РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА
Споконвічно від Отця народженому нетлінно Синові,
Що в останній час безсіменно від Діви тілом народився,
Святий єси, Господи! (Канон Різдва).Христу-Богові закличмо: Ти, що підняв нашу силу,
Христос рождається!
На голос ангела, який пролунав пастушкам серед темної ночі, спішимо ми сьогодні до вбогої стаєнки у Вифлеємі. Тут ми бачимо на руках Пречистої Діви Марії Божого Сина, що прийшов у наш світ як людина. Разом із ними радіємо і дивуємося, оспівуємо і споглядаємо живого й істинного Бога, який народився в людському тілі та віддає себе в руки людини як маленьке, ніжне і беззахисне Дитя.
Різдво нашого Спасителя відкриває нам глибини Божественного життя, як також всю правду про саму людину. Той, хто сьогодні явився в людському тілі, існував ще перед сотворенням світу, бо як предвічний Бог споконвічно від Отця народився нетлінно як Син! Це таїнство Божого синівства Ісуса Христа - що само по собі є невимовним і незбагненним! - сьогодні об’являється і проповідується людині. Це свято робить нам доступним божественне синівство, проголошує, що наш Бог-Отець любить нас як своїх синів і дочок. У Його новонародженому Сині ми переживаємо сьогодні нашу близькість до Бога, таку саму теплу, могутню, реальну та життєдайну, якою є трепетна близькість люблячого батька до свого єдиного первістка.
Вдивляючись в обличчя Божого Дитяти і Його Матері Марії, усвідомлюємо, що свято Різдва дає нам пізнати правду про нашу людськість, про власну людяність, яка стала знаком Божої присутності: «І ось вам знак, – каже ангел до пастушків. – Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Це Дитя – сам Бог Ізраїля, що в останній час безсіменно від Діви тілом народився. Це Дитя враз доручає людині, в особі Йосифа Обручника, дивну роль свого опікуна. У Різдві Христовому ми приймаємо вічного Бога таким, якими є самі. Бо зазвичай люди прагнуть, щоб ними хтось опікувався. А тут, у Вифлеємі, сам Бог, як дитя, є тим, ким опікується людська родина!
Людяність, відчуття святості людського життя і пошана до нього - це та зворушлива і спасенна дорога, якою в цю таїнственну ніч Божий Син, як Син Марії, приходить до нашого дому, нашої родини, нашого народу. І ця божественна людяність - боголюдство воплоченого Сина Божого - відкриває нам сьогодні різдвяну дорогу любові до Бога і ближнього. Святкуючи Різдво разом із подорожніми й безпритульними, солідаризуючись із тим, кого зневажають і чию гідність заперечують, ми, християни, як справжні опікуни та благовісники присутності Бога серед нас, робимо наш світ, наше суспільство більш людяним і гідним самої Людини.
Народження Сина Божого, Відвічного Слова Отця, виявляє поряд із величчю та славою нашого Бога – Творця і Спасителя, велич і славу людини як вінця всього сотвореного. У своєму воплоченні Бог виявляє особливу гідність людини, бо втілюється саме в неї – у свій образ. Святий Іриней Ліонський навчає: «Коли Слово стало тілом, ставши тим, хто був Його образом… то вчинило людину подібною до невидимого Отця через видиме Слово» (Adv. Haer 5, 16, 2).
Прославляючи гідність людської особи, Христова Церква сьогодні співає: «Христу Богові закличмо: Ти, що підняв нашу силу, Святий єси Господи!» Подібно як прихід на Землю Сина Божого через воплочення стало центром всесвітньої історії, так само пошана до гідності людської особи є осердям істинного, справді людяного суспільства. Церква навчає, що суспільні інститути та їхні лідери повинні поважати кожну людину і їх найпершим завданням є сприяти цілісному її розвиткові. Людина не може бути засобом реалізації економічних, соціальних чи політичних планів, нав’язаних світською владою. Ця влада мусить пильно стежити, щоб обмеження свободи чи будь-який тягар, покладений на особисте життя людини, ніколи не завдавали шкоди її гідності. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, п. 131-133).
Кожне суспільство, у якому зневажають людину, не має майбутнього. Джерелом справедливого законодавства та суспільного устрою повинна бути гідність людської особи. Бо саме людина є осердям поєднання дочасного і вічного, Божого і людського, вона є тими дверима до вічності, що їх відкрив у своїй людяності Син Божий у день свого Різдва. Тому святкувати Різдво означає тримати відкритими двері наших сердець до гідності людини, особливо немічної і беззахисної, яким є Божественне Дитя на руках Пречистої Діви Марії.
Сьогодні українське суспільство вже вкотре у своїй історії засвідчує, що прагне будувати власне майбутнє на підвалинах християнської віри. Новонароджений Спаситель є сповненням надії всього людства на прихід Царства Божого – царства справедливості, миру і добра. Народження саме такого предвічного Царя миру звіщав ангел, коли казав пастирям: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель» (Лк. 2, 10-11). Як важливо нам у цей історичний момент, на слово благовісника, відчути, що саме Христос є джерелом нашої радості, і перестати боятися! У Різдві Христовому нехай наша тривога перетвориться на надію, розгубленість і непевність – переміниться на дорогу до Господнього вертепу. У цей різдвяний день, коли, за словами ап. Павла, сила Божа проявляється в людській немочі (пор. ІІ Кор. 12, 9), наше відчуття безсилля перетворюється на усвідомлення власної гідності. За діянням Святого Духа це усвідомлення власної гідності стає силою, що допоможе нам збудувати суспільство, гідне людини. Ось чому ми сьогодні, величаючи силу божественної людяності, співаємо: «Ти, що підняв нашу силу, Святий єси, Господи!»
