ВЕЛИКА П'ЯТНИЦЯ

ВЕЧІРНЯ

з виставленням Плащаниці

скорочено

для приватного вжитку мирян

Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Слава тобі, Боже наш, слава тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини,* що всюди єси і все наповняєш,* скарбе дібр і життя подателю,* прийди і вселися в нас,* і очисти нас від усякої скверни,* і спаси, Благий, душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас;* Господи, очисти гріхи наші;* Владико, прости беззаконня наші;* Святий, завітай і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах,* нехай святиться ім’я твоє,* нехай прийде царство твоє,* нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі.* Хліб наш насущний дай нам сьогодні,* і прости нам провини наші,* як і ми прощаємо винуватцям нашим,* і не введи нас у спокусу,* але визволи нас від лукавого. Амінь

Господи, помилуй (12 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіте, поклонімся* Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся* Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім* до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

ПСАЛОМ 21

Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?* Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.

Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш,* а й уночі я теж не вгаваю.

Та ж ти – святий,* возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!

На тебе покладалися батьки наші:* звірялись, і ти врятував їх.

Взивали тебе й спасались,* на тебе покладались і ганьби не зазнавали.

А я – черв’як, не людина;* сміховище людей, презирство народу.

Всі, що на мене дивляться, глузують з мене,* кривлять губи, кивають головою:

«Поклавсь на Господа, нехай його рятує;* нехай його спасає, коли він його любить»!

Ти мене вивів з материнського лона,* ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.

На тебе я був зданий від утроби,* від материнського лона ти – Бог мій.

Не віддаляйсь від мене,* бо нещастя близько, бо допомогти нікому.

Биків багато мене оточило,* башанські сильні навколо мене стали.

Роззявили на мене свою пащу,* неначе лев, що роздирає і рикає.

Я став, немов вода розлита,* всі кості мої повиходили з суставів.

Неначе віск, розбилось моє серце,* розтануло в мене в нутрі.

Мов черепок, висохла моя сила,* язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти.

Бо пси мене обсіли,* і лиходіїв зграя оточила.

Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити.* Дивляться на мене і з радістю позирають.

Одежу мою ділять між собою,* і на хітон мій жеребок кидають.

Але ти, Господи, не віддаляйсь;* о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.

Вирятуй від меча мою душу* – із собачих лап мою єдину.

Спаси мене із левиної пащі* – від ворогів буйволових мою убогу.

Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я,* хвалитиму тебе серед громади:

«О ви, що боїтеся Господа, його хваліте;* нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!

Бо він не гидував, не гордував бідою бідака,* і не ховав обличчя свого від нього;* і коли той взивав до нього, – слухав».

Від тебе йде моя хвала в великім зборі,* обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться.

Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі,* хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!

Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа.* І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;

Господнє бо є царство,* він над народами панує.

Йому одному поклоняться всі ті,* що в землі спочивають;

Перед ним упадуть ниць усі ті, що сходять у могилу.* І душа моя для нього житиме;

Моє потомство буде йому служити,* і розповість про Господа прийдешньому родові;

Прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись:* «Таке вчинив Господь!»

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, * і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алилуя, алилуя, алилуя: Слава тобі, Боже! (3 р.).

Господи помилуй (12 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

СТИХИРИ

Як побачила тебе, Слове,* сьогодні на хресті пренепорочна Діва,* по-материнському від жалю зайшлася* і серцем дуже побивалась* та, гірко зітхаючи, з глибини душі у сльозах голосила:* Ой, горе мені, Божественне Дитя моє!* Горе мені, Світло світу!* Навіщо заховався ти від очей моїх, Агнче Божий?* Навіть ангельські хори вжахнулись, взиваючи:* Незбагненний Господи, – слава тобі!

Як могло беззаконне зборище засудити на смерть* Царя всього створіння і не соромилося,* коли він нагадав їм усі добродійства, питаючи:* Народе мій, що я тобі заподіяв?* Невже ж не сповнив я Юдею чудами?* Хіба не воскресив я мерців одним своїм словом?* Чи не лікував усяку недугу й неміч?* Що ж ви мені за це віддаєте? Чому забули мене?* За оздоровлення завдаєте мені рани,* за життя, немов злочинця, – вбиваєте та вішаєте на хресті свого Добродія,* наче беззаконника – Законодавця,* і як підсудного – Царя всього.* О, Господи довготерпеливий, – слава тобі!

СВІТЛО ТИХЕ

Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе, прийшовши на захід сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа – Бога. Достойно є повсякчас у всі часи прославляти тебе голосами побожними, Сину Божий, що життя даєш всьому світу, тому увесь світ славить тебе.

