У неділю, 1-го жовтня 2017 року, відбулася Третя Національна проща українців до Чудотворної ікони Матері Божої у Монтенеро, яка знаходиться у найбільшому Марійському Санктуарію регіону Тоскани, що, поблизу портового міста Ліворно, на березі Тірренського моря. Сантуарієм опікуються монахи Бенедиктинці Валломбразані.

Щорічно до цього відпустового місця, під проводом своїх єпископів, приходять чисельні прочани з різних тосканських Дієцезій. Також і українська спільнота, очолювана Преосвященним Владикою Діонісієм Ляховичем, Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії, уже втретє зібралася до цього святого місця, щоб об’єднатисяв молитві за збереження християнської родини мігрантів, зокрема в Італії.

У прощі об’єдналися понад десять українських спільнот з різних куточків регіону Тоскани та Умбрії на чолі з їхніми душпастирями – о. Миколою Джуджаром, о. Тарасом Туркотом, о. Петром Витвицьким, о. Володимиром Люпаком і о.Володимиром Волошином, о. Василем Гушуватим та о.Тарасом Максимівим. Разом з Владикою Діонісієм приїхали з Риму на прощу – о. Степан Стареправо, головний радник протоархимандрита ЧСВВ, о. Іван Стефурак, секретар Апостольського візитатора, та сестра Євсевія Мудранинець, СНДМ, відповідальна у справах катехизації в Італії. 

У своїй проповідівладика Діонісій звернув увагу українських прочан на присутню чудотворну ікону Матері Божої, на правій руці якої зображена пташка. Вона, немов від імені цілого людства і всього живого у всесвіті, приносить Богові свою подячну пісню, а також просить у Нього помочі для природи та для людини.

Архієрей звернув також увагу на ще одну важливу деталь цієї ікони, на якій Богородиця має чітко звернений погляд на того, хто є перед нею. Вона неначе запрошує нас не закривати наших очей перед нею, не ховати нашого погляду, щоб могти прямо дивитися в її очі і вести живий молитовний діалог з нею.

Свята Літургія завершилася Архієрейським благословенням, яке Владика Діонісій уділив українським дітям на початок навчального року, а також усім прочанам.

Після відправи прочани разом з Владикою Діонісієм та усіма священиками зібралися на спільну трапезу, під час якої усі мали нагоду не тільки поспілкуватися, але поспівати національних та духовних пісень. Коли час прощі зближався до завершення, мабуть кожен її учасник міг засвідчити те, як відчував на собі ніжні обійми Матері Божої, живу присутність Її Сина Ісуса Христа та силу братерського духа української церковної спільноти в Італії.

Проповідь владики Донісія 

Йо 19,25-30

Гал 4,4-7;

«Ось матір твоя!».

Слава Ісусу Христу!

Дорогі душпастирі, прочани, брати і сестри!

Дякую о. Володимиру Волошину i о. Петру Витвицькому та іншим священикам з регіону Тоскана, що запросили мене очолити Божественну Літургію перед чудотворною іконою Богородиці, покровительки Тоскани.

На початку вересня я брав участь у Синоді УГКЦ, в якому владики зосередили увагу на дуже важливому аспекті життя Церкви, а саме – на молитві – особистій та літургійній. Написали у пост-синодальному посланні, що «особливо хочуть відзначити практику паломництва до святих місць, якими Господь щедро обдарував нашу землю". Прощі до святих місць з належним духовним супроводом стають дуже важливою і цінною школою молитви для вірних нашої Церкви. Молитва подорожуючого Божого народу відображає місію Церкви - постійно входити у спасенну присутність Божу. Бог є тим, який постійно приходить - задля нас і нашого спасіння, а Церква постійно йде назустріч своєму безсмертному Женихові. У цьому сенсі кожен християнин є прочанином - живим свідком Божого спасенного пришестя у світ».

Ісус Христос щороку брав участь у паломництві до Єрусалиму і останнє таке паломництво завершилося на Голгофті. Ціле його життя відображалося паломництвом.  Воно починається тоді, коли прийшла повнота часу на землі. Він «народився від жінки», як ми слухали листа апостола Павла до Галатів. Народжується у бідній стаєнці, і вже малим з Марією та Йосифом втікає до Єгипту, зазнаючи всіх бід мігрантського життя, а повертаючись до Назарету живе з Йосифом і Марією у родинній теплоті та праці на «хліб насущний», та йде кожного року в паломництво до Єрусалиму. Коли сповнилося йому 30 років, залишає Назарет, щоб проповідувати Боже Царство - Царства любові і доброти: бісів виганяє, прокажених очищає та зціляє всякі людські недуги, а, навіть, мертвих воскрешає. Проте не всі його приймають. Книжники і первосвященики закидають йому, що він порушує закон, що виганяє бісів князем бісівським, а, нарешті, кричать перед Пилатом: «Розіпни! Розіпни його!», адже за  їхнім законом він «мусить умерти».  І на Голгофті вмирає, розіп´ятий на хресті.

