Деталі

Опубліковано: 30 квітня 2019

Всечесніші та всесвітліші Отці,
Преподобні Брати і Сестри в монашестві,
Дорогі Брати і Сестри!
Вітаю вас із Воскресінням Христовим!

 

Пасха – Христос визволитель»!
(Зі Стихири Пасхи)

Господь з безконечної любові до людини прийшов у цей світ і прийняв не себе все те, що є людське: обмеження в часі і просторі, крайню убогість, починаючи від Вифлеєма, де народився у стаєнці, звідки почалась Його доля чужинця і мігранта, і продовжуючи протягом всієї своєї привселюдної місії, бо як Він сам про своє життя сказав: «Син же Чоловічий не має де голови приклонити» (Лк 9,58). Більше того, Йому навіть не було дано права померти у межах мурів міста, Син Чоловічий змушений був помирати на Голгофі поза межами огорож Єрусалима на хресті, як найгірший беззаконник – щоб подолати смерть на віки.

Що ж означає це подолання смерті Христом? Адже і надалі помирають усі без винятку: багаті і бідні, вчені і невігласи, пани і слуги. Вмирають царі, президенти, папи і патріархи, єпископи, священики, монахи і усі вірні. Кожний, хто народився, мусить померти!

Однак, велика різниця між смертю тих, що вірують у Христа і тих, що не вірять. Хто вірить у Христа, той, помираючи, бере участь у перемозі Христа над смертю. Помираючи, він переходить до нового життя, воскресає. Святий Апостол Павло про це чітко говорить: «Ви, що поховані разом з ним у хрещенні, з ним ви разом також воскресли» (Кол 2,12), або «всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3,27). По суті речі, смерть і воскресіння передусім є справою духа, але в той самий час і тіло Ісуса Христа стає світле – воскресає. Так само у свій час воскреснуть тіла тих, що спочили у вірі (пор. Ів 5: 24-30; І Кор 15,50-58).

Воскресна Утреня торжественно оспівує цю перемогу Христа і закликає нас до участі в Його воскресінні: «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос» (3-тя Пісня Воскресної Утрені).

Отож, радіймо ми – християни! Все, що є найгірше в житті, терпіння і смерть – перемагаємо разом з Христом. Його перемога є нашою перемогою у глибині нашого єства, перш за все духовно, а згодом і тілесно, і все тлінне переміниться у нетління. Тому віра наша християнська голосить: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!».

Отож, «просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: «Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з воскресінням, і так усі заспіваймо: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!».

Святкуймо «перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок!»

Мир Вам! Радіймо і веселімся, бо Христос воістину Воскрес!

+ Діонісій
Апостольський Візитатор
для українців греко-католиків Італії

Деталі

Опубліковано: 25 квітня 2019

Дорогі брати і Сестри!

Сьогодні ми переживаємо священнодійство Великого Четверга - день, коли Ісус установив таїнство Пресвятої Євхаристії і таїнство Священства, яке має служити, щоб продовжувати спасительну дію Ісуса Христа до кінця віків, кажучи Апостолам: «Це робіть на мій спомин!». Таїнства, які символізуються обмиванням ніг один одному, бо каже Ісус: «Приклад я дав Вам, щоб й ви так робили, як оце я Вам учинив.
Євхаристію Ісус Христос приніс з неба у цей світ, з Його життя у сопричастю Отця і Духа Святого, від Його співучасті у житті Пресвятої Тройці. Пресвята Тройця – це вічна Євхаристія. Це вічне сопричастя любові між Трьома особами, яка творить одного Бога - Бога любові. З євхаристійного способу життя живиться Церква, яка покликана до сопричастя у любові, а любов чинить те, що Церква є одна, свята, соборна… Отже, три найбільші таїнства: Пресвята Тройця, Євхаристія та Церква – це одне і те саме таїнство – таїнство спасіння, таїнство Любові, небесне Царство, яке починається тут на землі. Церква завдяки Євхаристії вже тут і тепер є таїнством спасіння світу та одночасно є провісницею майбутнього спасіння. Це Царство, яке вже між нами, але треба просити, щоб воно прийшло, щоб воно втілювалося у житті християн.

