З 2001 року з ініціативи Отців Василіан (ЧСВВ) в м. Аквіла діяла українська церковна громада УГКЦ. Протягом останніх чотирьох років громадою опікується отець Порфирій Підручний, ЧСВВ. Священик розповів, що у місті Аквіла здійснювалося українське Богослужіння кожного четверга, після обіду, коли домашні працівники мали вихідний час. На Богослужіння  збиралося біля 50-60 осіб – це люди з різних регіонів України. Саме отець Порфирій після трагедії, за дорученням та благословенням Апостольського Візитатора для українців в Італії Перосвященного Владики Діонісія Ляховича, активно надавав допомогу потерпілим українцям в Аквіллі. Після землетрусу із о. Порфирієм першою вийшла на зв’язок п.Марія Ковальська, голова церковного комітету у м.Аквіла. Тут вона мешкала із своєю донькою, інші п’ятеро дітей залишились у рідному Золочеві в Україні.

Як відомо, у результаті землетрусу в регіоні Абруццо в ніч з 5 на 6 квітня та повторних поштовхів 7 квітня, повністю зруйноване місто Аквіла. Відтоді в Абруццо фіксували вже понад дві тисячі підземних поштовхів. Сейсмічну активність - спостерігають там постійно. Землетрус магнітудою майже шість балів забрав життя у  двісті дев'яносто чотири особи. Серед загиблих - і дві українки: восьмирічна Марійка Чернова з Полтавщини, яка проживала разом зі своєю мамою в Сантанджело провінції Аквіла та вісімнадцятирічна мешканка с.Пчани Жидачівського району Львівської області. Анна Парабок, яка вісім років жила в Італії з матір'ю і вітчимом - італійцем Роберто Мігреліні, який теж загинув під час стихійного лиха. Її мати, 43- літня Ляна Паробок, вижила, хоча її стан ще досить критичний.

10 квітня в Італії оголосили днем масового похорону загиблих під час землетрусу. Цього дня в італійському місті Аквіла похоронили і  8-річну Марію Чернову.

Як розповів батько дівчинки Юрій Чернов, що живе в Комсомольську (Полтавська область), Маша з мамою до Італії переїхала жити трохи більше ніж рік тому, пише газета "Сегодня".

"Ми з Оленою розлучені. Вони виїхали жити туди до її рідної сестри.  У колишньої дружини в Римі багато років живе рідна сестра, має громадянство, утримує піцерію Марійка була дуже хорошою. Не дарма ми назвали її на честь Діви Марії. В Італії вона чудово вчилася в школі, любила танцювати і малювати. Я навіть їй фарби посилав у подарунок. З дочкою я спілкувався у березні, вона збиралася приїхати до мене в гості і просила купити велосипед. Я пообіцяв, що, коли вона приїде до України, ми підемо до магазину і купимо найкращий.

—    Юрій дістає з сумки іграшкового чорно-білого собачку. — Марія любила з ним спати, коли жила в Україні. Хочу поставити на могилу. Думав, тіло доньки забрати й поховати в Україні, але дружина не дозволила. Мій адвокат пояснив, що в мене мало шансів, бо опікуном Марії була мати. Олена ще в лікарні. Має струс мозку, перелом ноги. Коли доньку витягнули із руїн, вона ще була жива, але врятувати їй життя лікарі не змогли, — Чернов затуляє обличчя руками.

Тіло другої українки — 18-річної Анни Парабок — мають привезти на батьківщину. Українська заробітчанка 39-річна Христина Левкуша зі Львова збирає необхідні документи, аби тіло Анни перевезли в Україну. В Італії дівчина жила разом із матір’ю 43-річною Ляною Парабок і вітчимом Роберто Мільяріні, 53 роки. Винаймали квартиру в 4-поверховому будинку. Італієць також загинув. Ляна лежить у госпіталі. У неї пошкоджені нирки. Її стан медики називають критичним.
— Ляну рятувальники витягували з-під завалів. У госпіталь привезли непритомну, — каже Христина Левкуша. — Лікарі ввели її в формакологічну кому та провели діаліз. Тепер вона на апараті штучної нирки.

Перед трагедією Ляна Парабок зателефонувала до Христини.

—    Об 11-й вечора питала мене, чи чула по телевізору про прогнози щодо страшного землетрусу. Я сказала, що вже два-три місяці трясе — і нічого, — зітхає жінка. — Однак Ляна переживала. Тут усі бояться опинитися без даху над головою. Сказала, що йдуть на вулицю. Багато людей ночували в машинах. Вони також лягли в автомобілі. А тоді невідомо чому повернулися в квартиру. Коли завалився будинок, спали на ліжку. На їхній вулиці тільки той будинок упав, інші лише пошкодило. Мій дім уцілів, тільки все всередині розбилося. Людей евакуювали, всі живуть у наметах біля моря.

Загалом кількість жертв сягає 1500 осіб, понад 70 тис. осіб втратили свої домівки. В місті Аквіла офіційно зареєстровано 198 українців. Вони переважно були зайняті у сфері догляду за перестарілими та неповносправними.

Слід зазначити, що ці дані не враховують нелегальних іммігрантів, тому визначити точне число потерпілих серед українців майже неможливо.