Марія в Євангелії згадується рідко. Яскраво її зображено на весіллі в Кані Галилейській, де був також Ісус з апостолами. Тоді забракло вина, і вона підходить до Ісуса і каже: «Вина в них немає!» І незважаючи на те, що він сказав їй, що не прийшла його година, Марія все таки повеліла слугам наповнити посудини водою і тут перше чудо Ісуса: перемінює воду у добре вино. Іншим разом повідомили Ісуса коли він проповідував: «Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають. А він у відповідь їм: Хто моя мати та брати мої?.. і каже: «Ось моя мати та мої брати. Бо хто чинить волю Божу, той – мені брат, сестра і мати» (Пор. Мр 3,32-35).

Проте, коли Ісус потребує своєї матері, Марія присутня, як свідчить євангеліст Йоан:

«Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій!», а до учня: «Ось матір твоя!». І тут під хрестом здійснюється момент передання синівства і материнства. Воно поширюється на всіх вірних.

І ми покликані стати під хрестом разом з Марією та Іваном. Саме тепер ми святкуємо неділю після Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього.

Минулої неділі ми брали участь у прощі до святого Антонія у м. Падова. Я старався знайти щось у св. Антонія про Христа розіп’ятого і знайшов саме таке у його проповідях: «Христос, який є твоїм життям, перед тобою стоїть розіп’ятий, а перед ним ти себе бачиш, наче у дзеркалі. У собі бачиш рани, які жодна медицина не здатна вилікувати, хіба що кров Божого Сина. Якщо ще краще приглянешся до того дзеркала, то зрозумієш, яку гідність має людська природа, яка твоя цінність… У жодному іншому місці людина не зможе пізнати своєї гідності, як тільки споглядаючи на себе у дзеркалі хреста» (SermonesDominicalesetFestiviIII, pp. 213-214).

Це дзеркало хреста, на якому розіп’ятий Ісус, у присутності Марії та євангелиста Йоана, додає ще вимір синівства і материнства, З одного боку, бачимо наші гріхи і прогрішення, а з другого боку бачимо ціну, яку заплатив за нас Ісус Христос, бо за кожного з нас він віддав своє життя. Разом з нами споглядає на Христа розіп’ятого Богородиця і св. Йоан. Може вони нам вкажуть якусь деталь, яку ми не зауважуємо у нашому житті. Маємо на цій прощі нагоду, щоб поринути у це таїнство нашого спасіння, чуючи одночасно ті благодатні слова: «Ось матір твоя! Ось син твій!"

А можемо також побачити у цьому дзеркалі, крім наших ран і гріхів, також і гріхи сучасного світу. Сучасний світ старається прикрити це дзеркало, щоб у ньому не побачити хреста, і не бачити своїх гріхів; не бачити себе, а з тим і гідності людини. Що сьогодні правителі світу ставлять на показ: танки, літаки, ракети, бомби, вогонь, дими, а з тим і смерть. Людина не бачить більше себе саму. Людина – це маса, військо, яке скандує слоґани, виставляє свої стиснені кулаки.

Тут на іконі у Монтенеро бачимо пташку з білим погруддям, яка сіла на праву руку Богородиці. Ця пташка, можливо, просить порятунку в Ісуса та в Богородиці, і заносить молитву від імені всієї природи. Зараз ціла природа знаходиться під загрозою: птахи, риби, повітря, води, і ціла земська куля. Людина їх безпощадно експлуатує і забруднює. А в разі атомної війни може все спалити вогнем.

На руках Богородиці малий Ісус, який, здається, боїться, бо схоплює ручкою за ризу Богородиці. І страх огортає самого малого Ісуса. Він, як мала дитина, боїться. Боїться, бо нетямущість світу така велика, що може все його створіння піти з вогнем.

Дивімося дальше на ікону! Богородиця дивиться просто на нас! «Ось матір твоя!» – це мама, що нікого не відкидає, всіх до себе пригортає. І сьогодні нам треба мами, бо переживаємо важкі часи як особисті, так і суспільні. Своїм поглядом на цій іконі Богородиця неначе запрошує нас не закривати наших очей перед нею, не ховати нашого погляду, щоб могти прямо дивитися в її очі і вести живий молитовний діалог з нею.

Ми прибігли до цієї Богородиці, щоб помолитися, стати перед нею і розкрити свою душу з усіма нашими бідами і гріхами. Нічого перед нею не треба ховати! Відкрити перед нею двері нашого серця. І треба молитись і треба навчати інших молитися.

За те наші єпископи на Синоді УГКЦ у вересні 2017 року висловлюють щиру вдячність тим особам, котрі були і є вчителями молитви. Передовсім тим батькам, матерям, бабусям і дідусям, від яких діти вперше в своєму житті чують слова молитви і вчаться їх промовляти з належною увагою і благоговінням. Така молитва часто закладає фундамент християнського виховання дитини, а також стає початком її поступового зростання у вірі та чеснотах. Тому, єпископи звертаються до всіх християнських родин з проханням плекати родинну молитву і найперше власним прикладом та належним заохоченням спонукати дітей до молитви. Християнська родина, яку ми часто дуже слушно називаємо домашньою Церквою, є колискою і школою молитви. Також висловлюють велику подяку священикам та монахам, котрі через свою молитву, служіння і духовний провід допомагають людям прийти до Бога і спілкуватися з Ним.

Ось матір твоя! Всі ми, на цій Божественній Літургії, разом молімося: «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо!».

І просімо Святого Духа, щоб зійшов на нас, і на святі дари, і перетворив все Духом своїм святим. І перетворив нас і світ цей!

+ Діонісій,

Монтенеро, 01.10.2017