Мт 25, 1-13

Гал 3,23-29

Вітаю Мати Архімандриню і всіх Сестер, які беруть участь у Генеральній Капітулі.

Дорогі Сестри!

Дякую за запрошення очолити Божественну Літургію в день празника св. Макрини, рідної сестри Святого Отця нашого Василія Великого. Саме цей день є підходящим, під час якого слід просити особливого світла Святого Духа, щоб обрати Архімандриню Сестер ЧСВВ. Адже на її плечі вже з самого моменту її обрання ляже неабияка відповідальність за провід Чину у сучасних, досить нелегких умовах життя Церкви.

На день пам’яті Преподобних жінок, Церква подає на Літургійні читання Євангельську притчу про десять дівиць: п’ять розумних і п’ять нерозумних.

Читаємо, що «небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли лампи й вийшли назустріч молодому». Нерозумні взяли світичі, але не взяли оливи з собою; а розумні взяли світичі і оливу.

У притчі є наголос на чуйність, а ще більше на готовність… Це активне очікування жениха, бо символ олії – це захоплення женихом і ентузіазм до добрих діл, як далі буде сказано у цій самій главі Євангелії від Матея: «Все, що Ви зробили одному з моїх братів найменших, Ви мені зробили» (Мт 25, 40.45).

Притча повчає, що коли молодий забариться, любов може охолонути, світич може згаснути. Але коли є олива –  світильник можна негайно запалити і він буде світити.

Св. Макрина є для нас прикладом цієї мудрої дівиці. Макрина була найстаршою дочкою з 10-ти дітей її батьків - св. Євмелії та св. Василя. Мама вчила Макрину читати й писати, змалку давала їй до рук Святе Писання. Вона була надзвичайно гарною і за тодішнім звичаєм батько заручив її з одним юнаком, але він раптово помер. Макрина покинула думку про шлюб та посвятила своє дівоцтво Богові, допомагаючи матері виховати молодших братів і сестер, між ними Святого Василія Великого, Григорія Ніського та Петра Севастійського, які також посвятили своє життя Богові. Коли її брат Василій вернувся з навчання з найкращих шкіл Афін і Константинополя, ставши славним професором риторики, він почав просто купатися у людській славі і гордості. І саме в цій ситуації вступає в роль протилежний вплив Макрини на брата, щоб «шукати життя над життям». Василій послухав сестру Макрину і увійшов у нову дорогу, до змагання за досконалішим життям, за ідеалом досконалого християнина.

Після смерті батька Василя, Макрина з матір’ю замешкали у своєму маєтку у Понті над річкою Іріс, де повстали два монастирі, жіночий і чоловічий. Цей перший жіночий монастир провадила мати Євмелія, а коли вона померла в 373 році, провід перебрала Макрина, до її смерті в 380 році.  До речі, св. Василій помер рік перед нею, 1 січня 379 року.

Ось перша обитель Сестер Василіанок, неподалік від чоловічого монастиря під проводом св. Василія. Так пише св Григорій Ніський, рідний брат Макрини, про цих перших Сестер: «Ïхні серця були настільки очищені від усього земного, що вони жили, як ангели. Не можна було в них побачити гніву, заздрості, підозріння або ненависті. Вони відкинули від себе всю світську марноту – бажання почестей, слави, блиску. Свою насолоду вони знаходили у стриманості, славу – в невідомості, багатство – в убозтві, силу – в немочі; все світове вони стрясали з себе, як порох. Молитви і спів псалмів не затихали ні вдень, ні вночі».

Яку життєву науку на основі євангельського читання про 10 дівиць і життя св. Макрини, можемо взяти для нашого власного життя і життя наших Інституцій?

Свята Макрина, ця мудра діва, що тримала свій світич і було в ньому по достатку оливи. Будучи дуже вродливою, втративши хлопця, рішила вона посвятити себе Богові. Ця посвята перш за все була спрямована на допомогу матері у вихованні всіх інших 9 дітей. А виконавши свою місію, обидві віддали себе повністю Богові - «шукати життя над життям». Отже, засвічена життєва лампа в очікуванні жениха, посудини повні оливи добрих діл. Чуйність і готовність піти на зустріч іншим людям і жениху коли він прийде, бо двері можуть закритися… А коли закриються, вже їх не відкриють!

Можемо сміливо сказати, що св. Макрина і св. Василій жили в демократичній епосі, коли Церква після жорстоких переслідувань, почала насолоджуватися свободою, збагачуватися і почався рух в напрямку кар’єр, на зразок імперії. Макрина і Василій, маючи зразок перших християнських спільнот, захотіли повернутися до первинного євангельського духа, де «громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось із того, що кому належало, але все в них було спільне» (Ді 4,32). Треба відзначити, що це текст якого св. Василій найбільше цитує у Ширших і Коротших Правилах. Отже, Василій і Макрина хочуть привернути первісний Євангельський  запал, який почав згасати у Церкві. Це ідеал бути досконалим християнином.

І наш час демократії і свободи, визначається ідеалом власної реалізації, суб’єктивізму і релятивізму, і тому втрата всяких стабільних цінностей, довела до всесвітної економічної кризи, а передусім до глибокої кризи віри, масової апостазії, зокрема у багатих країнах. Кризи нашої епохи неабияк впливають на Церкву і на богопосвячене життя. Коли проводжу душпастирські візити по Італії та Іспанії, спостерігаю наявне явище: майже по всіх римо-католицьких дієцезіях спотикаюся з похилого віку духовенством, майже повсюди порожні семінарії, закриті монастирі і церкви, які нерідко просто перетворюються в музеї. Двері закриваються… І в нас у деяких місцях вже спостерігається, що двері монастирів закриваються, хоч поки що у країнах, які звільнилися від комуністичного атеїзму, ще багато духовенства молодого віку, також високий відсоток молодих членів чоловічих і жіночих Згромаджень. А утім з прискореним темпом покликання зменшуються, а навіть у багатьох інституціях Богопосвяченого життя доходиться до нуля. До монастирів заходить дух світу, мури клаузури розпадаються, до монастирів заходить світ віконцями Інтернету, навіває шум, руйнує самоту і тишу, запроторює особу у закритий світ свого суб’єкта. Це все робить Богопосвячену особу нездатною до високих ідеалів, вбиває дух жертви і чинить те, що посвята Богові стає радше платонівською ідеєю, а не практикою життя.

Ось притча нашої епохи: жених бариться, любов охолоджується, світичі гаснуть, немає більше оливи, щоб світити. Жених приходить і мудрі діви входять. Немудрим двері вже закриті.  І двері монастирів таки закриваються!... І не відчиняться!

І ось перед нами живий приклад св. Макрини і св. Отця нашого Василія Великого. Повернення до ревності перших християн у поєднанні з сьогоднішнім закликом Церкви до Нової Євангелізації, до живих монастирів, до живих спільнот, до закупу нової оливи. Отже, Євангелізації перш за все нас самих, а згодом Євангелізація інших, передусім прикладом свого життя і словом. А Євангелізувати треба! Жнива великі, а робітників мало або їх не видно.

Отож, молимося сьогодні, щоб цей Василіанський ідеал надалі процвітав, бо Церква відчуває брак монахів та монахинь на нових місійних просторах.

У цій Божественній Літургії просимо, щоб «Дух Святий зійшов на нас, і на освячені дари… перетворивши все Духом твоїм святим» (Епіклеза). Нехай же Дух цей Святий влиє нової оливи до наших світичів і оновить Чин Сестер Василіанок у всіх Його клітинах.

 

+ Діонісій

Рим, Собор св. Софії, 19.7.2013