АПОСТОЛ

I Коринтян 1, 18-31; 2, 1-2

Браття! Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога в Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають – ми проповідуємо Христа розп’ятого: – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу мудрість і Божу могутність. Бо, нібито, немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили. Погляньте, брати, на знання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом. Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога й оправданням й освяченням, і викупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться». Та я, коли прийшов до вас, брати, – не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого.

ЄВАНГЕЛІЄ

Мт 27, 1-38; Лк. 23, 39-43; Мт. 27, 39-54; Ів. 19, 31-73; Мт. 27, 55-61

Слава страстям твоїм, Господи.

Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові. Тоді Юда, який його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященикам і старшим. «Згрішив я», – сказав, – «видавши кров невинну». Ті ж відповіли: «Що нам до того? Ти побачиш!» Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. Первосвященики ж взяли ті гроші й кажуть: «Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови.» Порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за гончарське поле, як Господь мені звелів був.»

Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав його: «Ти цар юдейський?» Ісус відповів: «Ти кажеш». Та коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: «Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на тебе?» А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався.

На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: «Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?» Знав бо він добре, що вони з зависти видали його. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: «Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього.»

Та первосвященики й старші намовили народ, – просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» Спитав він: «Що злого вчинив він?» Вони ж ще більше заходилися кричати: «Нехай буде розіп’ятий!» Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: «Я невинний крови праведника цього; ви побачите». Увесь же народ відповів, кажучи: «Кров його на нас і на наших дітях!» Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.

Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоний плащ і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: «Радуйся, царю юдейський!» І плювали на нього, брали тростину й били його по голові. А коли насміялися з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття.

Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати «Череп-місце», дали йому випити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділили його одежу, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: «Це Ісус – Цар Юдейський.» Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.

Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!» А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.» І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.»

Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його й похитували своїми головами, кажучи: «Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди но з хреста!» Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий». Так теж і розбійники, що були з ним розіп’яті, ображали його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: «Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: «Він Іллю кличе». І негайно один із них підбіг, узяв губку й, намочивши її оцтом, настромив на тростину й дав йому пити. Інші ж казали: «Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати.» А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. І роздерлася завіса храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»

Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.» А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.» Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса.

Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї, і йому прислуговували: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.

Слава довготерпінню твоєму, Господи.

СПОДОБИ, ГОСПОДИ

Сподоби, Господи, цього вечора* без гріха зберегтися нам.

Благословенний ти, Господи, Боже отців наших,* і хвальне і прославлене ім'я твоє навіки. Амінь.

Нехай буде, Господи, милість твоя на нас,* бо ми надіємось на тебе.

Благословенний ти, Господи,* навчи мене установ твоїх.

Благословенний ти, Владико,* врозуми мене і установами твоїми.

Благословенний ти, Святий,* просвіти мене установами твоїми.

Господи, милість твоя повіки,* не покидай діло рук твоїх.

Тобі належить хвала,* тобі належить пісня.

Тобі належить слава:* Отцю, і Сину, і Святому Духові:

Нині і повсякчас,* і на віки вічні. Амінь.

СТИХИРИ НА СТИХОВНІ

Коли з дерева Ариматейський Йосиф* зняв тебе, Життя всіх, мертвого,* він смирною і плащаницею обгорнув тебе, Христе,* і з любов’ю заходився, серцем і устами,* обціловувати нетлінне тіло твоє.* Перейнятий острахом, радісно кликнув до тебе:* Слава приниженню твоєму, Чоловіколюбче!

Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся,* зняв Йосиф з Никодимом* і, бачивши мертвого, нагого, непохованого,* ревним плачем заплакали* і, ридаючи, промовили:* Жалю наш, найсолодший Ісусе!* Побачивши тебе на хресті повислого,* сонце негайно мороком покрилося* і земля з остраху тряслася,* і роздерлася церковна завіса.* Ось тепер бачу тебе, що заради мене* добровільно прийняв смерть!* Як поховаю тебе, мій Боже?* Або якою плащаницею обгорну?* Якими ж руками діткнуся нетлінного твого тіла?* Та й які, Щедрий, пісні заспіваю на твій відхід?* Величаю страсті твої, оспівую твій похорон з воскресінням,* кличучи: Господи, – слава тобі!

ПІСНЯ СИМЕОНА

Нині відпускаєш слугу твого, Владико, за твоїм словом у мирі; бо побачили очі мої спасіння твоє, що приготував ти перед усіма народами: Світло на просвіту народам і славу люду твого, Ізраїля.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас;* Господи, очисти гріхи наші;* Владико, прости беззаконня наші;* Святий, завітай і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй (3 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, * і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах,* нехай святиться ім’я твоє,* нехай прийде царство твоє,* нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі.* Хліб наш насущний дай нам сьогодні,* і прости нам провини наші,* як і ми прощаємо винуватцям нашим,* і не введи нас у спокусу,* але визволи нас від лукавого. Амінь.

