Дозвіл на проживання в Італії згодом видаватиметься за тридцятибальною системою, а запитувачі повинні будуть підписувати угоду про інтеграцію з цілою низкою зобов’язань. Ця угода надає іммігрантові дозвіл на проживання в Італії й зобов’язує його виконувати низку умов. Зокрема, вивчити італійську мову та знати Конституцію, розуміти, яким чином відбувається соціальне життя у країні. Після закінчення терміну першого дозволу іммігрант повинен буде продемонструвати ці знання, а також мати офіційний контракт на оренду житла та довести, що його діти записані до школи.
Слідуючи таким правилам, іммігранти набиратимуть пукти і навпаки, порушуючи законодавство, втрачатимуть їх. Протягом двох років іммігрант повинен набрати 30 пунктів. Для тих, кому не вдасться перетнути такого бар’єру в зазначений час, надаватиметься ще один випробувальний рік.
Розроблена спеціальна таблиця, згідно якої знімаються або додаються бали у залежності від поведінки. Так, за правопорушення або злочини знімають від 3 до 20-ти пунктів, за знання мови можна отримати бонус від 8 до 26 пунктів, за отримання фахової освіти – 20 пунктів і тому подібне. Якщо пунктів стало менше, то новий дозвіл видається терміном на один, а не два роки. Якщо ж іноземець втратив всі пункти, то буде негайно висланий з країни. Нововведення повинні ввійти в дію в короткому часі. Ідея належить ультраправій політичній силі Ліга Півночі (Lega Nord).
Пропозиція так званого «дозволу на проживання по бальній системі» «не є новою і уже була запропонована восени 2008 поміж дебатами щодо законодавства про безпеку», пригадує монсеньйор Жіанкарло Перего, Генеральний директор фондації «Мігрантес». В країнах, в яких уже експериментувався схожий метод (Німеччина, Канада, Швейцарія та Австрія), він виявився ефективним, оскільки діяв в контексті політики, спрямованої на інтеграцію, що сприяла отриманню дозволу на проживання в визначений та короткий період. Для того щоб цей метод насправді запрацював в Італії, зауважує монс. Перего, необхідним є нове законодавство про підданство, котре б перейшло від «jus sanguinis» («права крові») до «jus soli» («права землі») та сприяло б в політичній та суспільній участі. Принцип «права крові» полягає в тому, що дитина, народжена від осіб, котрі є громадянами певної держави, автоматично визнається громадянином цієї держави. У випадку різного громадянства батьків питання вирішується за їхньою домовленістю. Якщо батьки не домовилися, то народжена в шлюбі дитина набуває громадянство батька, позашлюбна – матері. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав. Відповідно до принципу «права землі», громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства батьків.
На думку монс. Перего, потрібні також нові норми, котрі б сприяли об’єднанню сімей, та нова політика праці, яка б допомагала формуванню працівників та була уважною щодо безпеки на місці роботи останніх, з особливим наголосом на іноземних працівників. Також необхідно робити розрізнення між особами, що розпочинають шлях стабілізації в Італії, та тими, що тимчасово та часто в нужденних умовах перебувають на території країни, беручи до уваги різні типи працівників. «Отож, – пояснює монс. Перего, – перш ніж опрацювати інструменти, які на практиці мали б сприяти нелегкій зустрічі легалізації та інтеграції, спочатку слід працювати над основами підданства та місцем проживання, передбачаючи також для цього відповідні поселення та ресурси. Без відповідної політики інтеграції, – продовжує він, – кожен інструмент ризикує бути непродуманим або ж погіршить неефективність ситуації, яка уже сама по собі є дуже нестабільною».
«В країні, яка замість 40 передбачених днів видає дозвіл на проживання після року і в якій імміграційні відділи переповнені роботою, – спостерігає священик, – не можна ще більше обтяжувати бюрократію, але потрібно розвивати локальну політику у співпраці місцевих рад та асоціацій. Крім того, – наголошує він, – неправда, що іммігранти не є уважними до вивчення мови чи до запису до Національної санітарної служби, навпаки, їхня увага щодо цих речей є особливо загострена».
«Дозвіл на проживання по балах –це шлях перепон», – стверджує Президент Християнської асоціації італійських робітників Андреа Оліверо.
«Замість того щоб сприяти побудові шляху інтеграції, ми ускладнюємо дорогу, яка вже зараз для іммігрантів, що бажають проживати в Італії легально, є достатньо кам’янистою. Вже на сьогоднішній день практика по отриманню дозволу на проживання є неабияк складною. Вивченню мови і Конституції передує довгий тернистий шлях, але хто на сьогоднішній день реально підтримує іммігранта на цьому шляху? Поки що лише Церква і волонтери. В таких обставинах, – підсумовує Оліверо, – дозвіл на проживання по балах ризикує перетворитися в енний елемент страждання та психологічного і бюрократичного пригнічення для багатьох сімей іммігрантів, присутніх у нашій країні».
Прес-служба УГКЦ в Італії
за матеріалами «Migranti-press»