, взірця лагідності й учителя стриманості».

Святий Миколай є наче предтечою перед Празником Різдва Господа нашого Ісуса Христа, і він для нас є моментом благодаті, зустрічі з Богом, сповіді і участі в Божественній Літургії, а також зустрічі з нашими співгромадянами.

Святий Миколай водночас дуже далекий і дуже близький до нас. Далекий, бо народився у 270 р. у Пaтарі, що в провінції Лікії в Малій Азії, в сьогоднішній Туреччині. Але близький до нас, бо він приходить до наших дітей, роздає їм дарунки, і водночас вчить їх бути добрими і слухати своїх батьків, як це майстерно ми його представляємо в Україні та на поселеннях.

Святий Миколай був єдиним сином доброї християнської родини Теофана і Нонни, яка крім того була дуже багатою. У молодому віці Бог покликав його до монашества. Будучи монахом, Миколай стає священиком, а згодом - Архієпископом Мир Лікійських. Помер у грудні 343 року. Після смерті своїх батьків, він роздав усе своє майно бідним.

Літургійні молитви і притча про Милосердного Самарянина, яку ми слухали в сьогоднішньому євангельському читанні впроваджують нас у таємницю архіпастирського служіння святителя Миколая. Зазвичай проповідники змальовують Святого Миколая надто «солодко» - як дуже доброго дідуся. Проте історія Церкви зафіксовує те, що під час Нікейського Собору Св. Миколай, вичерпавши усі свої словесні свідчення,  аргументував навіть і кулаком проти єретика Арія.

Притча про милосердного Самарянина говорить про тих, що «проходять мимо» нещасних, бідних, побитих. Таким є священик, таким є і ливіт. Може боялися забруднити свої руки кров´ю, а пізніше проходити обряди очищення. Але таким не був св. Миколай. Він не проходить мимо, а є дуже близьким до нещасних.

Іконописці змальовують Миколая з Євангелієм у руках, а чин богослужіння виділяє зокрема його християнський подвиг. Не доброчесні вчинки, не чудотворний порятунок в небезпеці бурі моряків і купців, не захист життя несправедливо засуджених, не це все робить його святим. Усе це вже є наслідком його віри в євангельський спосіб життя: любові, доброти, милосердя. Його жертовна матеріальна допомога ближньому лише зростала на цій духовній основі, сприяючи наверненню постраждалих до віри у Христа. Він ще священиком у Патарах потайки кидає у вікно збіднілому багатієві раз за разом три вузлики з золотом, не просто виводячи його з незвичних злиднів, а, насамперед, для того, щоб врятувати від проституції його доньок. А скільки сьогодні потрібно таких Миколаїв, щоб рятувати нашу молодь від проституції, від наркоманства і пиятики.

Св. Миколай глибоко повірив в Євангеліє Ісуса, повірив в Божу любов, доброту і милосердя. Тому він на зразок Ісуса Христа є лікарем душ і тіл. Він милосердний, і хто вірить у Божу любов, той буде милосердний. І таким чином чуда Ісуса Христа і чуда св. Миколая будуть продовжуватися у світі, бо як каже Христос: «Хто  в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме (Йо 14,12). Кожний віруючий християнин буде робити діла Ісуса Христа, буде здійснювати чуда св. Миколая. З початку малі чуда. Мале чудо вже є тоді, коли хтось дає милостиню потребуючому, хто рятує когось у потребі, хто потішає засмученого, хто не залишає нещасного край дороги, хто не проходить мимо.

