У Святу і Велику Суботу, очолюючи Вечірню з Літургією св. Василія Великого в українській парафії свв. Сергія і Вакха, Преосвященніший Владика Діонісій (Ляхович) у своїй проповіді закликав вірних глибоко роздумувати над тишею Великої Суботи, над історією спасіння, а роздумуючи і усвідомлюючи таїнство, хвалити Бога разом з усією природою. Пропонуємо дещо скорочений виклад духовного слова, виголошеного Владикою у Велику Суботу.

Христос, що проповідував кожного дня Царство Боже, у цю благословенну Суботу після Страстей мовчить, лежить у гробі. Замовкла плоть. Є час, щоб говорити, а є час, щоб мовчати. Деколи мовчання більше говорить, ніж слова. Мовчати потрібно, щоб розуміти, щоб роздумувати над історією спасіння. Вечірня з Літургією дала нам нагоду мовчати і слухати багато читань зі Старого Завіту – паремій. Перша паремія з книги Буття розповідає про творення світу Богом. Про все, що Господь сотворив, сам Він сказав, що воно було добре, а сотворивши людину, сказав: дуже добре. Однак прийшов гріх, коли людина захотіла стати на місце Бога, і усе перевернулося. Земля, що була доброю, почала родити будяки і терня. І в поті чола людина стала змушена заробляти на хліб насущний. Людина настільки далеко відійшла від Бога, що Господь навіть хотів знищити її і все створіння, сотворене для неї. Та знайшовся поміж синами людськими Ной, людина яка вміла замовчати, щоб послухати Бога. Тому врятувалася через Ноя людина і створіння. А згодом жив на землі Авраам, який слухав Бога і був готовий пожертвувати заради Нього своїм єдинородним сином, на якому була обітниця (численного потомства). Далі книга Виходу розповідає про вихід ізраїльського народу з неволі під високим раменом Господнім і проводом Мойсея. Будучи у небезпеці від ворогів, Мойсей закликав до Бога і на слово Господнє вдарив палицею по морю і воно розійшлося, а потім знову ударив палицею по морю і води зійшлися докупи, погубивши вороже військо. Славно у тому прославився Господь. Природа для когось є другом, а для когось стає погибеллю. Вода може погубити, але може й спасти. Те саме з вогнем. У книзі Даниїла розповідається про те, як цар Навуходоносор сотворив боввана щоб увесь народ поклонявся йому, але три благочестиві юдейські юнаки відмовилися це робити, служачи єдиному Богові. У гніві цар кинув отроків до печі, але вогонь їх не спалював і не завдавав жодної шкоди, а натомість спалив тих, що кидали слуг Божих у піч. Вогонь спалює з одного боку, а з другого рятує.

Також природа служить нашому Господу. Ісус народився у печері, бо ж не було місця у рукотворних палатах, не було місця у заїзді Вифлеєма. Ховають Христа у печерному гробі, у природі, закотивши камінь. Уся природа є Божа. Господа благословляють дні і ночі, світло і пітьма, крига і холоднеча, льоди і сніги, блискавки і хмари, пагорби і гори, все, що на землі виростає, джерела, моря і ріки, морські потвори і все, що кишить у водах, птиці небесні, квіти. Все є Боже. Все, що є сотворене, природа, не буде нашим ворогом, якщо благословлятимемо Бога. Не буде земля ворогом. Хто хоче панувати над цим світом, того земля пожирає по завершенні часу, пожирає його разом з його красою. Але коли хтось вірить, коли замовчить і послухає Бога, все перетворюється, земля не стає ворогом, але матір’ю, яка нас годує і приймає знову в своє лоно. А порох і попіл також є Божими.

Воскресіння Христа починається в тому моменті, коли Господь віддає свого духа Отцеві. Тут воскресіння, бо Ісус повертається на Небо, де є тільки любов. Але й тіло Його воскресає на третій день. У світлі віри у воскресіння Христове є закарбоване воскресіння тіла. Усе є Боже, усе до Нього повернеться. Наше тіло, яке взяте з землі, повернеться до землі, але і воскресне та й буде брати участь у Божому житті. Свята Літургія багаторазово закликає нас все життя наше віддати Богові («один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо»), тобто воскресити наше життя. Бо як будемо тримати його в собі, то помремо і земля нас пожере, а як віддамо Богові, воскреснемо.

Сьогодні день преблагословенної Суботи, щоб ми замовчали, щоб усі і усе благословили Господа. Воскресне природа, коли людина зміниться, коли людина буде любити і благословити Бога. Нехай ця мовчанка, коли всяка плоть замовчала, допоможе нам увійти у таїнство воскресіння духа, воскресіння тіла. Христос смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував.

Джерело: http://www.ukr-parafia-roma.it