Новий погляд на Харизму засновників у світлі Божого Слова

Вітаю усіх учасниць цієї Генеральної Капітули словами св. Апостола Павла з листа до Римлян: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з Вами» (16,20). На завершення свого листа, як Ви чули, Св. Апостол Павло вітає своїх співпрацівників кожного по імені. Також і мені більшість Сестер зібраних тут на Капітулі знайомі по імені, бо за мого 39-літнього священнослужіння мав я нагоду бути по всіх Ваших провінціях, проводити реколекції чи співпрацювати разом з Вами у душпастирстві, але по імені буду вітати Вас пізніше. А зараз, роздумуючи над духовним значенням із сьогоднішнього читання, хотів би зосередити нашу увагу над пересторогою Апостола Павла: «Благаю Вас, остерігайтесь тих, що ширять незгоди та зневіру проти науки, якої Ви навчились, і уникайте їх» (16,17). З іншого ж боку з радістю і подякою я хотів би застосувати і похвалу Апостола Павла звернену до своїх співпрацівників і до Вашого Згромадження: «Ваша слухняність дійшла до всіх. Ви моя радість, але я хочу, щоб Ви були мудрі в доброму і від зла чисті» (16,20).

Normal 0 14 false false false MicrosoftInternetExplorer4

«Мудрі в доброму і від зла чисті», сьогодні цей заклик є актуальний як нiколи, бо всі ми переживаємо важкі часи: у суспільстві спостерігаємо тотальний відхід від Церкви, кризу віри і падіння моральності. Те, що є гріхом - сьогодні в моді, а мислити по іншому не є „politically correct”, тобто вважається неполіткоректним, не модним, а навіть дискримінаційним. Криза інституту сім’ї, яка проявляється у втраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей неабияк має прямий вплив на кризу покликань та старіння наших Згромаджень. Все це викликає в нас занепокоєння, тривогу, зневіру, і в такій ситуації можна легко піддатись незгодам чи суперечкам. Апостол Павло звертає увагу, що все те треба уникати, і мати віру в те, що «Бог миру роздавить сатану під нашими ногами» (16,19-20). Кризи в історії людства, в Історії Вселенської Церкви і в нашій Церкві завжди були. Ще зовсім недавно наша Церква пережила справжні страхіття та катакомби. «Маємо надію, що переживемо і сучасний критичний етап історії, щоб тільки ми не спали в оздоблених квітами вінках слави здобутків наших попередників», -  як це я вже писав в листі привіту на останню Провінційну Капітулу Сестер Служебниць у Бразилії.

І сьогоднішнє Євангеліє є для нас промовистим. Ісус говорить притчaми, та й пояснює своїм учням притчу про зерно. Не всі розуміють, а є такі що не хочуть навіть слухати: «На вуха тяжко чують, і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не розуміти серцем, та не навернутись, щоб я зцілив їх» (Мт 13,15). Божественний Вчитель спонукає учнів інтерпретувати притчі, пристосовувати їх до себе і до свого часу. Це робить Свята Церква від самих своїх початків, а ІІ Ватиканський Собор говорить про «знаки часу», які треба розуміти, і їх інтерпретувати. А знаків часу сьогодні є дуже багато. Справді, хтось може навіть спокуситися інтерпретувати їх дуже катастрофічно, по апокаліптичному, кажучи, що кінець світу близько. А те, що важливе в Євангелії – це чуйність, мати світичі засвічені, повсякчас сповняти Божу волю, проповідувати Царство Боже, любити ближнього конкретними ділами. Кінець світу не є нашою справою, і наш кінець також у Божих руках. Поки живемо, треба думати і діяти заради життя, життя з малою і великою буквою. Невже Христос не прийшов, щоб нам дати життя? (Пор. Йо 10,10).

Бог нам говорить у притчах також сьогодні. Все є притчею! Брак цінностей у суспільстві; сатана, що сіє кукіль де тільки може, на вулицях, а навіть у монастирях. Сьогодні фізична клаузура пропала, світ заходить до нас через екран Інтернету, face book i різними іншими способами. Сьогодні притча часу може нам підказувати, що треба будувати інший вид клаузури, закупорювати  інші діри через які світ вдирається до середини монастирів, щоб не стало фальшем і життєвою брехнею те, що ми зреклися від світу.