Євхаристія є центром життя Церкви. Всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення. Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до Євхаристії. Священство створене заради Євхаристії. Подружжя - це життєва Євхаристія, сопричастя тіла і духа, з якого родяться діти і продовжується життя людства і Церкви. Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію – Небесне Царство. Тому Другий Ватиканський Собор каже, що «Євхаристія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила» (LG, 10).

Папа Iван Павло II у своїй промові до учасників зборів щодо пастирських проблем Католицької Церкви візантійського обряду в Румунії каже, що «служіння Євхаристії – це місце, де виражається свідчення і богопочитання, сопричастя і братерство серед віруючих – це справжня вихователька християнського життя і найдовершеніше поєднання його різноманітних аспектів» (Osser. Rom. 20.1.1994). Отож разом йдуть відправа і життєве свідчення, сопричастя і братерство. А в енцикліці про Пресвяту Євхаристію чітко наголошується: «Євхаристія створює сопричастя і виховує до сопричастя».

Завдяки Пресвятій Євхаристії Пресвята Тройця («Благодать Господа нашого Iсуса Христа, любов Бога і Отця та причастя Святого Духа») присутня у цьому світі; через Євхаристію Церква стає таїнством спасіння світу (Sacramentum salutis, Sacramentum mundi). Церква, завдяки своєму євхаристійному характеру, спасає світ. I спасають світ ті члени Церкви, які готові на жертву; які готові в житті дати «своє тіло їсти» і «свою кров пити»... на відпущення гріхів.

Папа Венедикт в Енцикліці «Deus Caritas est, 14 – Бог – це Любов) пише, що «Єдність з Христом є водночас єдність з усіма, кому Він себе дає. Я не можу тримати Христа лише для себе; я можу належати Йому лише в єдності з усіма тими, хто також став або буде Його. Причастя виводить мене за мої власні межі – до Нього і, водночас, до єдності з усіма християнами. Ми стаємо ´одним тілом´, повністю поєднанні в одному існуванні».

Божественна Літургія пов'язана з щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв'язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай Його тоді, коли це тіло наге. Не приноси Йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це Моє тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви Мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили»... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (Проповідь на Єв від Мт, PG 58,508;509).

Видатний професор літургіст Роберт Тафт, на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з'єднати одне з одним на причастя єдиного Святого Духа» (Епіклеза Літургії св. Василія).
Але вся природа і все життя – це велика євхаристія. Все, що Бог створив, має жертовний характер, воно існує в постійному сопричасті між собою. Земля вирощує різні плоди, і все живе з цих плодів користає: п'є воду, дихає киснем, стає поживою тварин і тварини жертвують себе одні одним... Коли б перервалася жертовність природи, пошкодився б увесь ланцюг життя, а це тягне за собою смерть. Очевидно, у світі природи сопричасність здійснюється несвідомо, інстинктивно. Також людина була створена для сопричастя з Богом, людиною і природою. Вона одержала від Бога право споживати всі плоди землі, крім плодів дерева, що «посередині саду», – дерева пізнання добра і зла (пор. Бут 2 : 16-17). Але, як нам відомо, людина не послухала Творця – згрішила і тим самим стала єдиним створінням, що заперечує загальний «євхаристійний» закон – порух сопричасності. Стала вона закрита у собі, самолюбною, а вона в собі не може знайти життя, хіба порожнечу життя . Життя завжди у зв´язку, у сопричасті з іншими.

Ісус запрошує нас іти за Ним, а тому на Євхаристійне таїнство треба дивитися очима Ісуса Христа (менше філософськими категоріями).

В Євангеліях є багато мови про хліб і вино. Ісус з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов уночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сіяча, що сіє зерно, і воно паде на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце... Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того спить господар чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерна у пшеничному стебельці.

