Всечесніші та всесвітліші Отці,
Преподобні Брати і Сестри в монашестві,
Дорогі Брати і Сестри!

Вітаю вас із Воскресінням Христовим!

Мир Вам! Радіймо і веселімся, бо Христос воістину Воскрес!

Цього року приступаю до цього послання з мого власного переживання, з мого недавнього стану здоров´я, коли з причини недуг, у другій половині січня, відчув втрату всієї фізичної і психічної сили, будучи майже на грані життя і смерті. Залишилася тільки духовна сила, яка мене супроводжує упродовж життя: цілковите віддання Божій волі, приймаючи те, що Бог дає. Але і в цьому віданні Божій волі прийшла духовна ніч, у відчутті самоти, коли здається всі двері закриваються перед тобою, і ти не знаєш куди йдеш, і, властиво, чи ще є якийсь вихід, чи може все на цьому закінчується. Мене рятує те, що я чув і читав про духовну ніч, яку переживали святі, навіть ті великі сучасні духовні подвижники і провідники віри, як Тереза Велика чи Тереза з Калькутти.

І сам Ісус Христос це пережив на хресті: він прийняв на себе повністю усе те, що пов´язане з людським буттям на світі, крім гріха. Він дійшов до глибин підземних, поніс на собі всі можливі людські болі, відчув самоту, тривогу смерті, духовну ніч. Він відчув, що Небесний Отець Його покинув, саме тоді виривається з його уст крик: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт 27, 46).

Ісус слухав і діяв завжди в імені Отця, а тут, коли йому найважче, здається, Отець мовчить. Наступає відчуття самоти кромішньої, глибини підземної, справжнє пекло. Де тоді шукати точку опори? Віра до кінця і серед темної ночі!

І ми всі переживаємо важкі часи. Світ втрачає духовні орієнтири, байдужість до вищих цінностей; жадібність влади і слави; несправедливість, матеріалізм, війни та економічна криза у багатьох закутинах світу. Над нами, заробітчанами, висить постійно небезпека втрати праці, а тут ще самота, туга за рідним домом, важкі побутові умови, психічні тиски, недуги…

Тому в нашій темній ночі пам’ять про те, що хтось це все вже пережив і подолав – нас потішає і рятує. Найголовніше, пам´ять про Ісуса Христа! А може ще пам´ять про те, що мій батько, і моя мама все те пережили і може в набагато більшій інтенсивності, не маючи цієї можливості й підготовки, цієї духовної підтримки, шо я маю. А наш народ скільки перестраждав! І саме відчуття солідарності з іншими терплячими гамує біль, мою самоту, і дає можливість виходу з пекла болю мого закритого «Я». І в цьому переживанні приходить на допомогу віра, яка привела нас до Хрещення: «Всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3,27).

Ми використали слово «солідарність», а найвищим виразом солідарності є любов. Немає більшої солідарності з іншими, як той, хто віддає своє життя за інших. Любов – це найвищий вид солідарності, найвищий зв’язок, і тому певна запорука спасіння. Не можемо знайти спасіння у собі, а тільки у зв´язку, у союзі з Богом. У закритому «Я» можемо знайти тільки пекло! Самі не можемо спастися, а тільки у єднанні з Богом та з іншими людьми, у єднанні любові.

Бог – це любов, а любов не може бути знищена, хоча її можливо побити, потоптати, розіп’яти, поховати, проте вона встане, воскресне! У зародку любові є світло, життя, воскресіння. Ісуса убивають, але Любов воскресає. Тому тільки через любов можливо увійти у таїнство Христового Воскресіння. Любов - це ключ, шо відкриває нам двері до таїнства воскресіння. Другий Ватиканський Собор навчає нас, що Бог Отець – це є першоджерело всієї доброти, всієї любові. Але чи ми бачимо любов як таку? Ми її не бачимо! Але можемо бачити любов в обличчі конкретної людини, яка любить, яка чинить діла любові, яка простягає свою руку на допомогу іншим. Навіть найменший жест любові, як подати спраглій людині кухоль холодної водиці не залишиться без єднання із вічним Богом, із вічним життям. У конкретних жестах любові Бог об’являється. Все минається, все старіється, нічого не має постійного у цьому житті, але єдине що залишається – це Любов. Любов має у собі динамізм життя і світла; енергію, яка є здатна жити на віки. Любов – це запорука воскресіння, бо вона нас єднає з Богом та зі всіма святими, живими і померлими. Є темна ніч, просте постає світлий ранок воскресіння. Можемо з повноти серця співати пісню перемоги: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, шо в гробах життя дарував».

А на кінець, бажаю словами Апостола Петра: «Благодать і мир вам хай помножиться! Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих, до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів'янути, - збереженої для нас на небі, для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з'явитись останнього часу. Ви тим радійте, навіть, якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об'явлення Ісуса Христа» (І Послання Апостола Петра 1, 2-7).

Воскресна Утреня торжественно оспівує цю перемогу Христа і закликає нас до участі в Його воскресінні: «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос» (3-тя Пісня Воскресної Утрені).

Отож, радіймо, що ми у Христа охрестилися, у Христа одягнулися! Святкуймо «перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок!»
Мир Вам! Радіймо і веселімся, бо Христос воістину воскрес!

+Діонісій Ляхович, ЧСВВ
Апостольський Візитатор

Дано у Римі 5 квітня у Великий Четвер