Всесвітліші і Всечесні отці,

під час попередніх наших двох зборів я неодноразово наголошував, що моя програма служіння залишається в ході, як цього вимагає від нас Церква. Церква ― це сопричастя, в якій діє діалог і співпраця, під проводом св. Духа. Моя постава залишається та сама, як батька, брата і друга, але не можна забувати про те, що маю відповідальність перед Церквою і Божим Народом. Цей рік Папа Бенедикт ХVI, захотів присвятити для роздумів над місією священика, який має бути «заглиблений у Бозі», щоб «належати для інших». Або просто, «священик ― це людина для інших».

 

Саме такий вимір «для інших», теологія відношень характеризує навчання Папи Венедикта ХVI, зокрема це окреслено в трьох його енцикліках.

Святіший Отець в першій своїй Енцикліці «Бог ― це Любов» навчає нас, що «єдність з Христом є водночас єдністю з усіма, кому Він себе дає. Я не можу тримати Христа лише для себе; я можу належати Йому лише в єдності з усіма тими, хто також став або буде Його. Причастя виводить мене за мої власні межі ― до Нього і, водночас, до єдності з усіма християнами» (н. 14). Любов виводить нас поза власні межі.

Цей самий напрямок Папа продовжує і у другій енцикліці «Спасенні надією» (Spe Salvi). Життя у справжньому значенні не знаходиться тільки у нас самих і не тільки в собі: життя вічне ― це відношення» (н. 27). В іншому місці каже, що «жити в сопричасті з Христом нас вводить у життя «для усіх», робить це стилем нашого життя» (н. 28). «Ніхто не живе самітним. Ніхто не грішить сам, ніхто не спасається сам. Постійно інші входять у моє життя: в те, що я думаю, кажу і роблю. І, навпаки, моє життя входить у життя інших, в доброму і злому» (н.48).

Ця золота нитка відношень входить також у суспільне і економічне життя, і виразом цього є Енцикліка  «Любов в істині» - Caritas in Veritate.

Всі три мають глибокий онтологічний і богословський зміст, питомий для Папи Бенедикта ХVI, його наполягання на необхідність трансцендентного бачення особи та віри в Бога, проте в відкритому діалозі з сучасною культурою.

В останній енцикліці Венедикт ХVI розгортає питання прогресу, глобалізації, розвитку технології і сучасної економічної кризи, і ставить пропозицію, що розв’язка повинна бути спільна, відкрита для бідніших народів і відкрита для трансцендентності, для Бога.

Економічна криза поставила під знак питання властиву концепцію «прогресу. Між іншим у 2009 році понад мільярд людей опинилося на межі зубожіння та бідності, а це на 100 мільйонів більше ніж у 2008 році.

Сучасна наука і техніка намагається замінити Бога, взяти долю людини в свої руки, а навіть здолати смерть. Звичайно таке намагання призводить до «спокуси само-спасіння, внаслідок чого розвиток стає нелюдським» (н.11).

Остання енцикліка має соціальний характер. Збудована на творчому діалозі з соціальною доктриною Церкви, зокрема через творче читання енцикліки Папи Павла VI «Populorum Progressio», «Gaudium et Spes» ІІ Ватиканського Собору та писань Папи Івана Павла ІІ на суспільні питання. Головна теза енцикліки полягає в тому, що «тільки в істині, любов знайде своє відображення і можливо її по справжньому здійснювати» (н. 3). Як відомо, відправним пунктом Папи є переконання, що треба наново критично переосмислити «res sociale – суспільну справу» сьогодення, яка нам подається під гаслом глобалізації. Це виклик, бо фактична взаємозалежність між особами не завжди відповідає етичній інтеграції сумлінь та мислення» (н.9). Тому вимагається не тільки рішучості волі, а передусім світла розуму, який зумів би пропонувати «чітке бачення всіх аспектів прогресу: економічних, соціальних, культурних і духовних (н. 31), тобто інтегрального прогресу у всіх вимірах людського буття, а не тільки на економічному.

Тому замало довести, що гласність і чесність є необхідною в економічній діяльності, а також треба знайти місце для безкорисності і братерства (н.36), так само як без справедливості немає любові, однак любов намащує і очищає справедливість.

Справді «Любов виходить завжди поза власні межі, як сказав Папа Венедикт у своїй першій енцикліці, завжди готова ділитися собою і всім своїм. Це єдиний вихід з економічної і духовної кризи сучасного суспільства.

Отже співпраця, солідарність, субсидіарність у стосунках між особами і між державами на різних рівнях. Між ними окрема увага звертається на мігрантів і іммігрантів. Вимагається співпраці між країнами, звідки виходять емігранти і країни, що їх приймають, встановлення відповідного законодавства, в яких будуть збережені вимоги і права людини та родин емігрантів. Жодна країна сама не може вирішити цієї проблеми. Ми є свідками терпінь і тривог емігрантів. Країни, що приймають емігрантів, незважаючи на проблеми пов’язані з ними, мають пам’ятати та бачити значний внесок цієї еміграції, яка вкладає у розвиток країни до якої вона приходить і країни звідки виходить, зокрема через фінансові вливання. Емігрантів не можна вважати тільки чорною робочою силою чи товаром. Кожний емігрант є людською особою і тому посідає невід’ємні основні людські права, які всі повинні поважати у будь-яких ситуаціях (н.62).

З того вже виходить, що не можемо дивитися на еміграцію тільки через призму проблем. Звичайно проблем є багато і викликів чимало, зокрема втрата найкращої робочої сили, розбиття сімей, але Церква є покликана сприйняти цей факт, простягнути свою батьківську руку, перш за все в духовному вимірі, але також не можна забувати про інші виміри людського буття: суспільний, культурний і психологічний.

Одним з аспектів емігрантського життя, про який не можемо забувати є саме опіка над дітьми мігрантів, та турбота про те, щоб вони не пропали в чужому океані. Першим основним обов’язком, про який запитував Папа Венедикт українських єпископів, під час візиту «ад ліміна», це питання про катехизацію дітей. Діти емігрантів є під нашою відповідальністю. Тут поширюється поняття, що ці діти повинні інтегруватися в місцеве суспільство. Так, це правда, але не під церковним поглядом. Вони надалі належать до нашої помісної Церкви.

Тому на завершення хочу особливо наголосити на те, що нам потрібно більше  звертати увагу на дітей, молодь і родини, які планують жити постійно в Італії.