Отже, коли Iсус бере хліб у свої руки і складає подяку, і каже: «Це моє тіло, що за вас ламається…» в Його думці та в серці виринає довга історія хліба. Скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Господар мусить підготувати поле, посіяти зерно: воно, як паде в землю, завмирає. Згодом сходить стебельце, росте, розвивається, цвіте і рясний плід приносить... Приходить час жнив: господар жне пшеницю, згодом молотить і просіює, очищаючи добре зерно від полови. Потім меле, а жінка місить та пече. Нарешті хліб на столі, його ламають або нарізають, їдять – його проковтують і таким чином хліб перетворюється у тіло людини. У цьому хлібі життя Ісуса Христа!

Коли Ісус бере чашу з вином, і каже: «Це моя кров, що за вас проливається на відпущення гріхів». I додає: «Кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу звіщаєте смерть Господню, аж поки він не прийде» (пор. І Кор 11:25-26). Це Новий Завіт у крові Христа, не проливається більше кров козлів і телят, щоб відпускати гріхи, а Ісус проливає свою кров заради любові до інших. І каже: «Це робіть на мій спомин!..., під час служіння Євхаристії, і упродовж свого життя.

Це історія вина, яке стає кров'ю. Довгий процес поки вино появиться на столі… Приготувавши поле, господар садить саджанці, які приймаються, розвиваються, приносять плоди. Настає час зривати виноградне гроно, чавити, квасити, аж поки воно стане вином. Вино наливають у чаші та п'ють його – і так вливається воно в кровообіг людини.

На відпущення гріхів… Євхаристійне життя забирає гріх світу: «Ось Агнець Божий, який забирає гріх світу» (Йо 1, 29). Грішні люди судять Iсуса, б'ють, терням увінчують, вбивають. Але гріх людей завмирає в особі Iсуса Христа, гріх не відбивається на інших, як в законі «зуб за зуб, око за око». Він не віддає злом за зло. Зло зникає в його Особі, не поширюється далі, не творить структури зла або культури смерті.

Треба тих, що роблять на «спомин Ісуса Христа», Агнців Божих, що гріх світу забирають... Такими є християни, що беруть участь в євхаристійному таїнстві, у таїнстві хліба й вина. Християни, які живуть євхаристійно не дозволять, щоб гріх, який впав на них, переходив на інших, не дозволять перетвoрювати гріх у гріховну структуру. Гріх інших людей завмирає в їх особі, і тим самим вже тут і тепер звершується спасительна дія.

Тому Євхаристія – це повнота історії спасіння людського роду. Бог Отець жертвує свого Сина, щоб відновити первинний закон дарування. І Син себе жертвує, іде до бідних, калік, прокажених, грішників, і нарешті віддає своє життя, і залишає той самий закон для нас: «Це моя заповідь, щоб Ви любили один одного як я Вас полюбив. Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя своє віддає» (Йо 15, 12-13). Ісус Христос залишив нам євхаристійний закон жертовності: «Це моє тіло, що ламається; це моя кров, що проливається». І таким чином закон жертовності повертається у життя людини.

Але це стається у житті людини тільки тоді, коли вона повірить і охреститься, коли людина зодягнеться у життя Ісуса Христа. Щойно тоді буде можливе справжнє християнське життя тут на землі, що є зародком вічного життя. Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, мені ви зробили. Життя вічне через пожертвування себе і чогось свого з іншими. Однак людина може вибрати дорогу самолюбства, закритості у собі, яке може повести її на загибель.

Дорогі! Переживаємо Великий Четвер коли Ісус встановлює Таїнство Євхаристії і Священства: «Це робіть на мій спомин!»

Таїнство Євхаристії продовжується у кожній Літургії, яку священнослужителі служать по цілому світі, коли вимовляють у різних мовах слова: «Це моє Тіло…, Це моя Кров…» в імені Ісуса Христа… Проте, кожний священнослужитель водночас покликаний це робити і в своєму імені. Адже священик також повинен бути готовим поламатись в імені Ісуса Христа, бо хто любить, той готовий віддати своє життя». І далі він просить Святого Духа, щоб зійшов «на нас і на освячені дари» для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб «святе подавалося святим».