Дорогі в Христі! У цей радісний день Христового Різдва складаю всім вам сердечні вітання. Віншуючи вам добром і миром, злагодою та добробутом, прагну постукати до дверей кожної української родини! Голосом прадавньої коляди бажаю розвеселити кожне українське серце! Сповіщаючи велику радість про народження нашого Спасителя, хочу зібрати всю нашу Церкву - як в Україні, так і поза її межами - довкола Вифлеємського вертепу в єдину Божу спільноту!
Відчуймо себе єдиною християнською родиною, у якій сьогодні народжується наш Спаситель. Дорогою людяності та християнської солідарності торкнімося усіх, хто відстоює власну гідність, гідність своєї родини та свого народу! Поділімося нашою різдвяною радістю з тими, хто знаходиться далеко від рідної домівки, на лікарняному ліжку чи в’язничних нарах. Усі разом, за світлом зірки, спішімо до ближнього, щоб побачити в тілі - Невидимого, в Його убогості - Джерело всякого добра, у немічному – Всемогутнього, - Новонародженого Христа-Бога в обіймах Богородиці.
Христос рождається!
Славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
19 грудня 2013 року Божого,
в день Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ УГКЦ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ
«Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике;
над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс 9,1)
Возлюблені у Христі!
В останню неділю різдвяного циклу, у неділю після Богоявлення, євангелист Матей пригадує нам вищеподані слова пророка Ісаї – пророцтво, яке підсумовує значення приходу на світ Божого Сина. «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, – зійшло їм світло» (Мт 4,16). Що це за темрява, в якій народ сидів, і яке світло опромінило його?
Ісая говорить про важкі обставини воєн і смерти, в яких опинився ізраїльський народ. Йому – народові – уже нікуди. Крайня нужда, кривда, несправедливість, страждання – усе це представлено під метафорою «темрява». Асирійські війська плюндрували ізраїльську землю, погрожували самому Єрусалимові.
Не багато змінилося і серед нас сьогодні. У світі неспокій, загроза ядерної війни висить над нами. У країнах добробуту розширився секуляризм, який уважає, що технологічно заавансованій людині вже не потрібно покладатися на Бога. Вимушена еміґрація чи втеча з України мільйонів людей, а то й події останніх тижнів – соціяльні й політичні кризи, прояви насильства, байдужість до людського горя – усе це гнітить українську душу. Справді широка пітьма нависла над нами.
Мало того. Це зовнішні події, які всім очевидні. Є й інший вид темряви, який нас опановує. Це страх перед майбутнім, слаба віра, що межує з недовір’ям до Божої присутности, яка стільки разів проявляла нам потужність своєї любови; далі – хвилювання: як вижити у скрутній економічній чи соціяльній ситуації, страх перед життям і жертвою життя. Людина часто не знає, куди йти, до кого звертатися.
Та раптом, посеред темряви, проблискується світло!
Ісая закликає: «Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава бо Господня засяяла над тобою» (60,1). Світло – це Ісус Христос, який народився у Вифлеємі Юдейськім від Марії Діви. Отець засвідчив на Йордані річці, що він – улюблений Син.
«Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе, бо ти – образ слави Отця, ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви» (Вечірня з Літургією в навечір’я Різдва).
Яким чином Христовий прихід на землю освітлює нашу темряву?
Господь не забирає наших труднощів, не застосовує магічну силу, щоб знищити зло на землі, бо шанує людську свободу. Він прийшов, щоб бути з нами в тому світі, який ми будуємо серед несправедливости, біди і кривди, що їх люди, ми з вами, чинимо. «Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був, і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я» (Вечірня з Літургією в навечір’я Різдва). Він поділяє з нами долю і недолю. Він нас освячує, робить праведними, відпускаючи нам наші гріхи. Ісус виявляє нам Божу до нас любов – безмежну, безкорисливу, вірну. Коли приймаємо Боже царювання над нами («нехай прийде царство твоє») і виконуємо його заповіді («нехай буде воля твоя»), тоді включаємося в історію спасіння, через яку Господь провадить нас не лише до щасливої вічности, а й тут, на землі, дає силу не піддаватися темряві. Ця дорога пролягає через навернення – від темряви до світла, від гріха до чесноти, від себелюбства до дбання про ближнього, від невдячности до любови Бога.
«Нині Діва родить Творця всіх, ... зоря показує Христа – сонце для тих, що в темряві» (Велике повечір’я). Боже світло засяяло між нами, але ще не просвітило нашого життя повністю. Постійна напруга між тим, що вже є, і тим, чого ще немає, спонукує нас послухати пророка, який взиває: «Устань, засяй!» Не біймося довколишньої темряви! Уставаймо із пригнічення, байдужости, невірности! Засяймо Христовим світлом! Засвідчуймо своєю вірою, що «Господь є Бог, і він осяяв нас» (Пс 118,27)!
Нехай різдвяне світло опромінює наше життя, наші сім’ї, наш народ, усі народи.
Христос раждається! Славімо його!
Дано в Мюнхені, Лондоні, Парижі й Римі
дня 21 листопада / 4 грудня 2013 р.Б.,
свято Введення в храм Пресвятої Богородиці
владика ПЕТРО (Крик)
Апостольський Екзарх для українців у Німеччині і Скандинавії
владика ГЛІБ (Лончина) – автор
Єпископ Єпархії Пресвятої Родини в Лондоні
Апостольський Візитатор для українців в Ірландії
владика БОРИС (Ґудзяк)
Єпископ Єпархії св. Володимира в Парижі
Апостольський делеґат у Швайцарії і країнах Бенілюксу
владика ДІОНІСІЙ (Ляхович)
Апостольський Візитатор для українців в Італії та Іспанії