Ходити пішки, це є одне із занять, яке людина сьогодні майже забула. Всюди автобусом, машиною, велосипедами. Маршируємо інколи, і то невелику дистанцію, по хліб чи до сусідів. Правда, подекуди відроджується традиція ходити на пішу прощу до святих місць. І саме про одну таку прощу наступна розповідь. Американець із Лос-Анджелесу, Курт Шродер уже кілька років ходить на прощі. І робить це із ціллю збирати кошти для Центру «Джерело», який опікується дітками-інвалідами в Україні.

«Я народився і живу в Лос-Анджелесі, мій батько переїхав туди 150 років тому із Німеччини а мати із Англії. За віровизнанням я методист. Це найбільша за чисельністю Церква у США. У 1995 році я гостював у Німеччині у моїх друзів у Німеччині. Там я і познайомився вперше із українцями із України. Це були хористами із Закарпаття. В цей сам час мій друг Михайло Зачкевич, батьки якого походять із України, починав робити акції для «Джерела». Раз на рік він привозив український хор, організовував концерти, а зібрані гроші передавав на цілі центру. Михайло лікар-окуліст, його дружина німкеня, двоє синів, звичне європейське життя. Але ці акції він організовував так щиро і з таким ентузіазмом, що є мене заохотив допомагати тим хворим дітям. Я приїжджав до них кожен раз, коли відбувалися концерти, допомагав у організаційних справах, прислуговував для гостей із України, їздив машиною». До України Курт Шродер перший раз поїхав у 2001 році.

В минулому пан Курт був успішним бізнесменом, і припинив діяльність сказавши, що уже напрацював достатньо, і для одного життя вистарчить, тепер хоче подумати про душу і допомагати потребуючим. І нагода знайшлася. Знову інша випадковість, і у 2006 році разом із своїм товаришем він пішов перший раз на пішу прощу із Паре Ло Моньял до іспанського монастиря в Сантяґо Де Компостера, придумавши цікаву ідею. Пан Курт розповідав старим друзям і рідним про ідею прощі і просив, хто може йому подарувати 1 доляр за один кілометр пройденої дороги. Всі зібрані гроші підуть для українських хворих дітей. Цим разом він прошов 800 км, і знайшлося багато друзів, які переслали йому по 800 долярів. Це була перша проща, яка дала початок іншим, із різних європейських міст, але завжди до Сантяґо Де Компостера.

Цього разу прочанин іде із Риму. Крокуватиме 3 місяці. Гроші збирав по українських парафіях у США, має контакт із 4 єпископами. Починаючи прощу, як завжди, чекає на відповідь від спонсорів.

Переходячи із міста у місто, Курт несе зі собою прапор «Джерела», коли зустрічає людей, то пояснює про те, що це за центр і як там добре і жертовно люди працюють. Так само має брошури на різних мовах і роздає тим, хто зацікавлюється. Кожного вечора, де зайде на ніч, сідаючи до вечері, засвічує свічку, помолиться перед іконою, яку йому подарувала Пані Зеня Кушпета, серце і душа центру, робить фотографію. Це інформація для жертводавців, з якими час до часу контактує через Інтернет. Вранці заходить до церкви, запалює свічку, молиться за щасливий день, і продовжує йти.

Для Курта ця дорога є духовна, бо він має можливість побачити добрі і негативні випадки життя людей і це передумати, має нагоду бути під дощем, снігом, в холоді або під пекучим сонцем. Має нагоду бути дуже втомленим, хворим, і відчути, що це є. Коли його болять дуже ноги, то він тоді думає про те, що він ще має ноги, коли слабий і втомлений, то розуміє, що він ще живе.

Люди завжди питають його, як можна так далеко іти пішаком, чи йому не є важко. «Я пробую виважено і впевнено робити один крок, - відповідає, - потім другий, потім знову і знову, і так пару мільйонів разів». Усе так просто.

Правдива таємниця є та, що часом він так почувається, що не має ні сили, ні бажання далі іти. Його приятель сказав йому відповідь: ти можеш покинути і перестати йти, але ти мусиш це вирішити не вечером, а вранці на другий день. А тоді вранці людина ще пересуває на другий день... Таємниця є та, що навіть якби людина була геть втомлена вечором, то вранці встає і каже собі: «та я не так аж погано чуюся, щоб залишити, ще один день можу іти».

Прочанин Курт по дорозі зустрічає людей різних націй і народностей, які також ідуть. Усі за різних причин: деякі це роблять заради спорту, деякі є католики, і це їхня проща, деякі не католики, але віруючі і роблять це із християнської мотивації, а деякі тільки йдуть, бо вони чули про таку традицію ходити до святих місць, і їм цікаво. Уже познайомився із прочанами із Норвегії, Бразилії, Кореї, і навіть зі США. Майже із кожної країни вже зустрічав, але ще не зустрів українців. Але він розуміє, що зі Львова до Сант-Яго дуже далека дорога. Зустрів раз  по дорозі жінку єврейку, а потім одного мусульмана, і так троє дійшли до монастиря. Настільки була товаристська атмосфера, що пані вирішила вчити арабську мову. І це є сила св.Якова, до монастиря якого в Сантяґо Де Компостера люди із цілого світу йдуть на піхоту.

Пан Курт також розповідає, що, люди які винаймають кімнати для подорожуючих, є просто чудові. Вони разом із прочанами  переживають оцю глибину відчуттів, і хочуть завжди давати їм щонайліпше.

Нещодавно Курта-прочанина із Риму випроваджували прихожани української церкви свв. Сергія і Вакха і Жировицької ікони Божої Матері. В цей день (15 лютого) наша Церква відзначала свято Стрітення, тому присутні разом з паломником запалили освячені свічки. «Ніяка людина не є островом. Ніхто не є самий. Кожен чоловік є мій приятель, кожен чоловік є мій брат» - прощався із усіма Курт,  повторюючи слова методистської пісні.

Наступна його мрія зайти до Сант-Яго із Єрусалиму.

Етапи подорожі висвітлюються у газеті http://www.ukrweekly.com/

Власний кореспондент