Сьогодні вже ніхто не згадує (чи просто не хоче згадувати) про велику хвилю міграції італійців. Не згадують про те, що більша частина емігрантів-італійців свого часу була нелегалами. Швейцарія приймала десятки й десятки тисяч дітей італійських робітників, що прибували туди нелегально, адже в той час в цій країні діяли дуже жорсткі закони щодо об’єднання сім’ї. Жорсткі закони, які лідер країни, що був расистом та провів три референдуми, направлені проти італійських емігрантів в Швейцарії, намагався перетворити в ще більш твердіші. Він стверджував: «Ми зобов’язані видворити з нашої країни емігрантів італійців, які повинні були виконувати найбільш примітивну та низькооплачувану роботу, а натомість впродовж декількох десятиліть значно покращили своє соціальне становище. Займають кращі робочі місця, стають більш ерудованими, йдуть навчатись до університетів та, найгірше, створюють конкуренцію швецькому працівнику!».

Діти були «поховані живими» в бараках на периферіях  індустріальних міст. Батьки, налякані можливою заявкою сусідів до поліції, наказували дітям: не робіть шуму, не смійтесь, не плачте, не грайтесь. В 60-ті роки кількість італійських дітей нелегалів в Швейцарії становила 30 тисяч. Посольство та консульство Італії організовувало підпільні школи для цих дітей. Італійські притулки для дітей на кордоні зі Швейцарією були переповнені дітьми емігрантів. Деякі з них були заявлені до поліції сусідами, а деяких віддавали у притулки самі батьки, боячись, що дітей повернуть до Італії, а самі втратять роботу через порушення закону. Так, в притулку на кордоні, в якому жило біля 120 дітей, налічувалось біля 90 діток, відданих батьками-емігрантами для перешкодження їх поверненню до Італії.

Закон є закон. Але дуже часто останній має два обличчя. На сьогодні у Італії так звані «case popolari» (комунальні квартири) переповненні 1-им мільйоном італійців. Ці сім’ї живуть у переповнених квартирах, і їхні умови проживання далеко не відповідають нормам закону, але, як є очевидно, в даному випадку не спостерігається жодної санкції. Адже ж не можна карати бідного просто за те, що він є бідним. Та коли справа торкається іммігранта, закон обертається до нього іншим обличчям. Емігрант з правом на проживання в Італії, що прагне зробити об’єднання зі своєю родиною, точнісінько так само, як про це мріяли багато років італійські мігранти в Швейцарії, зустрічається зі схожими законами. Новий закон не тільки вимагає від нього дохід у рік в розмірі 5142 € та ще 2 571 € на кожного члена сім’ї, а також квартиру, де проживатиме сім’я, відповідного розміру. Так, в регіоні Лiгурія закон вимагає, щоб емігрант мав у своєму розпорядженні квартиру, де кількість кімнат відповідала кількості членів сім’ї, а також кухню та ванну. Це означає, що сім’я, що складається з батька, матері та чотирьох дітей (віком більше 14 років), повинна мати квартиру, що містить шість кімнат. Скільки італійців сьогодні мають можливість так жити, адже їхня заробітна плата є набагато більшою від тієї, що отримує італійський працівник?!

Емігранти в Італії зараз зустрічаються з тими ж труднощами, що зустрічались італійські емігранти в Швейцарії, Франції, Америці, та чомусь італійці викреслили ці сторінки із своєї історії, забули. Кажуть,  що  хто не пам’ятає своєї історії, ризикує зустрітись із нею знову, в майбутньому…

                     Підготувала Віра Біла за матеріалами Migranti Press