(Мр 10, 32-45;  Євр 9, 11-14)

Дорогі в Христі брати і сестри!

Маємо вже 5-ту неділю Посту. Великий піст завершується, а наближається Празник Воскресіння. Щоб дійти до воскресіння Ісусові ще треба перейти через важкі страждання.

Цього року страждання для всіх нас з приводу несподіваної пандемії яка захопила цілий світ. З приводу цього вірусу святкування Пасхи цього року буде по наших домах. Все таки маємо нагоду відкрити й пережити те, що сім’я – це клітина Церкви, домашня Церква, в якій зможемо віртуально брати участь у відправах по різних церквах, проте, і вдома читати Боже Слово і ним духовно живитись.

Ділимось словами Папи Франциска, які він сказав на аудієнції минулої середи (01 квітня 2020): «Споглядаймо під час цього періоду випробування на обличчя Господа, який був розп’ятий і вмер за нас, щоби розпізнати в Його хресті джерело справжньої надії та радості», і далі, щоб не «забувати про трагедії наших днів, оскільки Господні Страсті продовжуються в стражданнях людей. Нехай же ваші серця знайдуть в Христовому Хресті підтримку й розраду серед життєвих випробувань; обіймаючи хрест як Він, з покорою, упованням і дитинним врученням себе Божій волі, станете учасниками слави воскресіння».

На цій Божественній Літургії, які ми служимо в катедральному екзархальному храмі, що в Римі, під материнським поглядом і опікою чудотворної ікони Жировицької Богородиці, молитовно спогадуємо про всіх вас.

Молимося за тисячі померлих з причини цієї пошесті відійшли до Господа, щоб Він, як чоловіколюбець, життя і воскресіння, простив їм всі прогрішення та упокоїв їх у місці світлому, у вічному сопричасті любові зі всіма святими.

Сумуємо з тими, що втратили своїх рідних і близьких, та разом з ними поділяємо надію воскресіння.

Молимося за хворих, що в лікарнях і домах, та запрошуємо усіх єднати свої терпіння з Ісусом, щоб бути учасниками Його перемоги.

Єднаємося з тими, що залишились на самоті. Багато з вас далеко від своїх рідних, як  і студенти, що не мають можливості повернутися додому. Проте, ми не самі, бо з нами Бог!

Одночасно молимося, дякуємо і благословляємо лікарів, дослідників та працівників медичної служби, які з надзвичайною посвятою опікуються ураженими вірусом, навіть, ризикуючи власним життям. Дякуємо й благословляємо державних службовців, які додержують суспільний порядок у цей важкий час карантину. 

В особливий спосіб єднаємося з нашими «тихими будівничими» наших спільнот, які надалі залишилися, щоб доглядати недужих та старших осіб по різних куточках Італії.  Бадьоріться, не падайте духом. Критичний час народжує нову людину, кращий світ. 

Єднаємося зі всіма нашими священниками, які, хоча не можуть особисто, проте духовно стоять поруч своїх вірних.

Нам допомагає Боже Слово, яке ми слухали на цій Божественній Літургії.  Євангелія від Марка говорить про подорож Ісуса зі своїми учнями до Єрусалиму, де вже третій раз він пригадує про свої страсті, смерть і воскресіння на третій день. Учні Ісуса цієї мови не розуміють, бо ще не навчились, що означає слідувати за Ісусом. Вони мислять по-людському.  Хочуть сидіти праворуч, чи ліворуч, в його Царстві. Петро, навіть, радить, щоб Ісус пожалів себе (Мр 8, 33) і не йшов до Єрусалиму.

Ісус посланий від Отця, щоб спробувати на собі всі людські болі та надати їм нове значення. Те все, що для людини є знаком прокляття, преобразити на знак спасіння, і смерть довести до воскресіння. Саме так учням, що поверталися до Емаусу, Ісус сказав: «Хіба не треба Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк 24, 26).

Учні Ісуса цієї мови Ісуса не розуміють. Вони думають про щось інше, чогось іншого шукають… Підходять до Ісуса два його учні  – Яків та Йоан, –  яких Ісус назвав «синами грому» (Мр 3, 17). Вони хотіли спалити місто самарійське за те, що вони не хотіли прийняти на ночівлю Ісуса з учнями (пор. Лк 9, 51-56). Ці два учні належали до руху зилотів, які боролися за незалежність Ізраїля від Римської імперії. Вони просять Ісуса: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі», а Ісус відповідає їм: «Не знаєте чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п´ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?» ( пор. Мр 10, 37-38).

Ісус дає учням три відповіді.

Перша:  щоб посісти місце у Божому Царстві треба перейти через терпіння. Але не треба шукати за терпінням. Бог не посилає терпіння і не карає людину. Він сам себе покарав, щоб нас не карати! Страждання є в світі, бо належить до природи розвитку всього живого, але зокрема терпіння є наслідком гріха людини. Ані Ісус не шукав за терпінням. Він, навпаки, прокажених очищав, сліпим відкривав очі, калік зціляв, бісів виганяв і мертвих воскрешав. Ісус старається спасти людину від страждань. Однак, щоб змінити значення терпінь, треба їх сприйняти, треба взяти на себе свій хрест та йти за Христом - треба єднатись з Христом. І тоді те, що є для нас знаком прокляття і нарікань, стає знаком спасіння.

Друга відповідь Ісуса для "синів грому" є та, що визначати учням місця у майбутньому царстві не належить йому, а Отцеві.

А третя відповідь, і то сама програма Ісуса – це служіння. Не здобуття влади і слави на зразок царів і вождів цього світу, а завдання учнів Ісуса взаємно себе любити і служити.  "Хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох" (Мр 10, 43-45)

«Сини грому» сперечаються з іншими учнями хто більший, хто перший. Вони бажають влади, слави, хочуть світитися перед іншими. Ці два сини зрозуміли науку Ісуса Христа пізніше. Вони все віддали заради Христа.  Якова, як першого єпископа Єрусалиму, вбив Ірод (пор. Ді 12, 29), а Йоан став євангелистом любові. Обидва учні, та й інші, крім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба йти дорогою служіння, жертви й віддання себе, та на зразок Ісуса Христа проливати власну кров заради спасіння й відпущення гріхів.

Ми слухали листа апостола Павла до євреїв, що не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю Ісус спасає світ, на служіння Богові живому (пор. Євр 9, 12-14)

Священство, яке установив Ісус Христос має бути готове проливати свою кров, і тіло своє ламати заради спасіння інших: «Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається» (пор. Б. Літургія).  Це слова Ісуса Христа, а також кожного священика, хто хоче бути пастирем на подобу Ісуса Христа, і кожного християнина, бо завдяки Святому Духу, який сходить на нас і на святі Дари, ми також стаємо тілом Христовим. Учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Це саме становить християнський авторитет: дух любові й служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті. Не спасаємо себе болями, але любов´ю, яка може все перетерпіти, як це зробив сам Ісус Христос. Він Спаситель!

І такий-то хід до воскресіння!

+ Діонісій