Дорогі брати священники!

Насамперед хочу привітати вас усіх із днем священника! Сьогодні, у Страсний четвер, ми споминаємо, як Ісус Христос під час пасхальної вечері умиває учням ноги, запрошує нас обмивати ноги один одному, i  під час неї установляє  Пресвяту Євхаристію, та для її постійного звершення  також Святе Таїнство Священства.

Ото ж ми запрошені нашим Спасителем іти слідом за Ним, уподібнюватися до Нього, бути Його слугами, служити,  бо Христос прийшов, щоб послужити і віддати своє життя  як викуп за багатьох (пор. Мт. 20, 28). Посланництво, яке нам доручив Ісус Христос, не є нашим привілеєм чи заслугою, а покликанням, даром Божої любові та великою відповідальністю.

У цей особливий день складаю щиросердечну вдячність усім своїм співбратам у Христовому священстві, які ревно і жертовно служать Богові й Церкві. Адже все те добре, що відбувається сьогодні в нашій Церкві, стається завдяки Божій благодаті та вашому невтомному служінню.

Пересилаю до Вас це послання, разом з Посланням Блаженнішого Святослава, у контексті цієї епідемії, яка за словами Глави нашої Церкви «змусила людство зупинитися та переосмислити цінність людського життя і спосіб своєї діяльності… способу будувати людські стосунки як з Богом, так і з ближніми».  Тому, як священники, «мусимо іти шляхом навернення до повноти Христа… і власним прикладом та глибиною внутрішнього переконання, свідченням життя, розділеного серед братів і сестер, як євхаристійний хліб – переламаного, роздрібленого і розданого, щоби втамувати голод людського серця».

Коли Блаженніший звертає зокрема увагу у листі на наш зв'язок із порученими нашими вірними, то моє звернення ставить акцент на євхаристійний зв'язок з Богом, між нами священниками, та з одночасно вірними, зокрема з потребуючими як свідчить Святитель Іван Золотоустий.

Цей рік ми переживаємо священнодійство Великого Четверга в унікальний спосіб – коли ми закриті по наших оселях, мов ті учні після воскресіння, проте Ісус Христос до нас заходить закритими дверима. Це день, коли Він під час пасхальної вечері обмиває учням ноги, кажучи: «Приклад я дав Вам, щоб й ви так робили, як оце я Вам учинив. .. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете» (Йо 13,15.17). У такий спосіб Христос установляє таїнство Пресвятої Євхаристії і таїнство Священства, яке має служити, щоб продовжувати спасительну дію Ісуса Христа до кінця віків, кажучи Апостолам: «Це робіть на мій спомин!».

Євхаристію Ісус Христос приніс з неба у цей світ, Його життя у сопричасті Отця і Духа Святого, від Його співучасті у житті Пресвятої Тройці. Пресвята Тройця – це вічна Євхаристія. Це вічне сопричастя любові між Трьома особами, яка творить одного Бога - Бога любові. З євхаристійного способу життя живиться Церква, яка покликана до сопричастя у любові, а любов чинить те, що Церква є одна, свята, соборна, православна і католицька одночасно… Отже, три найбільші таїнства: Пресвята Тройця, Церква та Євхаристія – це одне і те саме таїнство – таїнство спасіння, таїнство Любові, небесне Царство, яке починається вже тут на землі. Церква завдяки Євхаристії тут і тепер є таїнством спасіння світу та одночасно є провісницею майбутнього спасіння. Це Царство, яке вже між нами, але треба просити, щоб воно прийшло, щоб воно втілювалося у житті християн.

Євхаристія є центром життя Церкви. Всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення. Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до Євхаристії. Священство створене заради Євхаристії. Подружжя - це життєва Євхаристія, сопричастя тіла і духа, з якого родяться діти і продовжується життя людства і Церкви. Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію – Небесне Царство. Тому Другий Ватиканський Собор каже, що «Євхаристія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила» (LG, 10).

Папа Венедикт в Енцикліці «Deus Caritas est, 14 – Бог – це Любов) пише, що «Єдність з Христом є водночас єдність з усіма, кому Він себе дає. Я не можу тримати Христа лише для себе; я можу належати Йому лише в єдності з усіма тими, хто також став або буде Його. Причастя виводить мене за мої власні межі – до Нього і, водночас, до єдності з усіма християнами. Ми стаємо “одним тілом”, повністю поєднанні в одному існуванні».

Божественна Літургія пов'язана з щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв'язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай Його тоді, коли це тіло наге. Не приноси Йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це Моє тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви Мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили»... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник»  (Проповідь на Єв. від Мт, PG 58,508;509).

Видатний професор літургіст Роберт Тафт, на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з'єднати одне з одним на причастя єдиного Святого Духа» (Епіклеза Літургії св. Василія).

Таїнство Євхаристії продовжується у кожній Літургії, яку священнослужителі служать по цілому світі, коли вимовляють у різних мовах слова: «Це моє Тіло…, Це моя Кров…» в імені Ісуса Христа… Проте, кожний священнослужитель водночас покликаний це робити і в своєму імені. Адже священик також покликаний бути готовим поламатись в імені Ісуса Христа, бо хто любить, той готовий віддати своє життя». І далі він просить Святого Духа, щоб зійшов «на нас і на освячені дари» для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб «святе подавалося святим», щоб коли звершиться наша життєва мандрівка, могли з Апостолом Павлом сказати:  «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (ІІ Тим. 4, 7–8). 

Нехай Пресвята Богородиця, наша Мати і Покровителька священиків, своєю материнською молитвою та прикладом віри, готовності служити Богові й людству заступається перед Господом за всіх священників, які трудяться в Італії, вимолює чуйність до потреб людей, готовність і ревність у служінні за прикладом Христа, першого священника.

Благословення Господнє на вас!

+ Діонісій,

Страсний Четвер, 2020