(Мр 8, 34 – 9,1; Євр 4,14- 5,6; 12, 1-10)
Всечесні отці співслужителі, дорогі в Христі брати і сестри!
Третя неділя посту – хрестопоклінна - це вже властиво половина дороги Великого посту, духовної подорожі до таїнства Христового воскресіння.
Цього року ця дорога посту неординарна і надзвичайно важка. Нас усіх і цілий світ тривожить пандемія Ковід 19 - Коронавірус, що змітає життя багатьох і стає загрозою для нас, наших родин і для цілого світового суспільства. Під загрозою кожний з нас і не знати що нас чекає… Подекуди санітарний колапс, втрата праці, голод, смерть рідних, ґлобальна економічна криза… Багато з нас паде в паніку й тривогу.
І наші церкви закриті! Не можемо брати особисто участі у недільній Божественній Літургії, хіба онлайн. Як можете спостерегти, очолюю цю недільну Божественну Літургію і проповідую у порожньому храмі. Такий то цьогорічний Піст: пустеля, самота, всі приречені сидіти в дома… Ще страшнішу самоту відчувають ті, що заражені цим страшним вірусом, і при смерті не можуть мати присутності нікого зі своїх рідних, і гаснути у тяжких болях, задихаючись…
Цими днями вісім днів пролежав у лікарні, розділював палату з чотирма іншими розслабленими, деякі взяті міліцією просто з вулиці. Один з них цілу ніч верещав, матюкався, говорив богохульства. Інший – бідний румун, стогнав, кашляв, проте молився, просив допомоги в Бога та Богородиці. Щось на подобу, як ті розбійники, що були розіп’яті з Ісусом Христом.
Мені були дуже важко ці ночі пережити. Прийшла спокуса втікати з цієї лікарні… Але чому я не можу нести цей мій хрест з Ісусом? Так, важко, проте це єдина дорога до життя і воскресіння. І зрозумів краще - в яких обставинах наші жінки заробляють на свій хліб в Італії!
Упродовж цих днів старався дзвонити до наших священників, і тримати єдність з ними. І хочу нашим священникам подякувати за молитовну підтримку і за те, що тримають тісний зв’язок зі своїми вірними, які приречені сидіти в вдома.
Звичайно у хрестопоклінну неділю виставляємо хрест, його цілуємо і співаємо: «Хресту твоєму покланяємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славимо!». Але зараз заборонено цілувати хрест та ікони, щоб не піддатись загрозі інфікувати себе чи ближнього вірусом.
Проте цей Піст дає надзвичайну нагоду поглибити те, що ми чули в Євангелії від Марка: «Коли хтось хоче іти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною" (Мк 8, 34). Взяти свій хрест… та йти за Ісусом! Цей хрест зараз має вид коронавіруса - терновий вінок, що висить над нашими головами. Як ми його страхаємося, бо ж може нас повести до смерті.
Ми слухали Апостола Павла, який каже, що маємо такого Архієрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він бо зазнав усього подібно як і ми, крім гріха (Пор. Євр 4,15). Також інший заклик того ж Апостола ми чули: «Пильно дивитися на Ісуса, засновника й завершителя віри, який замість радості, що була перед ним, витерпів хрест» (Євр 12,2).
Пильно дивитися на Ісуса, який у свій час спробував всі можливі страждання. Він зазнав набагато страшнішу й більшу тривогу від нас в Оливному городі. Він перетерпів невимовні муки на хресній дорозі, розп’яття на Хресті, покинутим усіма. Ісус надзвичайно відчув самоту, адже Юда його зрадив, учні повтікали, Петро відрікся, та й небесний Отець скрив своє обличчя від нього і він скрикнув сильним голосом: «Боже мій, Боже, чому ти мене покинув».
Отож, важка хресна дорога Ісуса і нелегка наша хресна дорога з тим коронованим вірусом. Люди тривожаться, вмирають на самоті, без присутності рідних, і без похоронних обрядів.
Страждання Ісуса і наше страждання; його і наш хрест. Надзвичайна нагода єднатися з Ісусом Христом, бути солідарним з ним у його тривозі, у його стражданнях і смерті, щоб дійти разом з ним до воскресіння.
У цей період епідемії ми покликані поглибити діалог, який відбувся зі священнослужителем під час нашого обряду Хрещення:
Священнослужитель питався «Чи з’єднуєшся з Христом? Чи з’єднався ти з Христом?" І відповідаємо: «Так! З’єднуюся, з’єднався».
«Чи віруєш у Христа»? - Так! Вірую в єдиного Бога Отця… В Ісуса Христа…
Тож, справжня нагода єднатися з Христом у цей важкий час, і під час усіх наших життєвих страждань; нести разом з ним наш хрест, і він стане нашим засобом спасіння, заведе нас до воскресіння. «Коли хтось хоче іти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною"" (Мк 8, 34).
Ісус Христос не прийшов карати, а спасти світ від кари. Радше, кара впала на нього, а він показує дорогу виходу з кари, дорогу до життя і воскресіння. Ісус не прийшов у цей світ обтяжувати людину стражданнями. Навпаки, він зціляє недужих, прокажених очищає, бісів виганяє, мертвих воскрешає. І хто вірить в Ісуса, має завдання те саме робити (пор. Йо 14,12).
Страждання творять сутність життя у світі; у світі природи та в житті людини. Наприклад, пшеничне зерно мусить потерпіти й умерти, щоб зійти, вирости й принести великі плоди; мусить зерно продиратись між грудки та каміння; треба йому прийняти спекоту сонця й темноту ночі, вітер і громовиці, сніг і дощ. І так у цілій природі.
Також людина у своєму житті переходить через різні болі і кризи, та завдяки їм, може зростати фізично, психічно та духовно.
Отож, Ісус прийшов у цей світ, щоб змінити значення страждань і смерті. Те, що є знаком прокляття, стає знаком спасіння; те, що є смертю - народженням до нового життя, до воскресіння.
Цьогорічний Піст дає нагоду навчитись по правді молитись: «Отче, нехай буде твоя воля як на небі і на землі: Отче, бо так тобі подобалося… Нехай прийде твоє царство… Нехай святиться твоя ім’я… Боже, будь милосердним до мене грішного... І тоді прийде спокій і мир до нашого серця… Адже Господь по правді милосердний, многомилостивий, довготерпеливий…
З’єднаймося з Ісусом Христом, несімо наш хрест разом з Ним і тоді прийде Божий мир до нашого серця, щоб були «веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі й святих у потребах спомагали» (Рим 12,12-13).
Рим, 22 березня 2020