Всесвітліші отці, шановний Заступник Голови Верховної Ради,  шановні народні депутати, високоповажні гості і дорогі друзі, представиники українських трудових емігрантів за кордоном присутні у залі, вітаю  Вас усіх вас нашим християнським привітом: „Слава Ісусу Христу”!

Дозвольте мені коротко представитися. Я являюся священиком  УГКЦ і від 2005 року виконую уряд пасторального координатора для українців в Італії. Пасторальний координатор призначається Італійською Церквою, однак він повинен бути вихідцем з тієї нації, для якої поставлений на служіння. Водночас, за пропозицією Синоду УГКЦ та рішенням Апостольської Столиці для українців в Італії, є призначений Апсостольський візитатор, Преосвященний владика Діонісій Ляхович.

Завдяки постійній співпраці Апостольського Візитатора і Пасторального координатора для українців в Італії та духовенства, здійснюється постійна духовна опіка над українськими іммігрантами. Тому цю доповідь, як і всю іншу діяльність Української церкви в Італії, виголошую у повному порозумінні  з Преосвященним владикою  Діонісієм Ляховичом.

Наводячи коротку статистику, хотів би зазначити, що  станом на сьогодні в Італії служать біля 50 священиків, які обслуговують близько 125  українських церковних громад в усіх регіонах Італії. Зазвичай, українські вірні збираються на молитву та спільні зустрічі в храмах Італійської церкви, а декілька святинь були передані у виключне користування українським громадам..

Глава УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) у 2006 році, аналізуючи роль Української церкви в житті емігрантів, підчас 5-літнього ювілею від заснування української церковної громади у Мілані зазначав, що «120-літній досвід попередніх хвиль української еміграції показав, що збереженням тотожності українців поза Батьківщиною завдячуємо Українській церкві, довкола якої завжди гуртувався український народ, зміцнюючи та передаючи свою віру та надію.»

Церква і сьогодні, в часі Четвертої хвилі, є чи не єдиним осередком українців на чужині, і саме вона часто нагадує українцям за кордоном, що вони є українцями, а останні мають найбільшу довіру до неї. Зазначу, що Церква пішла понад свої прямі завдання, надаючи окрім духовної, моральної, психологічної –  нерідко і соціально-матеріальну опіку. Ця опіка полягає в тлумаченні італійського законодавства, психологічних порадах, сприянням в працевлаштуванні. І нерідко, нажаль, домовини померлих українців в Італії відправляються за пожертви наших вірних чи, наприклад, схожим шляхом відправлялися до України потерпілі від нещодавного землетрусу в Аквілі. Сьогодні Церква присутня в лікарнях, тюрмах та на площах і в парках, де збираються українці.

Не забуваємо ми і про культурний аспект. Вісім років поспіль УГКЦ в Італії є організатором всеіталійського Дня Матері, який проводиться у Римі. На свято зїжджаються представники українських громад із усієї Італії у кількості 3 -5 000 тис. осіб. З України на Свято запрошуються народні та заслужені артисти, відомі виконавці української пісні.

Вагомим інформативно-об’єднавчим чинником став християнський часопис українців в Італії “До Світла”. Він розповсюджується серед українців усіх регіонів Італії та намагається висвітлювати різноманітні аспекти заробітчанського побуту і життя, а також місце Церкви в цьому житті. Зростання тиражу та кількості дописувачів стало доказом того, що журнал має не тільки інформаційну, але і об’єднавчу силу та виховує українців у переконанні не цуратись українства та своїх традицій. З минулого року в Інтернеті запрацював і веб-сайт УГКЦ в Італії (http://www.chiesaucraina.it/).

Ця, лише частково вищеперечислена, праця здійснюється виключно власними економічними церковними зусиллями.

 Нерідко в організації тих чи інших заходів ми зустрічаємо чимало проблем, а їхнє вирішення не завжди є в беспосередній спроможності Церви. Ще більше проблем зустрічають наші вірні, тобто українські трудові енмігранти в Італії, і Українська церква – це місце,до якого вони звертаються в першу чергу. Нажаль, Церква не завжди може надати їм допомогу там, де закінчується її пряма і беспосередня компетенція, проте, готова співпрацювати з державою для добра людей.  Тому, користуючись нагодою, хотівби закликати всі державні установи звернути увагу на те, щоб в законодавстві про трудових емігрантів були взяті до уваги деякі і наші зауваги та пропозиції:

Насамперед, звернімо увагу на проблеми розбитих українських сімей, занедбання виховання дітей, духовну та моральну деградацію внаслідок невнормованої  і економічно вимушеної еміграції .