З 2001 року з ініціативи Отців Василіан (ЧСВВ) в м. Аквіла діяла українська церковна громада УГКЦ. Протягом останніх чотирьох років громадою опікується отець Порфирій Підручний, ЧСВВ. Священик розповів, що у місті Аквіла здійснювалося українське Богослужіння кожного четверга, після обіду, коли домашні працівники мали вихідний час. На Богослужіння  збиралося біля 50-60 осіб – це люди з різних регіонів України. Саме отець Порфирій після трагедії, за дорученням та благословенням Апостольського Візитатора для українців в Італії Перосвященного Владики Діонісія Ляховича, активно надавав допомогу потерпілим українцям в Аквіллі

Після землетрусу із о. Порфирієм першою вийшла на зв’язок п.Марія Ковальська, голова церковного комітету у м.Аквіла. Тут вона мешкала із своєю донькою, інші п’ятеро дітей залишились у рідному Золочеві в Україні.

У понеділок 6 квітня за стараннями о. Порфирія з Аквіли до Риму було пере направлено одинадцять осіб, шість з яких заночували в монастирі отців Василіан. Того ж тижня за кошти (600€) зібрані у Церкві Царя Христа, що знаходиться при монастирі Отців Василіян у Римі, частину потерпілих українців було відправлено в Україну.

 Інші не могли відразу покинути Аквілу, бо одні на прохання цивільної служби оборони залишилися з самітними старенькими, за якими досі доглядали, а другі залишалися з надією відшукати, за допомогою рятувальних служб, свої документи та хоча б найважливіші речі. Тому одні і другі були поселені в наметовому містечку.  Ці люди були абсолютно відірвані від решти світу, не мали можливості зв’язатися з своїми рідними. Отець Порфирій насамперед намагався допомогти їм, забезпечивши зв'язок з їхніми сім’ями в Україні.

Десятки українців і по сьогодні залишаються в наметовому містечку. Абруццо для них стало другою батьківщиною, тому чекатимуть вони разом із італійцями, коли усе налагодиться та відбудується.  Отець Порфирій підтримує і надалі зв'язок з усіма знайомими українцями в Аквілі, крім матеріальної підтримки вони отримують від нього також значно важливішу – духовно-моральну опору.

Підчас моєї розмови з отцем Порфирієм, до нього зателефонувала п. Галина, родом із Донеччини. В ніч з 5 на 6 квітня, вона із своїм чоловіком італійцем, коли відчули перші коливання землі, вирішили ночувати в автомобілі. Саме це рішення і врятувало їхнє життя. Їхній будинок зазнав значних ушкоджень і не підлягає ремонту. Зараз вони тимчасово переселені в готель в Сан Бенедетто дель Тронто, що в північно-центральному регіоні Італії, Марки. 

Пізніше п.Галина мені розповіла, що в Аквілі жило небагато українців (не більше 250), більшість з яких з легальним дозволом на проживання в Італії.

- В ту ніч, - розповідає п.Галина, - українки проявили неабиякий героїзм, бо думали не тільки про власне життя, а рятували життя і стареньких, за якими доглядали. Також, її подруга Таня із Миколаєва, врятували життя і одній  своїй знайомій українці.

- Тут в Аквілі усі українці між собою знайомі, проте не завжди відомо, де хто мешкає. Буквально напередодні землетрусу Таня побачила на балконі знайому українку, з якою привіталася. О год.3:30 у ночі, коли відбулися найбільш руйнівні поштовхи, Таня негайно вивезла на вулицю старенького дідуся, за яким доглядала. Потім, пробігаючи повз сусідній будинок, де напередодні віталася з українкою, побачила, що будівля обвалюється від різких коливань. Сторона будинку, в якому знаходилася знайома, завалився назовні. Таня, розуміючи, що там могла бути її знайома, покликала свого товариша Миколу на допомогу. Разом почали розгрібати обвали. Згодом почали кричати по-українськи і почули відповідь: «Я тут»! Ось, в такий чудесний спосіб, вони врятували життя співвітчизниці.

Інша цікаве свідчення розповіла вже згадана Марія Ковальська. У квартирі, де мешкала її донька, коли почався землетрус, зі стін звалювалися усі завішані предмети. Лише вишита нею ікона залишалася непохитною. Коли довелося  втікати, вона вхопила ікону і вибігла неушкодженою на вулицю, незважаючи на те, що за лічені секунди будинок завалився. Порятунку власного життя вона завдячує Пресвятій Богородиці.

Також десятки українців було переселено до сусідньої Пескари, частина з яких була відправлена в Україну за сприянням Італійсько-Української Християнської Культурної Асоціації. Зокрема о.Сергій Знак, капелан української церковної громади м.Пескара, зібрав пожертви в розмірі 560€, які розподілив порівну між усіма постраждалими українцями. Десятки українців, які лишилися без притулку внаслідок землетрусу, зустріли Великдень разом з українською громадою м. Пескари.

 Італійці святкували цього року Пасху на тиждень раніше від православних та греко-католиків. Перед Великоднею месою в неділю 12 квітня Папа Бенедикт XVI запевнив про те, що молився за "всіх, хто страждав" в Абруццо. Папа наголосив, що бажає постраждалим, "щоб і для них зійшла зірка надії". В субботу 11 квітня Понтифік присвятив молитву тим, хто вижив під час трагедії в Аквілі. До цього Бенедикт XVI приніс співчуття рідним загиблих.

Щодо потерпілих українців, то Посольство України в Італії підтримує постійний зв’язок із центральними та регіональними органами влади Італії з питань захисту населення, лікарнями, де перебувають постраждалі громадяни України. Українські дипломатии 16-17 квітня провели зустріч з представниками місцевої влади і постраждалими українцями. Зокрема вони надали консульсько-правову допомогу представникам української громади, які тимчасово розміщені в містах Пескара і Монтесільвано, а також ропочали збір необхідних документів для відновлення паспортів, які були загублені під час трагедії.

                                                                                                                         Підготував Іван Стефурак