Дорогі Брати і Сестри!
Посвячення іконостасу, де є головні зображення Історії нашого спасіння: Ікони Ісуса Христа і Богородиці, 12 Празників, 12 апостолів, 12 пророків, св.. Івана Хрестителя, св.. Миколая чи інших святих покровителів.
Ікони нам допомагають увійти у новий життєвий простір, життя небесного Царства, де не має болю ні печалі; де не має гніву, злоби і брехні, нападів чужинців, тероризму і війн. Це віконце у вічність. Віконце до простору любові і доброти, правди і справедливості, світла і краси. Небо сходить на землю і ми підносимося до небес. Благодать дивитися на ікони, щоб іконами нам стати.
У цьому священному просторі храму з іконостасом міняється вимір часу. Відомий аргентинський письменник, Хорге Луіз Боргес (Jorge Luiz Borges, Libro di Sabbia), у своєму творі сказав таке: «Не має іншої загадки, як загадка часу, цeй нескінчений сюжет того вчора, сьогодні і завтра, цього завжди і ніколи». А тут у храмі все навпаки, відповідь на цю загадку: ми співаємо «нині і повсякчас, і на віки вічні». Те, що було колись - нині, і те, що буде завтра - нині. Стрілки годинника у вічному тепер. Те, що сталося у минулому ми спогадуємо, і те, що прийде, вже є між нами. У храмі ми не є невільниками минулого, ані в тривозі майбутнього, ані в плинності теперішнього, якого не можемо зупинити. Це вічний тепер!
Ми стоїмо перед іконами і вони до нас промовляють. Ікони до нас говорять. Говорять Патріархи, пророки, апостоли, Євангелісти, а передусім Ісус Христос, як Учитель, який до нас промовляє у своїй Євангелії; промовляє Богородиця, як та «Господня слугиня», і всі святі. Вони дарують нам доброту і любов, і пригадують, що ми не покидьки, а діти Божі, запрошені до цієї самої святості, як до цього закликає сам Ісус Христос: «Будьте досконалі, як Отець Небесний досконалий» (Мт 5,48); «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6:36).Можливо було святим, можливо і нам!
Отож треба перш за все стати чи клякнути перед іконами і замовчати, щоб послухати їх. Треба дати себе пробити їхнім поглядом. Треба сказати разом з пророком «Говори, Господи, твій слухає». Тому перше послухати їх, щоб згодом до них промовити. Це отже, молитва, розмова з Богом і зі всіма святими. Якщо послухали маємо право говорити: просити, перепрошувати, дякувати і прославляти. Можемо і повинні відкрити перед іконами все наше життя. І відчути те, що Божа любов дається нам.
У цьому священному просторі ми служимо Літургію, продовжуємо те все, що сталося з Ісусом Христом, його діло спасіння людства. Його послух Отцеві і схід на землю, його народження, укрите життя, проголошення Благовісті, його чуда, і воднораз його страсті і воскресіння і на небо вознесіння. Це час, коли приймає наш хліб і робить його своїм хлібом, який дарує нам вже життя вічне, коли Дух Святий сходить на нас і на освячені дари і робить нас одним тілом разом з тілом Ісуса Христа, коли вже «святе подається святим».
Ось глибоке значення і іконостасу, якого ми сьогодні посвятили у цьому храмі, якого ми спонсорували і якого дано нам на користування, до якого ми можемо заходити і відпочивати перед Господом, де можемо відсвіжитись від житейської печалі, де можемо черпати до свого серця Божу любов і доброту, красу і світло, нову наснагу до життя.
А крім того, нам храм на чужині є місцем зустрічі з нашими братами і сестрами, у доброті і любові, у молитві і співі, замість тільки зустрічатися на міських площах, де інколи лихословимо і займаємося плітками.