У свято Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня 2017 року, ранішню Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії. Після читання Євангелія Владика Діонісій звернувся до присутніх у храмі молільників із проповіддю:

«І знамення велике видно було на небі - жінка одягнена у сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок»

(Одкровення 12:1).

Дорогі Брати і Сестри!

В цьому тексті з Книги Одкровення, який ми щойно почули, церковна традиція вбачає не лише безпосереднє відношення до особи Богородиці, але також і до Церкви. Заглиблюючись у суть сьогоднішнього празника, ми можемо спостерегти аналогічну паралельність, в якій також і подія Успення може мати відношення не лише до самої Богородиці, але також і до Церкви, а тим самим і до кожного з нас.

Незважаючи на те, що у Святому Письмі немає ані слова про факт успення Богородиці, то все ж над цим таїнством нам треба глибше призадуматися саме у світлі Божого Слова. Коли ми ретельніше заглибимось у книги Святого Євангелія, і не лише в буквальний його зміст, а поринемо зокрема в Євангельський дух або в так звану Євангельську логіку, то неодмінно зрозуміємо, що Богородиця не вмерла, а заснула. Саму ж догму про те, що Богородиця взята з тілом і душею до неба проголосив Папа Пій ХІІ на початках 50 років минулого століття.

Папa Бенедикт ХVІ окреслював празник Успення Богородиці як свято «радості та надії».

Чому радості і надії?

Смерть принесла у світ «перша Єва» за те, що послухала змія, замість Бога; за те, що захотіла стати на місце Бога, щоб «як Бог» мати «знання добра і зла», бути незалежною. Однак, задум Творця був іншим, щоб Його творіння були сопричасними. Тобто Бог створив світ так, щоб усе, що існує завдячувало за своє існування комусь іншому. Це добре помітно навіть в природі. Візьмімо до прикладу воду. Її снування залежить від єднання трьох атомів: двох воднів і одного кисню. І в свою чергу все, що живе потребує води. Схожа взаємозалежність продовжується зі всім існуючим на Землі. Тому Єва, порушивши цей закон, на біблійній мові «з’ївши це яблуко», і даючи його Адамові, порушує Богом створену гармонію, і вносить у світ терпіння і смерть.

Одначе первинна гармонія відновлюється завдяки «другій Єві» - Діві Марії, яка є в абсолютній гармонії з Богом. Звучить її непорочне «Так!» Богові в усьому! Вона слугиня Господня - вільний простір для Божого діяння. Споконвічне Слово Боже може вільно діяти в ній, воплотитися і замешкати між нами на завжди.

І саме Слово Боже, що споконвіку було з Богом, єдинородний Син Божий, завдяки цьому «Так!» Діви Марії, стає нашим первородним братом і показує нам дорогу до Життя і своєю смертю перемагає смерть, яка увійшла через гріх у світ.  І ця перемога є раз і на завжди!  

Отож та, через яку прийшло Світло життя у світ, сама вона є першою учасницею перемоги над смертю. Вона заснула, бо є в гармонії з Богом, зі всіма людьми  та з усім створінням. Вона засинаючи, пішла в обійми Бога Отця, на зустріч до свого Сина. Смерть над нею більше не має сутності. Богородиця допомагає зрозуміти нам, що смерть перш за все є справа душі, а не тіла. З одного боку, хоч ми і констатуємо феномен вмирання тіла, коли серце перестає битися, то все ж іншого боку спостерігаємо премудрий задум Творця, за яким  кожне тіло є перехідне, постійно перетворюється. Програма Божого творіння закладена так, щоб усе постійно відновлювалося, щоб старе залишало місце для молодого, щоб одні відходили, а другі приходили. Такою Бог створив і людину, щоб «перейшла» через земний рай до вічного. Тому, хто по-справжньому вірить у Христа не вмирає, а засинає. Тіло перемінюється у порох, переходить в інший вид матерії, схоже як водень і кисень стає водою. Земля в яку повертаємося є неначе мамою, що приймає знову нас у своє лоно. Дух же людини, яка скінчила свою туземну мандрівку йде на зустріч з новим видом життя, переходить в інший вид гармонії, засинає на один спосіб життя, переходячи в інший. Отож, те, що видається нам «привілеєм» Богородиці, стане так само привілеєм кожного християнина, що повірив і живе згідно своєї віри. Треба заснути для життя у світі, щоб прокинутися для життя вічного. Тому Празник Успення, як сказав Папа Бенедикт, є «радістю і надією» для кожного з нас.

Коли людина помирала, наші предки утверджені у християнській вірі не говорили, що помер той-то і той-то, а казали старослов’янською “успє”, тобто заснув. Так само і в нашій церковній традиції смерть християнина ми називаємо “преставленням”, тобто переходом із земного, тимчасового, у життя вічне.

Так як Богородиця, треба і нам переживати нашу віру щиро та смиренно. Богородиця, Божої благодаті повна, є такою бо є смиренною слугинею; повна Божої благодаті, тому що мала порожні руки і серце, як вона і сама співає: «Величає душа моя Господа, бо зглянувся на покору слугині своєї; ось бо від нині ублажатимуть мене всі роди. Він розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підніс у гору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками». (Лк 1, 48-53). Богородиця в смиренні вміла сприймати мечі болю і такою життєвою дорогою дійшла до слави, заснула у Бозі. Марія єв небовзята, проте залишається надалі не далеко від нас. Треба було їй відійти, щоб бути ще ближче до всіх нас. Покриваючи нас своїм Материнським омофором з небес, вона перебуває разом зусіма нами, вона є нашим взірцем, щоб ми прийшли до цієї самої мети.

 «І знамення велике видно було на небі - жінка одягнена у сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок».

І наша життєва зірка згасне на землі, проте появиться друга на небі, де разом зі всіма іншими небесними зірками, буде прославляти незаходиме Сонце Христа.

Тому тим, що вірують в Ісуса, сьогоднішнє свято Успення Богородиці, є святом надії і радості.