На сьогоднішній день при церковних громадах вже діють декілька недільних шкіл, в яких діти вивчають українську мову та культуру, однак покищо все це на приватному рівні. Виходячи з того, що на сьогоднішній день УГКЦ в Італії має найбільшу сіткку пов’язаних між собою українських осередків, пропоную у правовій і матеріальній площинах сприяти у створенні українських шкіл, які могли б діяти при наших духовних центрах та яким би надавалася акредитація з боку Міністерства Освіти України і Італійських державних освітянських структур.

Інша болюча проблема так званого Соціального сирітства. Усі ми добре розуміємо, що тривалі розлуки батьків та дітей не впливають позитивно на виховний процес. Часто діти залишаються під опікою бабусі чи дідуся, а обоє батьків їдуть за кордон.

В цьому напрямку закликаю вас, дорогі депутати, розробити концепцію повернення українських трудових іммігрантів в Україну, про яку вже неодноразово говорилися. Іншим вирішенням проблеми моглоб послужити двохстороннє домовлення про спрощений процес обєднання сімей. Як відомо,  на сьогоднішній день залишається дуже складною процедура виклику власних дітей за кордон.

Будучи також редактором нашого християнського часопису українців в Італії „До Світла”, я кожного дня є свідком того, наскільки необхідною є об’єктивна інформація українським громадянам за кордоном, щодо українського законодавства та політики, зокрема того, що стосуються безпосередньо саме іммігрантів .

Тому пропоную налагодити тіснішу співпрацю між українськими закордонними ЗМІ та представниками української влади.

Інша і чи не найбільш болюча тема, з якою до нас звертаються наші співвітчизники – це бюрократичні заплутаності:

Відчуваються негативні настрої та недовіра до Українського уряду, пов’язані з нещодавніми непорозуміннями щодо подвійного оподаткування та проблемою соціального та пенсійного забезпечення.

 Чималих незручностей додає 10-ти денне обмеженя на перебування в Україні власним автомобілем з іноземним номером.

Нерідко люди нам розповідають про часті непорозуміння при перетині митного кордону та вимагання хабаря, якщо громадяни України повертаються із просроченою візою.

Вважаю за доречне наголосити, що, можливо, для когось є незвичним те, що Церква бере на себе відповідальність вивчати й аналізувати проблеми суспільства, а тим паче пропонувати якісь конкретні директиви щодо їх вирішення. Проте, пам’ятаймо, що Церква згідно українського законодавства хоча і є відділена від держави, все-таки вона є також суспільною установою, адже громадаяни держави є одночасно вірними Церкви.  Саме тому, Церква не може залишатися осторонь проблем суспільства, навпаки – її роль і внесок у суспільство є неминучими. Тому сучасна Соціальна  доктрина церви стоїть на захисті прав особи. Зокрема Папа Венедикт ХVI в своій останній енцикліці «Caritas in Veritate» (з лат. «Любов у істині») в п’ятому розділі під заголовком «Співробітництво людської родини»  звертає увагу світової громадськості зокрема на проблеми міграції. Папа наголошує на те, що «Феномен міграції вимагає тісної співпраці між країнами, з яких від'їжджають мігранти та країнами, в які вони прибувають. Тому є необхідними відповідні інтернаціональні нормативи, які б гармонізували різні законодавчі порядки в перспективі захисту основних прав та вимог як поодиноких осіб мігрантів, так і їхніх родин, але в той самий час і  тих осіб, що належать до суспільств, в котрі прибувають мігранти».

Хочу запевнити вас, дорогі законодавці, що Українська держава і народ завжди може розраховувати на допомогу Української Церкви в Італії, як інтегруючої складової частини українського суспільства у всіх соціальних, економічних, культурних ініціативах, пов’язаних із турботою про покращення долі українського емігранта.  

Церква від самих початків надавала і готова надалі надавати  всі медійні, адміністративні (церковні громади), соціальні ресурси для кращого і ефективнішої турботи про українського емігранта  зі сторони нашої держави.

Щоб підкреслити цей постійний супровід і опіку Української церкви над емігрантами, хотів би завершити виступ словами  Митрополита Андрея Шептицького, якими він в сорокових роках минулого сторіччя звертався до всіх наших емігрантів: «Їдьте з Богом, з Богом повертайтеся, здорові душею й тілом, вертайтеся кращими, як ви виїхали, вертайтеся з Божою ласкою. Всіх Вас, дорогі, виїжджаючих і тих, що вже там, за границею, працюєте, прощаю словами св. Письма “Бог неба нехай рятує вас у дорозі.. ангел його нехай буде завжди при вас.., щоб вас діти захищати» (Тов. 5:17)

Отець Олександр Сапунко

пасторальний координатор для українців греко-католиків в Італії

10 жовтня 2009 року, Рим /14 жовтня 2009 року, Київ – Верховна Рада України