Мт 2, 13-23; Гал 4, 4-7
Дорогі отці-співслужителі, семінаристи, монахи і монахині!
Високоповажана пані Посол, дорогі паломники!
Христос Раждається!
Сьогодні ми є тут, у базиліці св. Петра – головній святині Католицької Церкви, де спочивають мощі святого Верховного Апостола Петра і святого священномученика Йосафата, нашого старшого брата по крові й кості, і ми тут торжественно переживаємо таїнство Народження Ісуса Христа у Вифлеємі Юдейському!
У цій базиліці 20 листопада закрилися святі двері і завершився ювілей Божого милосердя, проте Папа Франциск у Апостольському листі «Misericordia et misera» (Милосердя і нещасна), каже, що хоча «завершився Ювілей і зачинилися Святі Двері, то все ж двері милосердя нашого серця завжди залишаються навстіж відчиненими…, щоб зростала культура милосердя, яка ґрунтується на відкриванні дару зустрічі з іншою особою».
У цьому слові переплітатимемо три головні слова: милосердя, біднота, зірка.
І у світлі Празника Різдва Божого Сина постараємося саме увійти у це таїнство зустрічі предвічної Божої любові з людським обмеженням, зустрічі Божого милосердя з людською біднотою, що відображується у цьому дитятку, яке народжується у бідній Віфлеємській стаєнці. Тут зустрічається Бог з людиною на завжди, нерозривний союз, новий і вічний завіт у любові – це «з нами Бог» на віки!
Боже милосердя іде на зустріч бідним і нещасним, поділяє всі можливі людські обмеження і страждання. Поділяє суспільні негаразди, бо коли Ісус народився, у тодішньому світі панувала непевність, страх, імперське насилля і війни між народами. Христос прийшов на землю, де його люд терпів від римського панування і зради власних еліт. Ще «і трапилося тими днями, що вийшов наказ царя Августа переписати всю землю» (Лк 2,1). І Марія з Йосифом пускаються у далеку дорогу до Віфлеєму, але не знаходять місця у заїздах. І мусять вони іти поза місто, там знаходять печеру, де розділяють місце з тваринами, а замість колиски - ясла. Щось на зразок наших перших українок іммігранток в Італії, які на початках шукали вагончиків чи підвалів, де переночувати. А незабаром настає переслідування з боку Ірода, вбивство дітей, втеча до Єгипту, ридання матерів Віфлеєму та безмірним страхом родини з новонародженим немовлям, що змушена покидати Батьківщину через смертельну загрозу, як оповідає сьогоднішнє Євангеліє: «Ось Ангел Господній з’явивсь уві сні Йосипові та й каже: “Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб його погубити” (Мт 2,13)». І починається перетинання кордонів, пустиня, небезпека з боку розбійників, чужі люди, інша мова та звичаї, важка праця, щоб заробити на хліб насущний. Спіткала їх доля «біженців» в Єгипті. І якось давали собі раду… І знову сон у Йосифа: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись у Ізраїльську землю…» (Мт 2,20). І знову проблеми з поверненням до Назарету, важка праця, як в інших бідних сім’ях. А згодом, під час прилюдного його життя, не сприймали його науки книжники і фарисеї, та скільки наклепів на нього, а вершина всього нещастя з його учнями, яких він вибрав, щоб були з ним. Юда його зраджує, Петро відрікається, інші учні повтікали… А далі Пилат засуджує його на страшну смерть, б’ють його, терням увінчають, прибивають до хреста, і умирає він як найгірший злочинець. Страшне досвідчення всіх можливих людських болів. І саме тут відбувається зустріч Милосердя з людським нещастям. Він спробував на собі всю нашу бідність і ламкість, всі наші протиріччя і розгубленість, страхи і темряву.
А тому, що Ісус спробував на собі всю можливу людську неміч і злобу, він Той, що просто біжить на зустріч бідним і нещасним. Коли Він охрестився від Івана у ріці Йордані, і поборовши у пустині диявольські спокуси, щоб перетворити камінь на хліб для себе, панувати над іншими і шукати слави і насолоди, то Він, навпаки, всі чуда робить для інших, для зголоднілого народу розмножує п’ять хлібів і дві риби; є той, що служить; той, що є дуже чуйним до потреб нещасних. Він Той, хто приносить світло у людське нещастя; Той, хто освітлює кожну закутину людського серця, і навіть той, хто кидає ясне проміння на брами пекла. Він таким чином приносить у світ світло любові і милосердя. Він навчає, що маємо Отця на небі, який нас любить невимовною любов’ю! То ж при народженні Ісуса у Віфлеємі ясна зоря засвітила, як співаємо у колядці: «Серед темної ночі, дивне світло б’є в очі. Ясна зоря засвітила, де дитятко породила Марія».
