Дорогі в Христі брати і сестри!
Беремо участь у прощі у цьому Маріїнському центрі у місті К´ямпо. Приступаємо до сповіді, беремо участь у Божественній Літургії, слухаємо Слово Боже і причащаємося, і, на кінець, приєднуємося до хресної дороги Ісуса Христа. Таким чином, приймаємо духовний корм для нашого життя.
Перш за все духовний корм зі Слова Божого, яке ми слухали на цій Божественній Літургії. Ісус, зійшовши з гори Тавор, де він преобразився, продовжує свою дорогу до Єрусалиму, де він повторює аж три рази (згідно з Євангеліє від Марка), що йому треба терпіти, вмерти, і воскреснути.
Зійшовши з гори Тавору, Ісус бачить, як книжники сперечаються з його учнями, і навколо них багато народу. У той час підходить один з народу, який привів сина, що мав «німого духа, який кидає його об землю, піниться, скрегоче зубами, дерев´яніє… кидається то у вогонь, то у воду.». Каже, що він просив його учнів, щоб вигнали цього духа, але ці не змогли. Ісус обурюється, і каже: «Маловіри! Доки буду Вас терпіти?» (пор. Мр 9,19) Апостоли не в силі вигнати злого духа з хлопця, хоча їх Ісус обрав на те, щоб проповідувати і виганяти нечистих духів. Апостоли ще «глухі та німі», нездатні говорити, хіба що вміють сперечатися…
Починається лагідний діалог Ісуса з батьком дитини. Ісус відкриває його серце, допомагаючи йому в розмові... Питається: «Коли це сталось?.- З дитинства», - відповідає батько, і просить Ісуса: «Якщо можеш, допоможи нам. Ісус відповідає, що «все можливо тому, хто вірує!». І батько у сльозах каже: «Вірую, допоможи моєму невірству!» (пор. Мр 9,19-24).
Ісус виганяє нечистого духа такими словами: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього і не входь більше у нього!». Цей закричавши, вийшов, а хлопець впав наче мертвий (пор. Мр 9,25я26).
«Віра від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рм 10,17). А як може мати віру, хто глухий? Отже, треба відкрити вуха, щоб послухати Слово Боже, щоб відчути Божу присутність. І всяке добре давання з висоти походить. З висоти походить сила, що нас зціляє, що бісів виганяє, і те, що ми діти Божі, що маємо Отця на небі. Віра нас єднає з іншими, вселяє надію, збуджує любов, а любов єдина, що залишиться.
Сьогодні у світі брак віри, загальна апостазія. Немає вуха, щоб послухати, бо всюди гамір. Сучасна людина не може стерпіти мовчанку. Навіть у лісі ставить навушники, щоб нам гриміла металева музика, і вона потребує чим раз сильніших збудників, а, навіть, наркотиків. Тому людина не знає куди йти, стає духовно глухою, німою, сліпою. Не має цінностей і всюди вартісної правди, а кожний захищає свою правду, або брехня для нього стає правдою.
Богородиця, до святині якої ми прибули сьогодні, є зразком слухання, довіри, відання, любові. Слугиня Господня, яка сказала: «Нехай станеться зі мною по твоєму Слову!» І вона продовжувала цю відповідь упродовж цілого свого земного життя, і під хрестом на якому вмирав Ісус. «Блаженна та що повірила» (Лк 1,45), - сказала до неї Єлисавета.
І програма життя Ісуса Христа була слухати у всьому свого Небесного Отця. «Їжа моя - чинити волю Отця». Нічого не робить сам, постійно спілкується з Небесним Отцем, піддається Його волі, навіть у найважчих моментах, коли мусить пити гірку чашу до самого дна; аж до самої хвилі коли скаже: «Отче у твої руки я віддаю духа мого». А це вже момент воскресіння Його духа. Воскресіння духа здійснюється на хресті, воскресіння тіла Ісуса - на «третій день»!
Саме як прообраз свого воскресіння в цій дорозі до Єрусалиму, Ісус бере хлопця за руку, підводить його і той устає. Підняти когось, привернути йому життя – це його воскресити. Це дієслова, якими євангелисти користуються для описання воскресіння Христового. Тому дорога до Єрусалиму через страждання і смерть - веде до воскресіння.
Коли учні прибули з Ісусом до дому, спитали його: чому вони не могли вигнати нечистого духа з хлопця? А Ісус відповідає, що цей рід можна вигнати тільки молитвою і постом. Справжня молитва має свій початок у слуханні Господа, який до нас промовляє різними способами: своїм словом, що записане у Святому Письмі, словом і проповіддю проголошеними на Літургії; всіма створіннями, які голосять мудрість і славу Божу, обставинами нашого життя. Треба замовчати, щоб цей голос почути, а щойно тоді сказати відповідь, що є «Так, Отче! Нехай святиться… Нехай прийде… Нехай буде твоя воля… І щойно після «Так!» Господеві - можемо просити хліба, прощення, визволення від спокус та лукавого, і того всього, що нам потрібно для земного і духовного життя. Замовчати, щоб сприйняти силу, що походить з висоти, яка буде здатна вигнати бісів.
Святий Апостол Павло у листі до Євреїв сьогодні нас закликає мати кращу надію на Ісуса, який є якорем душі (пор 6, 13-20). Так, Ісус Христос - це якір нашого життя, який нас тримає серед житейських бур.
І на цій прощі, перед Богородицею маємо нагоду розкрити наше серце, і, як мамі, представити наше життя, з його успіхами і крахами, немочами і гріхами.
Блаженна та, що повірила!
+ Діонісій, К´ямпо, 18.3.2018