Безмежне і невичерпне Таїнство Пресвятої Євхаристії, яке має свій початок у Пресвятій Тройці, Його нам об´являє Ісус Христос, і воно продовжується у тих, що в Христа охрестилися…
Христос полюбив своїх учнів до кінця, незважаючи на Юду, що Його зрадив; незважаючи на Петра, що Його відрікся, незважаючи на учнів, які повтікали. Він себе віддає, незважаючи на те все. Так і ми, незважаючи ні на що, покликані ламати себе і проливати свою кров заради інших. Тоді будемо Тілом Христовим, народом Божим, народом святим, і зможемо сміливо сказати в Літургії: «Святе дається святим!».

Ісус, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця!» (Йо 13,1).

+ Діонісій
25.04.2019

Деталі

Опубліковано: 23 квітня 2019

Фил 4, 4-9
Йо 12, 1-18

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Верба б’є— не я б’ю! Віднині за тиждень буде в нас Великдень!»

Сьогодні святимо вербу на пам’ятку про торжественний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалима. Чули ми з читання Євангелія, що «сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля і вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар» (Йо 12, 12-13). На цю неділю Церква подає також читання з листа Апостола Павла до Филип’ян, який нас закликає, кажучи «Радуйтеся!... Появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою… Усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе — те робіть, і Бог миру буде з вами» (Пор. Фил. 4,4-9). Сьогодні день радості, проте також приносить журбу і смуток.

Папа Франциск минулої неділі (25.03.2018) сказав, що у Квітній Неділі «перетинаються історії радості та страждання, помилок та успіху, які є частиною нашого щоденного життя як учнів, бо воно спроможне оголити почуття та протиріччя, які сьогодні часто належать також і нам, людям цього часу... І в усій євангельській розповіді» - каже Папа Франциск - «чітко видно, що радість, викликана Ісусом, для декого була причиною збентеження і роздратування».

Перше таке перетинання радості і розчарування бачимо ще в домі Лазаря, якого Ісус воскресив: сестра Лазаря, Марія, з радості вилила літру мира з щирого нарду на ноги Ісуса й обтерла своїм волоссям, а Юда зі заздрості протестує: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним…» Євангелист Іван зауважує: «Не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди кидали» (пор. Йо 12, 3-6).

Бачимо інше протиріччя між окликами: «Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє» та викриками за кілька днів: «Розіпни, розіпни його!», а також протиріччя між бажанням фарисеїв вбити Ісуса, бо «весь світ іде за ним» (Йо 12,19), розіп’ясти його на хресті, поза мурами міста, щоб стерти про нього пам’ять назавжди, та тим, що тут все пішло навпаки: Ісуса вбивають, а Він воскресає, і всі народи починають говорити про нього. Смерть, яка на перший погляд є крахом всього, стає перемогою: хрест, як знак прокляття – стає знаком спасіння. Незважаючи на всі ці протиріччя людського життя, Ісус звершує свою місію спасіння на землі.

Бог незмінний, а людина по своїй природі є мінливою. Ми це дуже часто спостерігаємо у сучасній політиці, в Україні і в Італії. Одне обіцяють, а друге роблять. Вистарчить прочитати газету. Однак, не треба осуджувати політиків, бо картина в’їзду Господнього здійснюється інколи у нашому духовному житті, адже у Святому таїнстві Хрещення ми відрікаємось сатани і всіх діл його та обіцяємо єднатись з Христом, жити згідно Його заповіді любові, проте в житті часто забуваємо, що ми християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), піддаємося спокусам диявола, таким чином уводимо протиріччя у наше життя. Як учні Ісуса Христа ми покликані плекати чистоту серця, щоб ми були завжди ті самі: коли нас величають, і коли нас принижують; коли іде все добре в житті, і коли настають життєві проби; приймати в житті різні «осанна!» - і дякувати за них Богові, але також покірно приймати погорди чи осуди від інших. Ісус сказав: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт 5, 8). Ми покликані завжди плекати справжню любов, що походить з висоти. А справжню Божу любов можна побити і потоптати, вбити і закопати, проте вона завжди воскресне. Любов має в собі силу воскресіння!

Сьогодні з нагоди свята Входу Господнього в Єрусалим святимо гілки пальми, оливок, або верби.

