Духовні роздуми на Великий тиждень та на Воскресіння Христове Владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії

Господь з безконечної любові до людини прийшов у цей світ і прийняв не себе все те, що є людське: обмеження в часі і просторі, крайню убогість, починаючи від Вифлеєму, де народився у стаєнці, звідки почалась Його доля чужинця і мігранта, і продовжуючи протягом всієї своєї привселюдної місії, бо як Він сам про своє життя сказав: «Син же Чоловічий не має де голови приклонити» (Лк 9,58). Більше того, Йому навіть не було дано права померти у межах мурів міста, Син Чоловічий змушений був помирати на Голгофі поза межами огорож Єрусалиму на хресті, як найгірший беззаконник...

 Ісус Христос, будучи Богом, став людиною, щоб уподібнитися до неї в усьому, навіть у найнижчих рівнях, доходячи до меж Аду. Не має жодного людського болю, щоб він не відчув на собі, навіть жагучої тривоги, що спричинила Його кривавий піт в Оливному Городі. Не міг Він утекти і від найбільшої людської тривоги - смерті. Це доля кожного, хто народився. Але з іншого боку, Святе Письмо нам говорить, що "Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих" (Мудр 1, 13). То ж чому тоді існує смерть, і більше того, чому через неї повинен перейти навіть сам Божий Син? Як можна це пояснити?

Святе Письмо говорить про те, що смерть увійшла у світ через гріх. Тільки тому людина стала смертною, що вона відійшла від Бога. І сам Бог, тому що стає людиною, мусить терпіти і вмерти, щоб так увійти у славу. Усе це можна пояснити тільки через безкорисливу і безграничну Божу любов. Любов, яка здатна прийняти на себе все те, що є людське, стати Агнцем, що забирає гріхи людини, бо весь гріх і його наслідки падуть на неї, немилосердно спричиняючи страждання і смерть. Приймаючи людські болі і смерть, Ісус поділяє долю кожної людини у всіх етапах її життя, а особливо в її найважчих переживаннях, тобто у терпінні і смерті. Він прийняв на себе терпіння і смерть, щоб могти їх назавжди подолати.

Що ж означає це подолання смерті Христом? Адже і надалі помирають усі без винятку: багаті і бідні, вчені і невігласи, пани і слуги. Вмирають царі, президенти, Папи і Патріархи, єпископи, священики, монахи і усі вірні. Кожний, хто народився, мусить померти!

Однак, є велика різниця смерті тих, що вірують у Христа і тих, що не вірять. Хто вірить у Христа, той, помираючи, бере участь у перемозі Христа над смертю. Помираючи, він переходить до нового життя, воскресає. Святий Апостол Павло про це чітко говорить: «Ви, що поховані разом з ним у хрещенні, з ним ви разом також воскресли» (Кол. 2,12), або «всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3,27). По суті речі, смерть і воскресіння передусім є справою духа, але в той самий час і тіло Ісуса Христа стає світле – воскресає. Так само у свій час воскреснуть тіла тих, що спочили у вірі (пор. Ів.5: 24-30; І Кор. 15:50-58).

Воскресна Утреня торжественно оспівує цю перемогу Христа і закликає нас до участі в Його воскресінні: «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос» (3-тя Пісня Воскресної Утрені).

Отож, радіймо, що ми є християнами! Все, що є найгірше в житті, терпіння і смерть - перемагаємо разом з Христом. Його перемога є нашою перемогою у глибині нашого єства, перш за все духовно, а згодом і тілесно, і все тлінне переміниться у нетління. Тому віра наша християнська голосить: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!».

 

Мир Вам! Бадьоріться!

У Христі брат,

  

+ Діонісій, Апостольський Візитатор

для українців греко-католиків

в Італії та Іспанії