Притча сьогоднішнього часу може нам каже, що треба «мати відвагу, з одного боку, щоб дивитися на засновників як зразків вірності для правил, але з другого боку бути уважними на сучасну культуру, бо Бог говорить для людини знаками часу…»; може ця притча нам каже, що ми поставлені не на те, щоб зберігати структури, або захищати наші маєтки, або бути більшими від інших, а те, що ми покликані на те, щоб іти за Христом, тією дорогою, яку вам затвердила Церква», як перестерігає богопосвячених осіб в одному із інтерв´ю Префект Конґреґації Богопосвяченого життя João Brás de Aviz, (Osservatore Romano CLI, n. 126, 1.6.2011, pg. 8.).

Сьогоднішнє Євангельське читання пояснює притчу про зерно, яке падає на різний грунт. І тут напрошується питання на який грунт ми кинемо сьогодні наше зерно - голос? Це голос відповідальності за майбутнє Згромадження, за дальше можливе читання притчі історії Згромадження: відповідальність не тільки перед Згромадженням, а також перед Церквою.

В 2008 році Апостольська Столиця видала Інструкцію «про служіння настоятелів і послух» як дороговказ для усіх настоятелів чернечих інституцій. У цьому документі в дусі ІІ Ватиканського Собору та інших пособорових документів наголошується перш за все на послух як слухання. Слухання Бога на зразок Ісуса Христа і служіння братам і спільноті. Авторитет у спільноті богопосвяченого життя є перш за все духовним авторитетом.

Часто ми чуємо, що Церква не є демократією. І насправді не є вона демократією, що має парламент, який видає закони. Церква по суті не є творцем законів, а їх приймає, передає і пристосовує до умов життя і різних культур. Церква має слухати Бога, проповідувати Євангельську Благовість, яку проголосив Ісус Христос, за що сам посвідчив, віддаючи у жертву своє життя.

Церква не є демократією,  але і не може бути диктатурою. Тобто вона не може мати вождя, царя чи царицю, які тільки наказують, а нікого не слухають і роблять зі своїми підвладними все те, що захочуть. Зовсім протилежно, у Церкві настоятель є той, що повинен найбільше слухати: слухати Бога на молитві, просити Святого Духа, щоб його просвітив і показав якою дорогою іти, і одночасно слухати всіх своїх братів, відчувати їхні потреби, і разом з ними, чи їхніми представниками на Капітулі вирішувати якою дорогою іти вперед. Якщо соборно на Капітулі щось рішається, настоятель є відповідальним за аплікацію цих рішень, а навіть має обов’язок застосувати відповідні санкції за брак їх виконання. Це нелегкий обов’язок від якого настоятелі інколи звільняються з великою шкодою для інституції…

Можемо  до певної міри із гумором сказати, що настоятель - це «служебник», тобто знаряддя, яким Бог, Церква і Згромадження послуговується для поширення свого Євангелія. Аналогічно,  настоятелька – це «служебниця» Бога і своїх співсестер.

В такому дусі вчення, приклад Ісуса Христа є найбільш конкретним, вже не в притчах, а в прикладі власного життя: «Ви знаєте, що князі народів панують, а вельможі гнітять. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай буде вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати життя на викуп за багатьох» (Мт 20,24-28). Або на іншому місці каже: «Я між вами як Той, що служить» (Лк 22,27). На прощальній вечері, після того як умив учням ноги, промовив: «Коли вмив ноги Я – Господь, – то й ви повинні обмивати ноги один одному» (Йо 13,14).

Маємо надію, що завдяки молитві Сестер і всього народу, під проводом Святого Духа, нам ніщо нам не буде заважати, щоб Згромадження було легким і податливим для справ Євангелії, як будуть легкими і слухняними його члени, повні життєвого світла і  радості. Зможуть тоді створити все нове, співати нову пісню!

На останньому виборчому Синоді всі єпископи, подолавши особисті амбіції, дали попровадити себе Святим Духом і Дух Святий мав свободу показати нам кого обрати. Цей же самий Дух також з вами!