Христос Воскрес!
Дорогі отці, брати і Сестри. Дорогі Матері!
Ось уже тринадцятий рік поспіль оцей собор Святої Софії у Римі збирає нас на спільну молитву за наших Матерів, за яких і з якими ми сьогодні молимося з нагоди цього величного травневого свята Матері. Цьогорічні святкування ми вирішили провести у формі Національного паломництва українських матерів в Італії під покровом Блаженної Йосафати Гордашевської, мощі якої протягом всього сьогоднішнього дня будуть виставлені в соборі для почитання.
Чому покровителькою для наших матерів в Італії ми в черговий раз обираємо українську Блаженну Йосафату Гордашевську ?
Імовірно, що більшості з нас, українських християн, відомо, що Блаженна Йосафата за допомогою о. Єремії Ломницького і о. Кирила Селецького стала засновницею жіночого монашого Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Це сталось неподалік від Кристинополя, де в селі Жужелі, о. Єремія Ломницький провадив місії. Тоді кілька дівчат під проводом Йосафати Гордашевської зголосилися себе посвятити Богові і своєму народові. Звідси і почалася цікава і повна випробувань історія Згромадження Сестер Служебниць, про яку ми всі можемо довідатися з книжок та листівок.
Відбулося це 28 серпня 1892 року, коли Блаженна Йосафата вирішила присвятити своє життя вихованню дітей та молоді і направити власну діяльність до «етичного піднесення сіл Галичини». Саме це її велике бажання як тоді, так і тепер, особливо тепер, коли вона є так близькою до нашого Господа, виховувати дітей та молодь має для нас великий сенс, щоб віддати наших дітей, з якими нас розлучають тисячі кілометрів під заступництво нашої Блаженної Йосафати.
Я хотів би представити одну картинку з життя Блаженної с. Йосафати, справді дуже болючу, під час якої вона виявила насправді геройську чесноту, правдоподібно більшу як ту, що мусіла багато і фізично вистраждати у наслідку недуги туберкульозу костей. Тут ішлося про моральне терпіння. Блаженна Йосафата була співзасновцею і провідницею нового Згромадження, але коли 8 вересня 1907 перші тридцять дві Сестри нового Згромадження складали Довічні обіти, Сестри Йосафати не було у цьому числі. Засновниця, а тут виключена. Це був великий удар для Блаженної. Можуть зрозуміти її превеликий біль тільки ті, що пережили подібне випробування. Блаженна Йосафата цих Сестер провадила, ними опікувалася, а зараз вона не має права з ними складати довічні обіти. Отець Атанасій Великий пише в історії Згромадження, що Блаженна Йосафата дуже страждала через це відкинення і упокорення. Однак вона не бунтується, не залишає Згромадження, але спокійно переживає це дуже болюче випробовування. То ж пише о. Атанасій: «Якби Сестра Йосафата не мала глибокої віри, надії і любові у геройському ступені, вона не могла би прийняти так спокійно це страждання». І сама сестра Йосафата пише до Митрополита Андрея Шептицького: «Коли я бачу, що ні одна зі Сестер, яка була допущена до складання обітів не переносила і не переносить таких великих відповідальностей, які на мене все покладали… Я терплю, але потішаю себе тією гадкою, що Хрест, який впав на мене через недопущення до складання довічних обітів, прийшов з волі Божої, і я приймаю його з цілого мого серця». І це недопущення повторилось ще раз коли наступного року інших тридцять Сестер допускали, але в їх списку знову не було с. Йосафати. Сестра Ольга Лукач у своїх споминах пише: «Я бачу терплячого Ісус в особі Сестри Йосафати; вона як той Ісус, була опущена і терпіла сама».
Чому я сьогодні виокремлюю саме цю сторінку з біографії з поміж багато інших геройських картин життя с. Йосафати? Бо ця картина може допомогти Вам, дорогі матері, зносити подібні переживання у Вашому житті. Ви важко працюєте тут, на чужині, щоб заробити копійки, щоб своїм дітям дати вишкіл, купити їм квартиру, а інколи стається навіть таке, що коли повертаєтеся в Україну до своїх, Ви там вже не знаходите більше місця, почуваєте себе чужою між своїми. Нема місця для мами серед своїх дітей! Вас уважають як заробітчанку, яка має обов’язок їм постачати тільки гроші. Як тоді болить серце мами за таку чи подібну невдяку своїх дітей. Цей біль серця болить більше ніж якась фізична недуга. Що ж тоді такій матері робити? Як сприймати таку невдяку дітей? Сестра Йосафата є для нас прикладом, так, як вона зізналась Митрополитові Андрієві: «Я потішаю себе тією гадкою, що хрест, який впав на мене…, прийшов з волі Божої, і я приймаю його з цілого мого серця». Сестра Йосафата не стала б сьогодні Блаженною, якщо не сприйняла б такого життєвого випробовування. Тому цей приклад нам допомагає усвідомити, що прийде час, коли діти визнають героїзм своєї мами, як визнали Сестри героїзм Блаженної Йосафати. Може це статись після смерті матері, але таки станеться. Любов матері завжди воскресне. Так само як Ісус глибоко пережив зраду Юди, відречення Петра, злобу провідників народу, засуд на смерть. Але Ісус Христос переміг, Він воскрес! І воскресне жертва матері. Добре діло, навіть найменше ніколи не залишиться без винагороди.