Тропар: Благообразний Йосиф,* з дерева знявши пречисте тіло твоє,* плащаницею чистою обвив,* і пахощами в гробі новім, покривши, положив.

ЗАКІНЧЕННЯ

Чеснішу від херувимів* і незрівнянно славнішу від серафимів,* що без зотління Бога Слово породила,* сущу Богородицю, тебе величаємо.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй. (3 р.) Благослови.

Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Слово Теодора Студита на Велику П’ятницю

ПРО СТРАШНІ СТРАСТІ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Браття і отці! Коли благочестива людина роздумує про святі страждання Господа нашого Ісуса Христа, то завжди і в усякий час вони викликають у ній розчулення і сльози і приводять душу до глибокого смирення. З особливою ж силою це переживається у ці святі дні, коли все звершилось. Що саме? Рада, скликана для винесення смертного вироку; ув’язнення, коли Його взяли, зв’язали і потягнули на суд, як злочинця; Його предстояння на суді перед Пилатом, тортури і допит, коли Його водили по інших судах до Ірода, Анни й Каяфи, протягом цілої ночі – биття в лице, опльовування, насмішки, наруга, зішестя на хрест, прибивання рук і ніг, прийняття жовчі й оцту, проколення ребра та інше.

І разом з цим – прослава і осяяння, чого цілий світ не може збагнути і чого висловити належно ніхто не може – не тільки людська мова, але й мова усіх ангелів.

Задумаймось, браття, і розгляньмо велич цієї невимовної тайни. Проти Того, Хто виявляє сердечні ради і від Кого не затаїться жодна думка, ані задум людський, – проти Того виносять рішення умертвити Його. Того, Хто тримає і править цілим світом за повелінням Своїм і Своєю Божественною силою, – віддають в руки грішних людей. Того, Хто наказує хмарам дощити на землю, – зв’язаним тягнуть на суд Того, «хто небеса зміряв п’яддю, зібрав у мірку земний порох, важив на вазі гори чи пагорби на терезах» (Іс. 40, 12), – раб б’є в лице. Хто прикрасив землю квітами, рослинами, усілякими деревами і травами, – голову Того увінчали нині терновим вінком. Того, Хто посадив у раю древо життя, – Того одягнули нині у червлену одіж і повісили на дереві кари. Яке страшне й неприродне видовище! Це побачило сонце і сховало своє проміння. Побачив місяць і затьмарився. Відчула земля і від страху затрепетала і захиталася. Побачили скелі і розкололись. Знітився цілий світ і всі творіння збентежились від страждань свого Творця.

А що ми, браття? Якщо бездушні й нечутливі стихії, немов одухотворені й живі, жахнулися від побаченого і змінили свій чин від страху Господнього, то ми, розумні люди, що отримали від Бога стільки благодіянь, за які Христос помер, – чи ми не зворушимось і не заплачемо у ці дні? А якщо ні – то чи не будемо ми тоді безсловеснішими і нерозумнішими від безсловесних тварин і нечутливішими навіть від каміння? Ні, браття, ні. Навпаки, зі страхом і трепетом оспівуймо і прославляймо Божественні страсті Спасителя Христа Бога нашого, змінюючись на краще і розпинаючись разом з нашим Владикою чи то покорою і відсіканням своєї волі, чи то відреченням від плотських насолод і недобрих пожадань. Погляньмо, як багато речей спонукують нас до Божої любові. Бо хто з нас задля любові до свого друга був кинутий до в’язниці або захотів померти за нього? Благий же наш Бог не одну чи дві, а численні страсті зволив перетерпіти заради нас, осуджених.

Роздумуючи про це, блаженний Павло справедливо сказав: «Бо я певний, що ні [сама] смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі» (Рим. 8, 38-39). Бо таку любов до нас Бог виявив, «що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. З, 16). Тому й святі хотіли якось віддячитись Богові за таку велику любов Його до нас, а оскільки вони не мали що принести в дар, то одні, а саме, мученики, принесли свою кров, другі, преподобні і праведні, – виснажили і висушили своє тіло постом та іншими подвижницькими трудами, а треті роздали своє майно як милостиню, співаючи з Божественним Давидом: «Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене?» (Пс 116, 12). І ми, браття, завжди повторюймо ці слова, служімо Йому з невситимою любов’ю і бажанням нашої душі, щоденно докладаючи зусиль і старань у ділі нашого спасення, щоб ми стали спадкоємцями вічних благ зі святими у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.