Минув рік від дня смерті блаженної пам’яті о. Адріяна Цькуя. У парафіяльній церкві свв. муч. Сергія і Вакха та Жировицької Ікони Божої Матері в Римі, де о. Адріян був віце-парохом, була відслужена заупокійна Свята Літургія та Панахида. Храм був переповнений вірними. Друзі, знайомі, молодь. Але найбільше жінки-заробітчанки, за долю яких так журився о. Адріян. Дійсно, і саме це приходить на думку в ці дні пам’яті, що покійний отець за життя де тільки міг і скільки лише мав сили – піклувався за людей.

Пригортав до храму, навертав на добру дорогу, пригощав вечерею, запрошував на каву чи капучіно тоді, коли бачив, що людина втомлена чи занепокоєна.

«Ми плачемо від утрати близької нам людини, нам було добре мати такого Друга, такого Священика. Але це егоїстичні почуття. Ми, як християни, знаючи його життя, знаємо, що йому там, в небі, добре. І ми про це найперше повинні думати, зберігаючи в душі пам’ять про нього» - ділиться думками вголос один із хористів. Діла милосердя (як це по смерті виявили родина і приятелі, упорядковуючи документи), блаженної пам’яті о. Адріян робив дуже багато, але в тиші, не на показ. «Щоб ліва рука не знала, що робить права» - повчав інших. І молився, молився за всіх. Просив про молитву і нас, бо «усе в Божих руках» - повторював постійно.

Товариство «Свята Софія» (його членом і кількалітнім головою був покійний) запросило всіх присутніх на скромну трапезну до залу, що над парафіяльним храмом. Парох, отець Іван Кулик, який очолив заупокійне богослужіння, а потім благословенням та молитвою розпочав цей вечір пам’яті, подякував усім присутнім за те, що пам’ятають за свого пастиря, що моляться за нього. Із словами доброї пам’яті про відважного, працьовитого друга, та словами болю за втрату, до присутніх звернувся пан Петро Фірман, Голова Бельгійського Товариства «Свята Софія», який спеціально в той день прилетів до Риму. Було згадано також на цьому вечорі, що о. Адріян нічого не любив робити як-будь. Хоча би такий приклад: до парафіяльного хору був дуже вимогливий, навіть знаючи, що у тих умовах не так легко вивчати нові речі і удосконалюватися у мистецькому виконанні. В цей день парафіяльний хор в пам’ять отця Адріяна виконав кілька  творів, спеціально приготовлених. Зал був повен людей, і багато хто із присутніх поділився теплими спогадами. Парох, о. Іван зачитав вірш, який написала одна парафіянка  в день смерті покійного о. Адріяна. Подаємо цей вірш до уваги читача:

«Кажуть в народі, коли падає зірка, то згасає чиєсь життя.

І людина в той час відходить в небуття, залишаючи всі тривоги і радості.

Недоспівану пісню, недоказані слова.

І твоє життя було, як зірка, що світило яскравим світлом в небесах,

Немов відчуваючи, що це на короткий час.

Твій несподіваний відхід дав зрозуміти нам, що людина може керувати всім,

Тільки не своїм життям.

Ти був другом і товаришем для спів-служителів твоїх,

А для нас був пастирем, і провідником наших душ і тіл.

Ти ласкавою усмішкою, словами, сіяв зерна милосердя, доброти і співчуття.

Наче дощ в пустині, поливав наші спраглі серця.

Хотів, щоб ми розуміли Христову науку,

Щоб ближнього любили і прощали всім гріхи.

Це потрійна втрата: для Церкви, парафіян і для батьків.

Але так Всевишній захотів.

Забрав тебе в свою Церкву в небесах, щоб міг ти зустріти  колись і нас там.

Запалимо свічки, і помолимось. І нехай молитви наші за твій спокій

Дійдуть до самого Ісуса Христа.

Прийми Боже у своє царство душу покійного отця Адріяна».

На фото:

            о. Іван Кулик проповідує під час заупокійної св. Літургії

            Пан Петро Фірман говорить до зібраних на вечорі пам’яті

            Хор парафіяльної Церкви свв. муч. Сергія і Вакха під керуванням Галини Громик