Блаженна Йосафата вчить як долати невдяки. Пише вона, що «я потішаю себе тією гадкою, що хрест, який впав на мене…, прийшов з волі Божої». І тому вона прийняла випробування дуже спокійно. Звичайно людина, коли відчуває гірку невдяку, то починає нервуватися, плакати, панікувати, інколи кидає працю, і зрештою починає фізично і психічно хворіти. І це часто трапляється у нашому «заробітчанському» світі. Здати себе на Божу волю сприяє душевному миру, а цей мир не є те саме що апатія, пасивність, опущення рук, залишення праці. Ні, це зовсім щось інше! Покластися на Божу волю - збереже нашу силу і здатність до дальшої праці, до вправи у некористолюбній материнській любові. І тут саме виявляється героїзм і святість християнської жертовної, некористолюбної любові. І такої героїнею була Блаженна Йосафата, і такими є і можуть стати матері, які скитаються по світах у пошуку хліба для своїх дітей.
Ця згода з Божою волею і цей душевний спокій можна одержати тільки з висот; тільки тоді, коли ми стаємо перед Богом і відкриваємо перед ним своє серце і кажемо Йому та нашій важкій реалії це велике «Так!». «Так! Отче! Нехай буде твоя воля, як на небі і на землі!». І тоді будемо продовжувати робити те все, що робили раніше, будемо надалі любити і допомагати своїм дітям, а навіть ще побільшимо до них свою любов. Щоби сталося зі Згромадженням Сестер, якщо б Йосафата дала себе побідити невдякою… Ні, вона цього не зробила, і завдяки її згоді з Божою волею Згромадження зростало, продовжувало опікуватися бідними дітьми і молоддю не тільки в Україні, а за два-три роки пізніше, маючи ще досить мале число Сестер, не боялася Сестра Йосафата вислати монахинь на місію у ліси заокеанської Бразилії і в безмежні степи Канади, та в інші країни. І тому сьогодні Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії найчисельніше в УГКЦ.
Сьогоднішні Літургійні читання запрошують нас не лежати на відчуттях нашої недолі і розслабленості, а вставати та іти далі: «Сказав Ісус до розслабленого чоловіка, що вже тридцять вісім років лежав біля Витесдської купелі: “Устань, візьми твоє ложе і ходи!”» (Йо 5, 8). Маємо сьогодні і два таких схожих запрошення в читаннях з книги Діяння Апостолів. Перше коли Апостол Петро знайшов у місцевості Ліда чоловіка паралітика на ім’я Енея, що лежав вже 8 років. Він йому каже: «Енею, Ісус тебе оздоровляє. Устань і сам постели своє ліжко!» (Ді 9, 34), і в Яффі, коли апостол Петро заходить до дому померлої Тавити і, помолившись перед нею, каже: «Тавито, встань!» (Ді 9, 40). Християнська віра не дозволяє лежати в наших бідах. Все, що життя нам дає, треба сприйняти, згодитися з Божою волею, а тоді не лежати, а вставати та іти далі, аж поки Господь нас не покличе до себе. Маємо в цьому приклад Ісуса Христа, Апостола Петра, і нашої Блаженної Йосафати.
Отже, Дорогі Матері, сьогоднішнє Ваше паломництво до Собору св. Софії, поклоніння мощам Блаженної Йосафати, ця Божественна Літургія і Акафіст є нагодою, щоб оживити і посилити материнську любов. Материнська любов є віддзеркаленням троїчної Божої любові. Бог є для нас також мамою, як сказав Андрей Шептицький на Празник Стрітення у 1922 році, а згодом це повторили Папа Іван Павло І та Блаженний Папа Іван Павло ІІ. Отож, незважаючи на всякі проблеми з дітьми та їхні невдяки, варто вийти поза межі наших слабостей і поновляти перед Богом нашу любов, яка робить нас здатною навіть до найбільшого героїзму. Церкві та Україні, а особливо нашим дітям, матерів-героїнь неабияк потрібно!
За всіх Вас матерів наша молитва! І Ваша молитва за всіх нас також дуже потрібна!
В гору піднесімо серця, бо Христос Воскрес! Його є царство, і сила і слава на віки вічні!
Христос Воскрес!
+ Діонісій
Рим, 26.05.2013