Image  «Водам великим любові не вгасити, ані рікам її не затопити» (Пісня пісень 8,7).

Вітаю усіх вас, що прийшли на це славне Свято Матері. Це радісне торжество, багате на спогади, емоції і сльози… Вчора ми слухали багато поезій на честь матері у виконанні наших місцевих талантів. Це саме слухатимемо й сьогодні з уст майстрів, наших славних артистів, які прибули на наше свято з України, щоб разом з нами вшановувати матір. І сьогодні на Службі Божій, коли Господь дивиться на нас, коли ми є у сопричасті Неба, Богородиці і всіх святих, ми молимося за наших матерів.

Сьогодні хочу зосередити наші роздуми на роль матері, і це не є легко. Важко є святкувати це свято Мамі на чужині, далеко від своїх дітей. Чути несловесний голос дитини емігранта: «Вертайся, матусьо, скоріше додому. Матусьо! Як мені тебе бракує! Ще зовсім маленькою я залишилася сама. Батьки поїхали за кордон. Скрута змусила їхати на чужину». Це ми читаємо в листі-сповіді дитини емігрантів.

Мабуть, щось недобре коїться в державі? Коли українська матір, доведена до відчаю, залишає дітей і поневіряється по світах. Чому це так? Чому, чому? Це «чому» лежить на серці матерів і дітей, і важко відповісти на це «чому». І знову цитую слова 15-річної дівчинки Ірини Грицюк з Івано-Франківщини, мама якої на заробітках: «Ти, мамо, сиза голубка, якій зав’язали очі, і вона не знає, як повернутися додому. Навіщо? Навіщо страждати тільки через якісь нещасні гроші? Чому вони зараз стають основою усього сущого? Скільки ще людей змушені будуть покидати своїх рідних, близьких заради них?! Відповіді не існує. Є тільки жорстока реальність, яка вказує на те, що тебе нема тут, мамо…». Давнє як світ - устами дитини промовляє істина.

Справді, нелегко відповісти на ці «чому?»... Незрозуміло це для дитини. Навіщо страждати через якісь нещасні гроші? Чому вони зараз стають основою усього сущого, скільки ще людей будуть змушені покидати своїх рідних і близьких заради них? Відповіді не існує, є тільки жорстока реальність, яка вказує на те, що мами тут і тепер немає.

Справді, нелегко відповісти на те «чому?». Сьогодні ми чули в Святому Євангелію схоже «чому». Чому ти сину залишився сам і ми мусіли шукати тебе три дні. Це є слова Діви Марії до Ісуса, чому ти сину загубився, чому ми мусіли переживати, шукаючи тебе. Отже, є завжди якесь «чому», яке постає для усіх нас, і нелегко відповісти на це «чому». Незрозуміле воно для дитини, і незрозуміле воно є і для самої мами. Бо з любові до своїх дітей мама виїхала на заробітки, а з другого боку, діти залишилися сиротами при живій матері. Тому не є легко мені говорити проповідь тепер на День Матері. Я не можу дати вам формули, рецепту, відповіді. Цю відповідь ми маємо шукати усі разом перед Богом, стати перед Богом і дати цю відповідь. Повинні ми призадуматись і про те, в якій ситуації знаходиться сьогодні  наша спільна Мати Україна. Здається перед нами безнадія, здається перед нами відчай, але християнин ніколи не тратить надії. Може, це Боже Провидіння, як воно було з іншими еміграційними хвилями, якої я також правнук. Мої прадіди виїхали в далекий край, звідки вже не могли повернутися. Проте до сьогодні про Україну ми пам’ятаємо і допомагаємо, чим можемо. Наступного року будемо святкувати 120 років еміграції до Бразилії. Вони досі там не забули мови Франка і Шевченка. Тому в такому контексті мусимо дивитись Божим оком на нашу сучасну міграцію, що це може бути теж Боже Провидіння, і хто вірить, те що є погане, інколи дуже болюче може перетворитися на благодать.

Мама і дитина - це симбіоз життя, мама і дитина - це інтимність, теплота, це любов. Але приходить час розлуки, і в своєму часі необхідно, щоб дитина відійшла від матері і пішла творити свою сім’ю. Це саме каже Ісус Христос до своєї матері Марії, як ми слухали сьогодні в Євангелії. Чи ти не знаєш мамо, що я маю бути при справах Отця мого? І хто хоче йти за мною нехай зречеться себе самого, покине дім, батька, маму і йде за мною!

Не завжди дитина буде з матір’ю, ось є великий симбіоз: серце б’ється в одному ритмі з матір’ю, але приходить народження, приходить і час, коли дитина йде з дому. Як народження, так і відхід  є завжди болючим. Тому Симеон каже до Марії: "Меч бою прошиє твоє серце". Здається мати приречена терпіти за дитину. Це є закон життя. Думаю ніхто інший, як ви тепер тут, на чужині, не відчуває цей біль, глибокий біль, біль серця.