Однак, будьмо уважні, не всі світила походять від Бога і вказують на Ісуса. Скільки зараз світил по містах, які вказують не на Ісуса, а на гарні магазини, і диявол також має свої нічні світила, що летять зі сходу, і приносять пекельний вогонь, що палить і вбиває все живе, і приносить брязкіт смертельних осколків. Це пекельні ночі, які переживає наш народ. Це ночі ненависті на території, на якій чути плач незчисленних Рахиль. Це ніч смертельних бомб…
Боже дитятко народилося посеред темряви, біди і нещастя, але в них дивне світло б’є в очі… Це тиха ніч, свята ніч… Зоря, яка світить серед темної ночі провадить трьох мудреців, де народилося дитятко. Три царі кажуть Іродові: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись…». Ірод же цієї зорі не бачить, але лукавить і каже: «Ідіть та розпитуйтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись» (Мт 2, 8). А коли мудреці відійшли від Ірода, «зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла і не стала зверху, де було дитятко (Мт 2, 2.9). Бачать зорю мудреці та бідні пастушки. Ірод та його оточення цієї зорі не бачать. Не бачили зорі і мешканці Віфлеєму, які не прийняли Христа. «Побачивши зорю, Царі зраділи радістю вельми великою» (Мт 2,10). Радість велика!
Саме Ісус Христос є цією зорею, що приходить у цей світ, і освітлює людські темряви. Не всі її бачать! Бачать мудреці і бачать бідні пастушки. Світить зоря любові і милосердя! Чи не радіють прокажені, коли їм ця зоря освітила життя; чи не радіє вдова, коли вона відновила життя в її єдиного сина; часом не радіє сліпець, коли бачить; кульгавий – коли випростовується і ходить; розслаблений, який встає і бере своє ліжко; біснуваті, які звільняються від лукавого. Перестають плакати Марта і Марія, коли Лазар встає з гробу. Дивне світло б’є в очі…
Ми можемо бачити і не бачити цю зорю: не бачити, коли будемо закриті у собі, у своїх проблемах, а ще більше, коли будемо засліплені пошуком мамони, влади і слави. Щоб її побачити треба відкрити очі; треба відкрити вуха, щоб послухати нову пісню; відкрити серце – щоб зрозуміти дивну новину; словом, треба зрушитися з місця, щоб піти за цією зорею. І ця зоря освітить нашу темряву, наші біди і нещастя; освітить проблеми і тривоги, і принесе мир, відкриє сенс життя, навіть тоді, коли життя приносить страждання і негаразди. Ця зоря освітлює найтемніше закутини людського буття і заходить до пекла, щоб пекло перетворити у світло, - у воскресіння, у незахідне сонце вічного життя.
«На небі зірка ясна засяла, і ясним світлом сіяє, хвиля спасення нам завітала – Там Діва Бога рождає».
Вже пророк Ісая бачив: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; нам тим, що живуть у смертній тіні, світло засяяло… бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс 9,1.5).
Хлоп’ятко, що нам народилося, - це князь миру. Він не буде змагатися, ні кричати, і вигукувати на майданах, не буде погрожувати авіаударами.... Він очеретини надламаної не доломить, і ґнота тліючого не загасить… (Іс 42, 2-3; Мт 12, 19-20). Він ніжний! Можливо його торкатись, і дати можливість, щоб він до нас доторкався. Він «з нами Бог» там, де ми знаходимося!
І ми слухали сьогодні також Апостола Павла, що звістив: «Як же сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки…, щоб ми прийняли усиновлення. А тому, що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа сина свого, який взиває «Авва! Отче!». Отець дитятка, і наш той самий Отець!
У Боже милосердя треба повірити; у бідноту не треба вірити, бо вона посеред нас і в нас; а зірка, що просвічує людську бідноту – Це Христос. Вона появляється над вертепом, а завершується незахідним сонцем Христового воскресіння.
Тому справді, серед темної ночі, дивне світло б’є в очі. Ясна зоря засвітила, де дитятко породила Марія.
Від щирого серця бажаю кожному з Вас світла цієї зорі, що освітлює темряву наших сердець. Бажаю любові і глибокого миру, який нам дарує Дитятко Ісус. Він – «з нами Бог», наш друг – божественний друг!
Веселих Свят Різдва Христового і благословенного 2017 Року Божого.
Христос раждається!
+ Діонісій
Рим, Базиліка св. Петра, 2016