Упродовж свого прилюдного життя Ісус був дуже уважним до тих, що переживали будь-які проблеми. Він є чутливим до кожного прояву болю, слухає, підтримує, зціляє і усім прощає. Він себе об’являє як лікар душ і тіл (мр 2,17; Лк 5,31). Доказом цього є співчутливе і милосердне ставлення стосовно грішників, які бачать у ньому свого друга (Лк 7,34), завжди готового засісти з ними за їхнім столом (Лк 5,27-30; 15,1; 19,5-7). Євангелії нам часто описують Ісуса глибоко зворушеного супроти бідноти і людського терпіння. Як не згадати глибокого зворушення Ісуса над плачем вдовиці у місті Наїн, яка втратила свого єдиного сина. Поглянувши на неї, Він каже: «Не плач!» (Лк 7,13). Те саме почуття до двох сліпих, що сиділи край дороги (Мт 20,34), супроти прокаженого (Мр 1,41), або перед стомленим і виснаженим народом, який був наче стадо без пастиря (Мт 9,36; 14,14; 15,32; Мр 6,34; 8,2). Через Христове милосердя хворі віднаходять свою гідність, здоров’я, радість і надію.

Але тому, що Ісус любить, також і бентежить, спричиняє скандал для тих, що уважають себе за праведних . Він супроти єврейських звичаїв зціляє у суботу, повертає до життя тих, що були на маргінесі суспільства, прокажених та тих, яких ніхто не бачить і не чує; вислуховує тих, хто не має жодних прав, зокрема жінок грішниць (Лк 7,36-50). Отож, зустрітися з Христом, є завжди новим початком, віконцем відкритим у майбутність, збудником надії, поглядом милосердя.

Ісус був солодким для бідних, але також гіркою сіллю для фарисеїв і садукеїв, для тих, що уважали себе праведними. І таким був святий Миколай! Солодкий для потребуючих! Але він умів також солити, і солить навіть тим, яким зробив чудо. А сіль завжди гірка, але треба солі, щоб їжа мала смак, щоб піднести тиск крові, щоб було життя!

Misericordia et misera» (Милосердя і нещасна) - зустріч Милосердного Ісуса і нещасної грішниці – це назва останнього Апостольського листа, яким Папа Франциск завершує Ювілейний Рік Божого Милосердя. Пише Папа Франциск: «Завершився Ювілей і зачинилися Святі Двері. Але двері милосердя нашого серця завжди залишаються навстіж відчиненими… Ми покликані, – наголошує Папа, – спричинятися до зростання культури милосердя, яка ґрунтується на відкриванні дару зустрічі з іншою особою». На милосердному дотику до іншої особи!

Таким промотором культури милосердя є Святий Миколай.

Але ще одна особлива відзнака щодо св. Миколая. Його почитають Православні і Католики. Навіть цими днями тут у м. Барі побував Константинопольський Патріарх Варфоломій.

Сьогоднішнє читання послання Апостола Павла до Ефесян закликає нас «поводитися достойно покликання, в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність духа зв'язком миру. Одне бо тіло, один дух, в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані.  Один Господь, одна віра, одне хрещення.  Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх».

Одна віра і одне хрещення… А ми християни, на жаль, ще дуже поділені, і такими ми є в Україні…

Св. Миколай своєю любов’ю усіх об’єднує! І тут у Барі діє екуменічний центр, який має за ціль сприяти екуменічній духовності. Але що ж таке, що по справді нас об´єднує? – Це некористолюбна, доброчинна любов! Справді тільки така любов може єднати Православних і Католиків. Божа любов по своїй суті є православною і католицькою. Є православною, бо любов - це істина, життя і світло і дорога християнина! Це сутність самого Бога! Є католицькою, бо доброчинна любов є відкритою, іде на зустріч, нікого не виключає, всіх обнімає, «катойкумене», католицькою, універсальною. Де немає доброчинної любові по правді немає справжнього православ´я ані не має справжнього католицтва. Без любові можуть існувати тільки конфесії, угрупування, секти, які звичайно самі себе поборюють. Христова Церква збудована на любові, яка єднає три Божі особи в одного Бога, і єднає Христових учнів в одне та чинить нас православними і католиками одночасно. Поки не повіримо в доброчинну і некористолюбну любов не зможемо бути ані православними, ані католиками. Св. Миколай був одночасно православним і католиком у любові.

Ой, хто, хто Миколая любить?

Тому святий Миколай, на всякий час допоможе, щоб бути милосердним та не дозволить, щоб ми проходили осторонь нещасних…. Амінь.

+Діонісій

Барі, 11.12.2016