Мама дає життя, але ми нині живемо в такій культурі, де мама не завжди є берегинею життя. Ми живемо в культурі смерті, тому не раз чуємо, що саме мама спричиняється також до смерті. Тому в цей час, коли ми святкуємо День Матері, який повинен бути тим моментом глибокої призадуми нашої, щоб матері були берегинями життя і ніколи не опустили себе в культуру смерті. Мама виховує дитину, вона виховує дитину своєю любов’ю, і любов’ю дитина виробляє свою ідентичність, без любові мами дитина не може стати справжню особою. Любов, теплота любові потрібна для зросту дитини. Але це ще замало, щоб дитина була справжньою людиною, треба їй ще передати духовне життя. Якщо вона не має Духа Божого, вона не має життя. Бо це життя є об’єднане з вічним життям. Коли мама дає тільки матеріальне життя і не дає духовного, то їй завжди чогось буде бракувати. Радіймо, що ми належимо до християнської держави, християнської України. Тому наш обов’язок - усім передати християнську спадщину, християнські цінності для наших дітей.

Хто краще, як не мама може передати для дитини духовні цінності: ніжність, доброту, служіння, дух жертви, пошану до інших, сенс справедливості, безкорисливу любов до інших, зокрема до бідних і потребуючих. Якщо мама нічого не передає для дитини, не передає цих християнських цінностей, то дитина швидко самостійно заповнить цю прогалину, вона навчиться всього з вулиці. Це думки, дорогі мої, які я вам сьогодні передаю, не є повчаннями, але спільними нашими духовними роздумами, бо нелегко є говорити до матерів, які не з власної примхи знаходяться сьогодні на чужині. Тому ми дивимось на нашу маму в небі, Богородицю, яка також терпіла, мусіла втікати в Єгипет і стояти під хрестом, коли Христос вмирав. Вона не впадала у відчай, і коли Христос воскрес, але їй не з’явився. І не було потрібно їй з’являтися, бо Марія є жінкою віри. Тому Ісус Христос каже: "Блаженні ті, що не бачили і  увірували". Тому Богородиця є наша спільна мама, усіх нас. Богородиця, яка вказує нам дорогу життя, вона є Одигітрія, вона вказує дорогу до Отця, Ісуса Христа. Марія є Елеуза - мати ніжності, яка нас обнімає, яка нас пригортає і вказує нам саме на Боже життя. Тому, як каже Митрополит Андрей Шептицький і згодом повторяють це Папа Іван Павло І та Папа Іван Павло ІІ: «Господь є також мама, і тому материнська Божа Любов об’являється через маму». Тому ми вчімося цієї материнської любові від Богородиці і вчімося від неї опіки, щоб вона вказала нам дорогу, щоб вона була ніжна з нами, щоб і ми також були ніжними з нашими дітьми.

Ми маємо також ще одну маму - матір Україну. Хто є Україна? Україна, перш за все, - це ми, це ти, це ви, це я. І тому ми зараз в такій важкій політичній ситуації. Чому саме таке, знову «чому»? Коли я відвідую наші громади по різних містах Іспанії та Італії, та навіть по інших країнах, коли я зустрічаюся з різними єпископами, я всюди чую, що наші мами, наші люди є трудолюбиві, що наші люди є добрі, що вони є побожні. Це є великий вклад наших матерів, наших людей, все що вони дають для тих держав, куди вони приїхали. Це є Україна, це є вхід у Європу, гарний вхід у Європу, де ми приносимо свої цінності, українські цінності, але чому ми не можемо стати твердою, справжньою державою? Ми маємо щось таке, що нам цього не дозволяє. Ми ще не стали матір’ю, ми дуже часто це спостерігаємо з болем, з великим болем, що нам дуже легко є один проти одних воювати, брат з братом, у спільноті ділитися. Тому ми молимося, бо не маємо щасливої нашої матері – держави України. Чому наші демократичні сили не могли співпрацювати, чому мусіли одні проти одних воювати. Що сталося?

Отже, перед нами ще є велике завдання будувати Україну, нашу Матір Україну. Щоб ми були об’єднані в народі, щоб ми могли подавати руку один одному, а не воювати один з одним, брат з братом, не ділитися у спільнотах, нерідко і у церковних спільнотах. Тому Україна - це ми, Україна залежить від нас.

Отже, над такими думками ми розважаємо на цій Літургії. Я не хочу вас зранити абсолютно, хочу лише подати вам думки, щоб ви могли сприйняти їх до серця, як Марія сприйняла до серця те, що їй сказав Ісус Христос, і зберігала у своєму серці. А Ісус зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.

Тому нехай наша молитва єднається з молитвою ось цієї дівчини:

«Україно! Збери своїх дітей, обійми їх своєю піснею, обійми правдою, силою слова. Об’єднай думкою про краще життя. І діти твої зрозуміють тебе. Воскресне слава і міць держави твоєї» ( Юлія Приймак, 17 р., м. Нетішин на Хмельниччині).

+ Діонісій, Апостольський Візитатор

для українців греко-католиків

в Італії та Іспанії

 Рим, 9/05/2010