Віття пальми символізує перемогу. Так вітали колись переможців війни і так вітають Ісуса. Вітка оливки в дзьобі білого голуба принесла вістку, що закінчився потоп і таким чином вона стала символом мирних прагнень всіх народів землі. Як вітка пальми, так і оливки, зелена взимку та влітку. В Україні не росте пальма, ані оливка, там святимо вербу. Її листя падає в землю, вона наче завмирає, однак, вона держить силу життя. Коли приходить весна випускає пуп’янки, і воскресає. Пальма, оливка і верба в особливий спосіб нам говорять про перемогу життя над смертю. Звіщають нам про воскресіння Ісуса, і про наше воскресіння.

Не ідеться про людську перемогу, про тріумфальність. «Світська тріумфальність, каже Папа Франциск, «старається наблизити мету, шукаючи найкоротшу дорогу та фальшиві компроміси. Намагається вийти на колісницю переможця. Тріумфування живе жестами та словами, які, однак, не пройшли через горнило хреста, підживлюється порівнюванням з іншими, вважаючи їх завжди гіршими, вадливими, невдахами… Ісус знищив тріумфальність Своїми страстями.

І далі Понтифік стверджує, що «Становища Бога» веде до «становища слуги», дороги впокорення у слухняності «аж до смерті, смерті ж хресної» (Фил 2, 6-8). Він знає, що для того, аби досягнути справжнього тріумфу, необхідно вивільнити місце для Бога, а для того, щоб зробити місце для Бога, існує лише один спосіб: зречення себе. Мовчати, молитися, впокорюватися. З хрестом, браття й сестри, не можна вести переговори, або його обіймаємо, або відкидаємо.

Нехай гілки пальми, оливки чи верби будуть знаком вірності і захистом проти недуг, а зокрема, перед духовними небезпеками і знаком вірності у любові. Верба інколи б’є, але не може вбити; хоча на зиму її листя падає, вона таки навесні воскресає. У нашому житті інколи листя падає, маємо свої турботи і біди, проте живемо надією, що прийде весна, прийде воскресіння!
У квітну Неділю ми святкуємо День молоді і Блаженніший Святослав написав послання до молоді, в 2018 він писав таке:

«Дозвольте мені від імені Церкви також кинути вам виклик – частіше бути з Богом, присвячувати Йому більше свого часу та уваги, довше приватно молитися, заглиблюватися у Святе Письмо»…
А цього року, крім відповідальності у виборах, пише: «Ставайте активними членами вашої парафії й української громади! Так ви, як Боже «тепер», будете творити краще майбутнє для себе, своїх нащадків, Церкви й усього людства».

Папа Франциск минулої неділі закликав молодь: «Дорогі юнаки й дівчата, не соромтеся виявляти свій ентузіазм задля Ісуса, вигукувати, що Він живий, що Він є вашим життям. Але, одночасно, не бійтеся іти за Ним хресною дорогою. І коли почуєте, що Він закликає, щоб ви зреклися себе, скинули з себе власні забезпечення, повністю довірившись Небесному Отцеві, то, дорогі юнаки і дівчата, радійте й веселіться! Ви бо перебуваєте на дорозі Божого Царства.

Христос кличе, але кожна людина повинна розпізнати цей заклик, зрозуміти свою роль, здійснити окреме життєве завдання. Христос запрошує, але відповідь людини – завжди особиста.
Дорогі дівчата і хлопці, майте відвагу відповісти на виклик – здійснити Богом дане вам покликання! Майте сміливість відповісти на поклик Христа! Будьте собою! Коли зрозумієте, відкриєте, розвинете своє покликання, не бійтеся стати на цю дорогу. Беріть на себе відповідальність! Недаремно в нашій мові слово «відповідь» має той самий корінь, що й «відповідальність»: не можна бути тихо і бездіяльно відповідальним. Довіряйте Богові, який перший вам довірив, перший вас полюбив!».

+ Діонісій,
Рим, 21 квітня 2019

Деталі

Опубліковано: 23 квітня 2019

 

Йо 11, 1-45; Євр 12,28 – 13,8

Дорогі в Христі брати і сестри!

