Йо 4,5-42; Ді 11, 19-26;29-30
Христос Воскрес!
Дорогі брати і сестри!
Ми в понеділок повертаємося до спільного служіння Богові, хоча з дуже важкими обмеженнями. І це вже причина радості і надії. Каже Святий Апостол Павло: «Тим, що люблять Бога, покликаним за його настановою, усе співдіє на добро» (Рим 8,28). Проблеми, криза, пандемія – це також школа, в якій вчимося всі разом.
Закриття храмів, яке ми пережили, послужило для того, щоб ми відкрили Домашню Церкву – сім’ю, в колі якої розквітла молитва сім’ї, батьків і дітей. У багатьох родинах діти перший раз бачили як батьки моляться разом, читають та роздумують над Словом Божим. І цей досвід, який відкрився під час цієї пандемії, не може бути втрачений, а може послужити для відновлення християнського життя, молитви у родині, адже ця сімейна молитва у сучасному технічному світі пригасла.
Наші люди в Італії завжди були надзвичайно солідарними, допомагаючи Україні на будову Патріаршого Собору, дітям сиротам, а останніх шість років солдатам на фронті та жертвам війни, а на цьому карантині проявився ще один вид солідарності, а саме справжня братерство з тими, що втратили працю і просто опинилися на вулиці. Нам відомо, що ті, що не втратили праці, поспішили на допомогу, ділячись своїм заробітком. Це реальний вияв християнської віри, надії та любові.
А крім цієї геройської християнської чесноти поділу своїм заробленим хлібом, ця пандемія збудила також творчість, бо знайшовся спосіб, щоб зайти до ваших домівок, i разом з вами молитися. А зараз, після «євхаристійного посту», повертаємося поступово до особистої участі у Божественній Літургії, до участі в Євхаристії. Не має ради, усім нам треба змиритися з обмеженнями, які нам ставить італійська Держава і Церква: бути дуже відповідальними за безпеку свою та інших. Господь з нами! Не біймося! Підтримуймо себе!
Цього тижня всі наші священники в Італії у чотирьох групах мали зустрічі з Блаженнішим Святославом, де була мова про поступову реінтеграцію вірних до участі у богослужіннях, до відновлення особистих контактів, до подолання страху перед іншими людьми. Ми покликані приймати з великою відповідальністю поставлені обмеження. Проте ми знайдемо можливість на особисті контакти, щоб ніхто з нас не чувся відкиненим. Ми всіх вас духовно обнімаємо і радіємо разом з вами, що відкриваються поступово двері.
Ми сьогодні маємо неділю Самарянки. Святе Євангеліє (пор. Йо 4, 5-42) нам говорить про жінку з Самарії, яка прийшла у полудні черпати воду з криниці Якова. Звичайно в Ізраїлі жінки черпають воду зранку, бо у полудні дуже гаряче. Однак ця жінка прийшла у полудні, бо в той час ніхто не приходить черпати воду. Ця жінка – самарянка, а самаряни з юдеями не мають добрих відношень. Вони ворогували між собою: юдеї дуже часто принижували самарян. І ось самарянка приходить і бачить: сидить чоловік-юдей біля криниці і просить в неї води. Жінка дивується, як юдей, чоловік, просить у жінки самарянки напитися води. Ісус каже до жінки: «Я дам тобі воду живу, яка буде текти на життя вічне». Жінка каже Йому: «Ти навіть не маєш чим зачерпнути води, як ти можеш тоді дати мені води». Ісус відповідає: «Хто п’є воду з цієї криниці, знову захоче пити, а як питиме воду, що я дам, той не матиме спраги, бо вода ця дає життя вічне». У цій розмові Христос виявляє жінці також її минуле, звертає увагу на те, що вона мала вже п’ятьох чоловіків, і що навіть той, що у неї тепер, не є її чоловік. Жінка була здивована цією розмовою з Ісусом і спостерегла, що Він – це Месія. Справді, цією зустріччю з жінкою самарянкою Ісус виявляє, що Він Христос, Месія, Якого очікували віддавна. Жінка знову каже до Ісуса: «Ви, юдеї, поклоняєтеся Богові в Єрусалимі, а ми, самаряни, на горі в Хоразині». Тоді Ісус Христос відповідає: «Знаєш жінко, настане час, а вже й тепер він, коли ані на цій, а ні на тій не будуть поклонятися Богові, але правдиві поклонники будуть поклонятися Богові в дусі та правді». Закінчується діалог між Ісусом та жінкою і приходять учні, які пішли були до міста купити харчів, та бачать, що Ісус розмовляє з жінкою самарянкою, але боялися, однак, питати Ісуса, чому і про що Він розмовляє з жінкою. В той час самарянка покинула глечик, пішла до міста Сихар і повідомила мешканців, що вона бачила Месію. Всі мешканці Сихару вийшли, щоб побачити Ісуса і дійсно повірили в Нього та казали: «Ми повірили в Нього не тому, що почули про Нього від жінки, але тому, що дійсно побачили Спасителя».
