Пс 23: Господь мій пастир.

Моя програмна доповідь залишається від початку і дотепер та сама, як цього вимагає від нас Церква. Це концепція Церкви як сопричастя, діалогу, співпраці, послуху і дисципліни. Незважаючи на труднощі, моя постава залишається та сама як батька, брата і друга.

 Священик – це людина для інших. Для Бога і для Божого народу!

Священик – це той, що стоїть перед Богом і який за  Христовим вченням беззмінно промовляє: «Нехай святиться Твоє ім’я; Нехай прийде Твоє Царство; Нехай буде Твоя воля». Без особистої і відкритої зустрічі з Богом, не можемо діяти в імені Бога.

Священик перед Богом представляє потреби людей, а відтак для людей життям і словом представляє те, що є Боже: святе Євангеліє, святу Його волю. Він має бути пророком: Говорити в імені Бога, «силою великою», і чинити ті самі діла, які вчиняв сам Ісус Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більше від них робитиме» (Йо 14,12). А що Христос чинив? Проповідував, недужих зціляв, прокажених очищав, мертвих воскрешав. Священик діє не в своєму імені, а в імені Ісуса Христа. Отже, треба жити у Христі, щоб діяти, як Христос. Стиль життя Ісуса Христа завершується в Євхаристії: «Це моє тіло, що за вас ламається; це моя кров, що за Вас проливається»: реально, конкретно і таїнственно.

Священик – це жива Євхаристія для Божого Народу. Він дає своє тіло «ламати», свою кров «проливати» на відпущення гріхів людей. Будучи Євхаристією для інших, він також є той, що служить Євхаристію – Божественну Літургію, яка є «джерелом і вершиною» всього християнського життя. Він промовляє, як Христос: «Це моє тіло, що ламається; Це моя кров, що проливається». Перед тим, як виражати ці слова словесно, їх необхідно спочатку реально здійснювати у своєму священичому житті. Отож, спершу життям і лише після того словом.

Адже священик не може бути тільки «служителем культу»: тобто той, що відправляє релігійні обряди. Обряди потрібно відправляти, але цього зовсім не вистачає, щоб бути справжнім священиком на зразок Христа. Ісус не хоче тільки «служителя культу», але Євхаристійного священика, як того, що служить і віддає своє життя!

Normal 0 14 false false false MicrosoftInternetExplorer4

 Папа Венедикт XVI навчає, що священик є «освячений в істині»[1], уточнюючи, що бути «освяченим в істині» означає  бути «взятим з цього світу». Отож, священик взятий від себе самого, а відданий для Бога. Тому, за словами Папи, ієрейські свячення є передачею власності: «взятий з цього світу і відданий Богові».

Священик не належить більше для себе самого. Він відданий для справ Божих і для інших людей.  Тому, додає Бенeдикт ХVI: «Кожний священик має приймати вимогливий характер істини; ставити опір великій і малій брехні, яка в той чи інший спосіб є присутньою у світі; приймати тягар правди так само, як треба приймати велику вимогливість любові».

Про це все вже була мова на наших попередніх зустрічах.

Хотів би тепер також послатися на промову Святішого отця під час завершення «Священичого Року», яке відбулося 11 червня проточного року, в час розпалу скандалу в міжнародних ЗМІ щодо педофілії з боку священиків. Папа наполягає на необхідності покаяння і очищення. «Божий дар є відвагою і покорою, на що ми повинні відповісти відважно і покірно».

Святіший Отець обстоює пастирське завдання священика, який знає своїх овець і вівці його знають. Це «знати» не є поверхневе, але означає бути близько кожної людини, бажати їй добра.

Пастир є той, що вказує на правильну дорогу. Він іде спереду овець. Він добрий Пастир, який віддає своє життя за овець. Євангеліє нам каже, що Ісус «змилосердився над народом, бо вони, немов вівці, що пастуха не мають» (Мр 6,34).

Так само метою нашого душпастирства є поступати на зразок Ісуса Христа, діяти в Його імені. То ж не може бути метою нашого дужпастирства заробити грошенята, бути заробітчанином серед заробітчан, а милосердитися над народом, присвячуватися, щоб зібрати свій народ, заохотити і підтримати його, ділитися з ним собою і своїм, дати йому хліб життя: хліб дочасний і вічний. З цього огляду, я вже наголошував у моїй проповіді під час Синоду УГКЦ, що у  справах Царства Божого не можна слухати те, що диктує гріш: «Не можете служити Богові і мамоні» (Лк 16,13).

На початку цієї науки ми чули Пс 23 «Господь мій пастир» , який Папа аналізує під час своєї промови на завершення «Священичого Року», а особливо Святіший Отець зосереджується на 4 стиху: «Навіть коли б ходив я долиною темряви, - я не боюся лиха, бо ти зі мною. Жезло твоє і палиця – вони дають тобі підтримку» (Пс 23, 4).

Понтифік зауважує, що Господь провадить людину інколи долиною темряви (valle oscura). Кожен з нас повинен перейти через цю «долину темряви», а це буде передусім у хвилині смерті. І там буде присутній Господь. Христос сам дійшов до брам Аду, до цієї долини темряви, щоб тут нас супроводити. Він нас не залишить сам на сам. «Зійшов би я на небо – ти там є, ліг би я в Шеолі – і там ти» (Пс 139, 8). У «долині темряви» не треба боятися зла. «Долина темряви» є тоді, коли всі світла згасають, а може бути це через спокуси, знеохоти, життєві випробування. І навіть у цих обставинах з нами Бог. І саме священик зі свого боку має бути присутнім з тими людьми, які переходять через «долину темряви».

Особливо промовистими і гострими є слова Папи, коли він пояснює значення стиха «Жезло твоє і палиця – вони дають тобі підтримку». Жезл і посох (bastone e vincastro). Жезл є потрібний для пастиря, щоб відганяти диких звірів, які намагаються пожерти овець. Разом з жезлом є і посох, який є підпорою і допомагає  у важких переходах і перелазах. Церква користується жезлом, яким захищає віру проти її фальсифікаторів, проти орієнтирів, які насправді є антиорієнтирами (disorientamenti). Властиво користування жезлом може стати служінням любові. Сьогодні ми можемо спостерігати брак  любові, коли толерується негідну поведінку священика. Схоже, як не є любов’ю допускати поширення єресі, перекручення чи руйнування віри, начеб ми були творцями віри. Але з другого боку, жезл повинен стати посохом, щоб допомогти іншим йти важкими стежинами життя та слідувати за Христом.

Так само Апостол Павло закликає жити: «по правді та в любові» (Еф 4, 15). Підкріплені вченням Папи та закликом св. Павла,  завершуємо цю науку,  заносячи нашу молитву до Господа, щоб я разом з Вами стали добрими пастирями на взірець Христа.

Рим, 26/10/2010

+Діонісій, Апостольський візитатор