«Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло твоє, плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гріб новий положив».
Ось Агнець Божий, що гріх світу забирає! Він убитий… Це тіло моє, що поламалося, на відпущення гріхів … Це кров моя, що пролилася, на відпущення гріхів. Це Новий Завіт у його крові. У Старому Завіті проливали кров козлів і телят, щоб очищуватися від своїх гріхів. Тут Син Божий проливає свою кров, дає вбити своє тіло.
Тому Ісус так хотів спожити останню Пасху зі своїми учнями: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати, бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві” (Лк 22, 15). Він тепер є тим вбитим Агнцем.
На Ісуса впали гріхи людські… Не має жодного людського болю, щоб Ісус не поніс на собі. Всі можливі болі: фізичні, моральні і духовні. Не має особи у світі, щоб змогла б понести стільки фізичних болів, а тим більше ще особи молодої, яка сильніше відчуває біль. Вчора ми співали стихиру, яка нас навчає: «Кожен член Твого святого Тіла, Христе, зазнав ради нас безчестя: голова – від тернини, лице – від обплювання, щоки – від ударів, уста – від жовчі, змішаної з оцтом, вуха – від богохульних прокльонів, плечі – від бичування, рука – від тростини, все тіло – від розпинання на хресті, руки і ноги – від цвяхів, груди – від списа».
Бути засудженим на розп’яття, людина тим самим тратить всю людську гідність, і з цією особою можуть робити що хочуть: насміхатися, плювати на нього, а коли вже розіп´ятий, ще спокушають його: «Якщо ти Син Божий, зійди з хреста. Інших спасав, себе не може спасти…» А тут Юда його зрадив, Петро відрікся, інші учні повтікали. Не має права вмирати у середині міста, а поза його мурами, щоб пам´ять про нього пропала…. Це страшні моральні терпіння.
Але приходить найглибший момент духовного опущення. Ісус відчуває, що і Отець якого він слухав, в ім´я якого він все чинив, його опустив, і з його серця виривається крик: «Боже мій, Боже, чому ти мене опустив?». Відчуває тотальну самоту, пітьму кромішню. Заходить Ісус до Аду, до пекла…, відчуває найглибшу людську нужду. «Зійшов ти, Христе, в глибини підземні»; прийняв на себе те все, що належало до Адама, «щоб розбити кайдани вічні» (Воскр. Утреня, пісня 6).
Пролилась остання краплина крови і води. Ісус умирає розіп´ятий на хресті. Але ще є люди милосердя: «Заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці» (Мт 27,57-59).
Ось це плащаниця! Пам´ять того чистого полотна із зображенням відбитку мертвого тіла Ісуса Христа, яким Йосиф з Ариматеї його обгорнув.
А що нам робити коли у карантин, заборонено виходити на вулицю і цілувати плащаницю неможливо?
Хоча ми не можемо піти до плащаниці, то все таки ми запрошені прославити і подякувати Ісусові за Його спасительне діло; за те все, що він заради нас перетерпів, за таку високу ціну, яку він заплатив за те, що нас так полюбив.
Ми запрошені об´єднатися з Ісусом, як ми обіцяли з´єднатись з ним на таїнстві Хрещення. Ми покликані пригадати собі, що жодний наш біль, ніяке наше переживання не є чужим для нього. Тому сьогодні, наче у фільмі подивімся на історію нашого життя. І запитаймо себе як ми сприймали наші життєві страждання? Чому ми маємо страждати самі, коли наш Спаситель все можливе заради нас перетерпів? Ми запрошені у наших важких моментах бути солідарними з Ісусом, понести з ним наші переживання, нашу самоту, наші фізичні, моральні і душевні болі.
А на кінець таки треба спитати себе, чи ми жили згідно з нашою обіцянкою у Хрещенні? Чи відрікалися диявола, всієї його гордині, всіх діл його?… а може ми завдали болі для інших?…, адже те все, що ми завдали для наших ближніх (фізичні, моральні і духовні болі) ми це зробили також і для Ісуса.
Пісня на Вечірні з виставленням плащаниці ось так промовляє: «Ось тепер бачу тебе, що заради мене добровільно прийняв смерть! Як поховаю тебе, мій Боже? Якою плащаницею тебе обгорну. Якими ж руками діткнуся нетлінного твого тіла? Та й які, Щедрий, пісні заспіваю на твій відхід? Величаю страсті твої, оспівую твій похорон з воскресінням, кличучи, Господи, - слава Тобі». Прославляю тебе, дякую тобі, єднаюся з Тобою!
«Слава приниженню, твоєму, Чоловіколюбче!» (Пісня на Вечірні). Приниження, щоб нас піднести! Амінь.
+ Діонісій,
Страсна П'ятниця, 2020