Дорогі мої! Ця подія з жінкою самарянкою має велике значення для нас під різними поглядами. Найперше ця євангельська розповідь показує, що Ісус шанує жінку, жінку самарянку, чужинку, яка, звичайно, була понижена у той час. Він об’являє їй те, що Він є Спаситель і Месія. Отже, Ісус Христос міняє поняття і розуміння тодішнього світу про гідність людської особи: кожен чоловік і кожна жінка – це діти Божі, чоловік і жінка рівні перед Богом.
Ісус каже до жінки, що Він – жива вода, і хто питиме цю воду, не матиме спраги повіки. Вода – це річ необхідна, вона дає життя, без води не можуть жити ані рослини, ані тварини, ані людина. Приблизно сімдесят відсотків організму людини – це вода. Отже, вода потрібна для життя. Так само в духовному житті потрібна вода, вона потрібна для життя вічного. Вода в духовному житті – це віра наша в Господа Бога; це віра, надія, любов. Отже, без води віри, любові і надії наше життя стає сухе, життя духовне вмирає. Тому всім нам треба цієї води, що тече в життя вічне.
«Поклонятися Богові в Дусі та правді». Поклонятися Богові в Дусі і правді – це поклонятися Богові на кожному місці, де б ми не були. Жінка самарянка стає місіонеркою. Вона залишає все, залишає глечик, біжить до міста і сповіщає, що вона бачила Месію, Який сказав їй все про її минуле, пізнав її в глибині. Самаряни виходять, пізнають Ісуса Христа і просять Його, щоб залишився з ними. Отже, ця жінка є місіонеркою, бо говорить про Месію для свого міста.
У третю неділю після Пасхи ми згадували про жінок мироносиць. Мироносиці – це були відважні жінки, які останні зійшли з Голгофи, коли Христос помирав, і які знову прийшли до гробу, щоб помазати Його тіло. Мироносиці стають першими благовісниками Христового Воскресіння. Саме жінки першими сповістили про Христове Воскресіння. Подібно, також, жінка самарянка стає благовісницею Христа – Месії і Спасителя.
Так і ми, дорогі мої, маємо свої дари, таланти, якими повинні управляти і ними благовістити про Христа. Однак, найбільшим нашим талантом є талант віри і любові, це дар, яким ми покликані ділитися з іншими, ми запрошені ділитися з іншими нашою вірою в Бога. І ви справді ділитися собою і своїм під час цієї епідемії.
Жінки також можуть бути проповідниками Святого Євангелія. Ви, дорогі жінки, приїхали в Італію не тільки заробити гроші, але також ви принесли з собою дар вашої культури, вашої молитви, вашого співу для іншого народу, і виявити Вашу солідарність. І направду це є той дар, яким ми ділимося. Ви ділитеся даром служіння для найбільш потребуючих і немічних. Це все, дорогі мої, і є та проповідь – благовістування Христа.
Одного разу Святий Франциск, вийшовши з монастиря, зустрів співбрата монаха, який називався Джінерво, а був цей брат надзвичайно простою і доброю людиною. Святий Франциск запитує його: «Брате, куди підемо проповідувати?» І брат відповідає: «Отче мій, ти знаєш, що я не вчився, ніколи не ходив до школи, як я можу проповідувати?» Але тому, що Франциск наполягав, брат пішов з Святим Франциском, ходили вони по місті, молячись тихо за тих всіх, що працювали в магазинах та в городах, усміхались до дітей, зокрема до найбідніших, обмінялись кількома словами зі старшими людьми, зупинились біля хворих, допомогли одній жінці нести важкий дзбан води. Обійшовши так кілька разів вулиці міста, Святий Франциск каже: «Вже час повертатися до монастиря». А брат питає: «А де та наша проповідь?» «Та ми проповідували, проповідували нашим життям, життям доброти і любові», – відповідає Франциск.
Нехай ця жінка самарянка, і Св. Франциск з цим братом, будуть прикладом того, що потрібно голосити Євангелію перш за все своїм прикладом, своїм діленням, своїми духовними і матеріальними дарами.
Нехай Богородиця Вас покриває своїм омофором, та котра «пустилася швидко в дорогу», щоб послужити потребуючим.
+Діонісій,
Madonna dei Monti, 17 травня 2020