Дорогі мої співбрати по Чину! Дорогий отче Маврикію!
Сердечно дякую о. Маврикію, що на Празник Непорочного Зачаття за Григоріанським Календарем, мене запросив відслужити Божественну Літургію сюди до Головного монастиря Отців Василіан, якою хочу подякувати богові за дар священства та всім Вам, хто підтримував мене і підримує на цій дорозі молитвами і ділами.
Саме на цей Празник, точно 45 років тому, ми обидва, я і о. Маврикій, були в Ірасемі, одному з перших василіянських монастирів у Бразилії. Того дня, я разом з моїми двома іншими співбратами по Василіянському Чину (о. Сотер Шідляр та о. Ювіній Ференц) з цієї самої парафії, прийняли ієрейські свячення з покладення рук покійного вже тепер єпископа Єфрема Кривого. А о. Маврикій тоді приїхав з новіціятського монастиря, з Іваї, де він починав своє чернече життя у Василіанському Чині. Дванадцять років пізніше, 9 грудня 1984 року, він був свячений на Кравейро, що є дочірньою церквою Ірасемської парафії, так само як Помбас, де я народився. Ми з о. Маврикієм з сусідніх колоній, приналежні до цієї самої василіанської парафії Пресвятої Родини, що на Ірасемі.
Отож не можу забути 8 грудня 1972 року. Це, можливо, є найважливіший день у моєму житті. І про мою молитву у цей день не можу забути. У тому році я завершив студії у Римі, і переживав глибоку кризу покликання, тому після завершення шкільного року попросив в моїх настоятелів дозвіл на працю в Німеччині, де собі взяв для читання книжку одного бібліста з титулом «Fatte il passaggio» - «Зробіть перехід!». І ця книжка дала мені нагоду зробити перехід через життєву пустелю. Незважаючи на те, що два роки тому я склав довічні обіти, ця книжка допомогла мені прийняти остаточне рішення, щоб повністю себе посвятити Богові, незалежно від того, що буде то й буде! І на Божественній Літургії під час ієрейських свячень моя молитва була тільки одна, щоб дати себе провадити Святим Духом! Нічого іншого я не просив. І ця молитва повністю вислухана. Упродовж цих 45 років я ніколи на сказав «Ні!» на поклик Божий і на голос настоятелів, хоча інколи були важкі виклики.
Празник Непорочного Зачаття завжди було моїм надзвичайним святом, хоча його немає у візантійському календарі, і його заступають зачаттям св. Анни. Проте, ми на кожній літургійній молитві звертаємося до Богородиці, з префіксом «пре», як «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну…, Не тільки свята, а Пресвята; не тільки чиста, а Пречиста; не тільки благословенна, а Преблагословенна, і, отже, не тільки непорочна, але Пренепорочна Діва Марія. Непорочність – це повнота часу, коли одна людина стає повністю послушною Богові, повністю відкритою для Святого Духа, повністю вільною, і вінцем цього стає відповідь, дана Архангелові Гавриїлові: «Ось я слугиня Господня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1,38). Завдяки тому «Так! Ось я!», Слово Боже стало тілом, в Ісусі Христі Бог і людина єднаються навіки. Марія є тою повнотою часу, коли Дух Божий має простір для діяння в людині, і може з´єднатись з людиною назавжди. Ця відповідь Марії: «Ось Я!» продовжує відповідь Патріарха Авраама, і відповідь пророків, проте вона доходить до повноти у Марії та в Ісусі Христі: «Ось я, іду чинити твою волю» (Євр 10,9), Ось я, Отче, «хай не моя, а твоя буде воля» (Лк 22,42).
Отже, ця молитва «Ось я! Говори, Господи, слуга твій слухає… «Ось Я!», перед кожним життєвим викликом, навіть, тоді, коли треба було переходити «через вогонь і воду», і перед кожною проповіддю: «Хай говорить не я, а Ти, Господи!»; «Хай буде твоя воля, як на небі, так і на землі»! І таку молитву Господь завжди вислуховує. Інколи тебе б´ють, і закопують, а ти завжди якось воскресаєш…
То не значить, що ти перестаєш бути людиною. Ти залишаєшся людиною зі своїми немочами і гріхами, з яких треба сповідатися: Надалі людина залишається зі своїми обмеженнями, за яких треба просити прощення у братів. Проте Бог провадить посеред тих обмежень. Бог завжди тебе вислуховує в тому, що найбільш потрібно.
І Богородиця хоч була ««Пресвята, Пречиста, Преблагословенна» не була звільнена від життєвих переживань, від утечі до Єгипту, від заробітку «на хліб насушний», від різних мечів болю; не була вона звільнена бути свідком страждань і смерті свого Сина на хресті, як «чоловіка болів».
Ось це моя особиста сповідь, це моя історія, але подібна історія кожної людини, яка дає себе вести Божим духом. Без проводу Духа Святого важко говорити про історію спасіння.
І на кінець коротка історійка: Молода дочка просила у своєї матері подарунок. Просила купити їй велике дзеркало, щоби могла себе прикрашати, прибирати, причепурюватись, наводити макіяж. Побожна мати відгукнулася на її просьбу і купила їй велику ікону Матері Божої. Матір, даючи цей образ дочці, сказала: „Ось твоє дзеркало…”. Дочка спочатку здивувалася цим подарунком, та ікона стала її спасінням.
Ось наше дзеркало: Богородиця!
Рим, 08.12.2017