Вчора на Літургії Напередосвячених Дарів, коли ми співали стихири, то чули такі слова: «Ось закінчилася Чотиридисятниця». Фактично закінчився Великий піст і сьогодні ми починаємо Квітну тріодь, новий період в літургійному році, який безпосередньо прив’язаний до Пасхального Таїнства. Всі наступні дні, які будемо переживати, безпосередньо впроваджують нас до Таїнства страждання, смерті і Воскресіння Ісуса Христа.

Розповідь про воскресіння Лазаря справді вражаюча. Коли до Ісуса приходить звістка, шо «Лазар, друг Твій, хворий», Ісус відразу не вирушає в дорогу. Затримується ще два дні. Веде діалог з присутніми людьми та з учнями. Спершу сповіщає, що Лазар заснув і він піде та розбудить його. Далі в розмові з учнями говорить чітко, шо Лазар упокоївся. Вкінці, іде до Витанії, де жив Лазар зі своїми двома сестрами Мартою та Марією. Коли Марта дізналась, що Ісус наближається, вийшла йому назустріч, і починається діалог. Марта сказала: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!», а Ісус їй: «Твій брат воскресне!». Згодом Марта визнає свою віру у воскресіння в останнього день, а Iсус каже: «Я - Воскресіння і Життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме. Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки» (Йо 11,25). Марта пішла і покликала Марію, а ця, пробігши, впала на коліна, і так само як Марта промовила: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!». Вона виявляє свій біль сльозами, але її віра ще не долає біль, проте її сльози вражають усіх присутніх, навіть Ісуса. Він також відчув жалощі в дусі, заплакав... Тоді заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!». Ісус любив Лазаря, а як може любов помирати, це якась несправедливість! Щось на подобу того, коли вмирає мама малої дитини… Коли мама помирає – це страшна драма, справжня несправедливість для дитини. Котяться сльози з її очей, а також присутніх людей. Смерть не повинна існувати, адже «Любов, як смерть сильна» (П. п. 8,6).

Для Лазаря, що вже чотири дні у гробі, смерть долається… Ісус звертається до свого Небесного Отця, «звідки приходить всяке добре давання», і каже: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав нене. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки заради люду, … щоб вони повірили, що ти мене послав» і промовивши те, кликнув на весь голос: «Лазарю, вийди звідси!». Вийди живий!
Цей клич Ісуса повинен почути кожний з нас: «Вийди!», вийди з твоєї духовної смерті, з байдужості, лінивства, самолюбства, життєвого безпорядку; Вийди з твого розсіяння, з твого розпачу, бо, як пророкував Єзекиїл: «Відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете» (Єз 37,13-14).

Мертвий Лазар є символом всього людства, духовно мертвого через гріх. Те, що стається перед гробом Лазаря є знаком, чудом, яке продовжується здійснюватися у Церкві та в світі.
Справжня смерть не є так справою тіла, як передусім – справою духа. У світі тіл все перетворюється: народжується, росте, і коли приходить час, все завмирає, і повертається в землю, звідки воно вийшло.

В Оливному городі Ісус, передбачаючи якою смертю мусить умерти, сильно тривожиться; так сильно, що з його обличчя витікає піт крові… Для нього смерть не повинна існувати, проте вона перед Ним. Ісус не може від неї втекти, позаяк прийняв він на себе людську природу. Проте перемога зроджується вже в Оливному городі. Коли відчув, що така воля Отця, що так полюбив світ… переображується. Лице його стає погідне, світле, як на горі Таворі. І каже учням, що спали: «Уставайте, ходімо! Він воскресає духом! Зрадник мій ось наблизився!». Та іде на зустріч стражданням, аж поки не віддасть свого духа в обійми Небесного Отця. А це вже воскресіння, остаточна перемога над смертю.

Апостол Павло сьогодні в листі до Євреїв нам говорить, щоб Божа любов у нас перебувала. Господь – мій помічник: я не боюся! Що може мені людина зробити? Не боюся навіть смерті, бо Ісус – це життя і воскресіння, хоча треба перейти ще через хрещення духа і вогню!

+ Діонісій
Рим, 20 квітня 2019