Дорогі у Христі Брати і Сестри!

З великою радістю вітаю усіх Вас з величним празником Різдва Христового різдвяним привітом:

«Христос Рождається!»

Зі співом колядок заглиблюємося у велике таїнство народження Ісуса Христа: «Возвеселімся всі разом нині: Христос родився в бідній яскині».

Возвеселімся, бо ми побачили обличчя Боже. Боже обличчя у дитині, у пеленах повитій, що лежить у яслах на сіні. Невимовне таїнство!

Невимовне таїнство, адже Мойсей одного разу просив Господа показати йому Свою славу, на що Всевишній відповів: «Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім’я Господа... Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити... (Вих 33, 20). І сам євангелист Йоан на початку свого Євангелія каже, що «ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо 1, 18), бо «Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого (Йо 1, 14). Це Йому, Єдинородному Синові Отця, явленому у людському тілі, співають Ангели: «Слава во вишніх Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк 2, 14).

І саме в народженні Ісуса Христа Боже об’явлення сягає своєї вершини, своєї повноти. Бог дійсно відвідує Свій народ, відвідує світ в такий спосіб, який перевищує будь-які очікування. Бог стає людиною, так що Ісус не просто говорить щось про Бога, але є об’явленням Бога, бо Він – Бог, і тому об’являє Боже обличчя.

Апостол Филип каже до Ісуса: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Йо 14, 8). А Ісус йому відповідає: «Хто мене бачив, той бачив Отця». Саме в цій відповіді зустрічаємо суть новизни Нового Завіту, яка об’явилася у Вифлеємі: Хто бачить мене, той бачить Отця; хто бачить моє обличчя, той і бачить обличчя Отця!

Про Ісуса свідчить апостол Павло: «Він є образ невидимого Бога, первородний усякого створіння… бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала у ньому» (Кол 1, 15.19). Цей невидимий Бог став видимим в обличчі людини, стає видимим в обличчі дитини, яка зростає мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей (пор. Лк 2, 52); в обличчі, яке сяє наче сонце (пор. Мт 17, 3), а також в обличчі, з якого стікає піт, мов краплі крови (пор. Лк 22, 44), в обличчі побитого, зневаженого, де вже не було ні виду, ні краси (пор. Іс 53, 2-3).

І це обличчя Сина Божого відбивається, наче у дзеркалі, в обличчі кожної людини, в усмішці дитини, у красі обличчя юної особи, у втомленому обличчі робітника, який заробляє на хліб насущний; в обличчі сироти і удови; в обличчі бездомного і безробітного; в обличчі хворого і умираючого. Адже все, що зробили, чи не зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили, – каже Христос (пор. Мт 25, 40.45).

Перефразовуючи вислови філософів М. Бердяєва і Е. Левінаса, сміливо можемо сказати: Мій голод належить до царини фізіології, проте голод іншої людини вже належить до моєї доброчинної любові. Перед обличчям потребуючої людини неможливо залишитися без відповіді, позитивної чи негативної, і, залежно від того, якою буде ця відповідь, таким буде Божий суд над нами.

Жив собі малий хлопець, що хотів зустрітися з Богом. Він знав про те, що дорога далека.

Одного дня кинув собі у сумочку кусень «панетоне» і «кока колу» та побіг бавитися у парку. Пробігши кілька вуличок, побачив старушка, що сидів на лавочці і споглядав на голубів, які кормилися крихтами, що їм кидали люди. Хлопець сів собі коло цього бідного старика, простягнув руку до своєї сумочки, витяг «кока-колу», а коли побачив, що старушок голодний, дав йому кусень свого «панетоне». Старушок уклінно йому подякував і усміхнувся. Його усмішка була така несподівана, що хлопець хотів знову нею насолодитись. І тому дав йому ще «кока-колу». І знову старушок усміхнувся до хлопця. Хлопчик був надзвичайно щасливий. Ïли вони цей «панетоне» та пили собі «кока-колу» і усміхалися один до одного аж до вечора, не промовивши жодного слова. Вже у вечір хлопець вирішив повертатися додому, але перед тим люб’язно обняв старушка і попрощався з ним. І знову старушок усміхнувся такою усмішкою, якої хлопець ніколи не бачив на обличчі іншої людини. Коли хлопчик вступив на поріг своєї хати, його мама побачивши його радість та й спитала його: «Синочку, що ти зробив, що повернувся таким щасливим?». Він відповів: «Я перебував цілий вечір з Богом», і додав ще: «Знаєш, мамочко, такої красивої усмішки я ще ніколи не бачив!».

