В неділю 2-го травня 2010 несподівано загостив у Ляціо /Італія/ хор Мукачівської хорової школи хлопчиків і юнаків, щоб принести заробітчанам з України нашу пісню з уст «наших Найменших». У цей день о 12:00 у Римі, в соборі святої Софії, що по вулиці Боччеа, відбувся концерт духовної музики у виконанні згаданого хору, під керуванням п.Володимира Волонтира, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки композиторів України. 

Хор, заснований 1983 року, організатором якого та незмінним керівником, як також засновником і директором хорової школи, створеної 1989 року на базі хору, є п.Володимир Волонтир. Хормейстер хору з часу його заснування – п.Оксана Волонтир.

Це гарний гурток біля тридцяти «ще маленьких», дещо більших, але і вже таких, що  в них і вус заріс. Наші Матері заробітчанки могли натішитись видом таких, яких вони мусіли залишити в себе вдома...

Досвідчений диригент і професор музики Володимир Волонтир, серед тієї "дрібноти" є їхнім справді батьком. Концерт був вдалий, з музичного боку мило досконалий, коли прирів­няти цей наш хор дітей до двох світової слави діточих хорів, таких як у Відні і у Лондоні при вестмінстерськім соборі, не треба б побоюватись небезпеч­ного змагання за місце. Навпаки, можна б добачити з тимбру голосів, тех­ніки співу, відчуття змісту співаних мелодій окрему нашу українську прикмету милозвучання у музичній мові і мистецькому виконанні. Так воно і є у всякому мистецтві, яке родиться  природно і духовно в поодиноких народів в їхніх етнічних серцях! Нагадаймо нашу співачку Радянської України, яку зразу назвали в п'ятдесятих роках «українським соловейком» на Заході, яку якимсь чином вислали «совєтські власті» за кордон, але зараз по її перших виступах в Європі тії власті «сховали» і більше не випустили в світ і слух про неї зник... /може боялись, що втече!/ Наші хлопчики з Мукачева уже ставали і надалі можуть стати до конкурсів у світі. Чому ж би ні?! Дай то Боже! Треба до такого мати сміливість і відвагу! А в них, бачиться, є!

Їхній репертуар чималий: співають духовні твори Бортнянського, Лисенка, Веделя, Стеценка, а й Баха, Генделя і Моцарта. А теж і світських композиторів не цураються. Нам в Римі заспівали з успіхом Леонтовича «Щед­рика» і «Діда Дударика»!

Почався концерт молитвою «Отче наш», скінчився торжественним «Вірую». З їхніх голосів і звучання мелодій, техніки співу та хорової дисципліни ба­читься вмілу руку і науку диригента і вчителя, немає ніякої «показухи» чи співацької гордости, а шляхотна діточа щирість, замилування до співу і чутливість до музично-співацької мови поодиноких творів, що не є легко здобути в такому діточому віці. Це, зрештою, і типове українському співу і музичному мистецтву, який так можна спостерегти-відчути і звичайним ву­хом, чи краще - серцем. Концерт приніс справді гарну духовну радість, а й насолоду у виконанні пісень-творів тих українських дітей.

Концeрт відкрив ректор базиліки о. д-р. Іван Музичка, вітаючи "тую дрібну діточу малечу", як гарний весняний духовний промінь з України, для тих Матерей, що таких самих залишили під опікою бабусь чи тіток в себе "вдо­ма", вказуючи на ціль концерту не тільки для тут присутніх, але й для чужинців тут в Італії, де так мало знають про той великий Нарід на  Сході Європи, який в історії боронив Захід Європи перед навалою всяких орд з далекого Сходу - то ми українці і наша Батьківщина Україна! Ми нарід, що своє життя, працю, терпіння, неволі, добро і недолю супроводили все з піснею і натворили їх для всяких подій з життя безчисленну кількість, яких не перевершить ніколи всякий західний "рок". Щасливі тії діти наші, що чують, пізнають і співають тії пісні від колискових до поважних історичних дум, і пісні тії вчать життя і виховують для життя, ушляхотнюють його, чого не робить ніякий "рок". Признання для хорової школи в Мукачево! Наслідуймо її у всіх українських школах. Спів, зокрема народний, бага­то вчить і виховує шляхотність душ. Тим співом можемо впливати і на інші народи, щоб вони нас пізнали і хотіли бути нашими приятелями. В Україні, по її «совєтській неволі», народний спів послаб, а подекуди зник. По пер­шій світовій війні, коли виклювалась наша Державність, наш уряд вислав у світ капеллу-хор О. Кошиця, щоб при помочі того хору проголошувати появу нової української Держави на європейському Сході. Поляки зробили те саме в тому самому часі початку двадцятих років і післали свого славного п’яніста Падеревського, щоб своєю віртуозною грою зискати приязнь і по­міч своїй відновленій державі. Що можна зробити піснею!

Це може зробити український діточий хор з Мукачева! Закінчив своє слово ректор базиліки подякою, заохотою для хору тих малих хлопчиків словками Шевченка: "Наша дума, наша пісня не вмре не загине" коли з нею і з Божою поміччю будемо кувати нашу долю.

о. Іван Музичка