У той же час повернувся старушок до свого дому з великою радістю на обличчі. Ця радість була такою, що його син спитав: «Татусю, де ти був, що повертаєшся таким щасливим?». На запитання старушок відповів: «Я їв “панетоне” і пив “кока-колу” у парку з Богом», і додав: «Знаєш, сину, я не сподівався, що Бог такий молодий!».

Ви можете сказати, що це видумана солодкава історійка. Не знаю і не перевіряв, чи вона справді відбулася. Але можу сказати про те, що сталось зі мною у Відні. Тому три чи чотири роки давав я у цьому місті передріздвяні науки в українській парафії св. Варвари. Температура повітря становила приблизно 10 градусів морозу. У вільному часі я вирішив піти подивитись на місто, убраний по-цивільному. Побачив кіоск, де продавали «бутерброди», смачні місцеві «вурсти з мустардою». І захотілося мені їх собі спробувати. А тут раптом підійшов до мене якийсь молодий хлопець, може якийсь бідний емігрант, і сказав, що дуже голодний. Я сказав йому вибрати те, що захоче, і заплатив. Він гарно подякував і пішов. Я думав, що на тому справа з тим хлопцем завершилася. Але ні, підійшли до мене дві пані і подякували за цей подарунок хлопцеві. Таких вразливих обличь подяки я ще ніколи в житті не бачив. Не знаю, що ці пані бачили в моєму обличчі. Ця картина обличь цих двох невідомих пань живе в мені по сьогодні. І не пам’ятаю, чи я вже купував собі ті «вурсти з мустардою», чи ні. Обличчя говорять, і через людські обличчя Бог говорить, і то інколи несловесною мовою!

Отже, Боже обличчя присутнє в усіх особах, якщо бачимо їх очима серця та любові.

Я хотів би сьогодні повторити те, що сказав Папа Франциск про Пресвяту Родину, яка втікала до Єгипту. Він сказав це позавчора з головного престолу в навечірній Різдвяній Літургії. Папа говорив не про обличчя, а про кроки людини. Проте, яке обличчя, такі будуть і кроки людини. Ось слова Папи Франциска:

«У кроках Йосифа та Марії приховуються численні інші кроки. Бачимо сліди цілих сімей, які сьогодні змушені вирушити в дорогу. Бачимо сліди мільйонів людей, які не хочуть забратися геть, але змушені залишити своїх найдорожчих, вигнані зі своєї землі. В багатьох випадках цей від’їзд сповнений надії та майбуття; в багатьох інших він має лиш одне ім’я: виживання – пережити чергових Іродів, які задля того, щоб накинути свою владу та помножити свої багатства, не бачать жодної проблеми в тому, аби проливати невинну кров».

Слова Папи Франциска відносяться також до нашої сучасної української історії. Не хотів я Вам говорити про жорстоке обличчя Ірода і про чергових Іродів. Або про обличчя того, хто вбиває іншу людину. Це вже не Боже, а диявольські обличчя!

Проте Різдво – це свято родинної теплоти, любові, радості, миру. А на столі і свічка, і кутя, і зіронька на небі. Це гарна різдвяна романтика, і ми її також потребуємо. І такого Вам бажаємо! І ви на таке заслужили! Не можу сьогодні до Вас промовляти по-іншому.

Нехай обличчя Божої Дитини освітить наше життя, щоб у цьому світлі ми могли розпізнавати Боже обличчя в обличчі кожної людини упродовж цілого її життя. Нехай Вифлеємська зоря освітлює нашу темряву, в якій ми можемо опинитись. Несімо нашим рідним, близьким, знайомим, співробітникам, сусідам, парафіянам, усім потребуючим свідчення нашої віри і радість нашого спасіння!

Бажаємо Вам, щоб Ви самі були зіркою любові, доброти і надії; щоб радісна подія Різдва піднесла Вас на дусі, утвердила в певності непроминаючої Божої любові до Вас і постійності Його опіки над Вами.

А Новий 2018 Рік нехай буде для нас усіх щасливим і благословенним Господом у здоров’ї душі і тіла, у радості та мирі!

Папська базиліка св. Петра у Ватикані, 26.12.2017 р. Б.