Цьогорічне послання Папи Венедикта XVI на Всесвітній день мігрантів та біженців є вже восьмим за чергою. Перше послання до мігрантів Святіший Отець проголосив у 2006 році під темою «Міграції: знак часів», наступне у 2007 році «Мігруюча родина», у 2008 «Молоді мігранти», у 2009 «Святий Павло мігрант, Апостол мігрантів», у 2010 «Неповнолітні мігранти та біженці», у 2011 «Одна-єдина людська родина», у 2012 «Міграції та нова євангелізація». До чергового 99-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців, який відзначатиметься у неділю, 13 січня 2013 року, Святіший Отець присвячує свої роздуми темі: "Міграція: паломництво віри і надії".

Послання було оприлюднене 29 жовтня 2012 року, під час конференції у Ватиканському прес-центрі. Пропонуємо до вашої уваги переклад послання Папи Венедикта XVI українською мовою, здійснений Прес-службою УГКЦ в Італії.

Також, повідомляємо, що в неділю, 13 січня 2013, з нагоди відзначення Всесвітнього дня мігрантів та біженців о год. 12.00 на площі Св. Петра у Ватикані зберуться іноземні етнічні спільноти Риму на спільну молитву «Ангел Господній» з Папою Венедиктом XVI, серед яких і вірні УГКЦ парафії свв. Сергія і Вакха, храму Христа Царя Римської обителі Отців Василіян та собору св. Софії у Римі.

Послання Святішого Отця з нагоди Всесвітнього дня мігранта та біженця на 2013 рік

Дорогі брати і сестри,

В Пасторальній конституції Gaudium et Spes Другий Ватиканський Собор нагадує нам, що "Церква подорожує разом з усім людством" (п.40), адже для неї "радість та надія, скорбота та тривога наших сучасників, особливо бідних та всіх потребуючих, є також радістю та надією, скорботою та тривогою учнів Христа, і нема нічого по-справжньому людського, що б не було близьким їхньому серцю" (Gaudium et Spes, 1).

Це проповідували Слуга Божий Павло VI, який назвав Церкву "експертом людства", та Блаженний Іван Павло ІІ, який стверджував, що людська особа повинна бути "першою дорогою, якою Церква повинна подорожувати в сповненні своєї місії..., дорогою, яку вказав сам Ісус Христос" (Centesimus annus, 53). В моїй Енцикліці Caritas in veritate, посилаючись на моїх попередників, я намагався підкреслити, що "вся Церква, у всій своїй сутності та дії, коли звіщає, служить і діє в любові, має на меті підтримку інтегрального розвитку людини " (п.11), маючи на увазі також мільйони чоловіків та жінок, які живуть в умовах міграції. Насправді, міграційні потоки є "феноменом, що вражає своїми масштабами, соціальними, економічними, політичними, культурними, релігійними проблемами та драматичними викликами, які ставить перед національними та інтернаціональними спільнотами" (п. 62), адже "кожен мігрант є людською особою, якій належать невід'ємні та фундаментальні права, що мають бути пошановані всіма за будь-яких обставин" (ibidem).

В цьому контексті я б хотів присвятити цьогорічний Всесвітній день мігранта темі "Міграції - паломництво віри та надії", що співпадає з 50-ю річницею відкриття Другого Ватиканського Собору та 60-літтям проголошення Апостольської конституції Exsul familia, в той час як вся Церква переживає Рік віри, з ентузіазмом відповідаючи на виклики нової євангелізації.

Насправді, серця багатьох мігрантів сповнені вірою та надією з моменту, коли вони забажали жити кращим життям, намагаючись залишити в минулому "безнадійність" на краще майбутнє. Подорожі мігрантів сповнені глибокою довірою до Бога, який не покидає своїх творінь та допомагає долати біль відчуження з надією на можливе повернення в майбутньому на рідну землю. Віра та надія є багажем тих, хто емігрує, усвідомлюючи, що з цими чеснотами "сьогодення, навіть важке, не страшне, якщо воно веде до якоїсь мети, якщо ми можемо бути впевнені у цій меті, якщо ця мета настільки велика, що виправдовує тягарі шляху" (Spe salvi, 1).

На великому полі міграції матірна турбота Церкви виражається через різні директиви. З одного боку, міграція розглядається як явище, пов'язане з бідністю та стражданнями, що часто провокують різного роду трагедії. Тут треба згадати заходи допомоги, які з великою відданістю здійснюють окремі особи та цілі групи людей, волонтерські асоціації, рухи, парафіяльні та єпархіяльні організації у тісній співпраці з різними людьми доброї волі. З іншого боку, Церква вказує також на позитивні аспекти міграції, її потенціал та ресурси. В цьому напрямку слід згадати заходи, пов'язані з інтеграцією у новий соціо-культурний контекст мігрантів, біженців та людей, що просять притулку, не залишаючи осторонь також релігійних аспектів їхнього життя, важливих у житті будь-якої особи. Власне, релігійному виміру буття людини Церква повинна, згідно із завданням, яке їй доручив Христос, приділяти якомога більше уваги, оскільки саме це є її основною місією та покликанням . По відношенні до християн, які походять з різних частин світу, увага до релігійного життя передбачає також екуменічний діалог та опіку над новими спільнотами, в той час як для християн католиків ця опіка виявляється в організації нових душпастирських структур церковного життя. Розвиток людського потенціалу супроводжується духовною єдністю, яка відкриває шляхи "справжньому наверненню до Господа, єдиного спасителя світу"(Lett.ap. Porta fidei, 6).

Здійснюючи своє служіння для мігрантів та біженців, Церква покликана не лише супроводжувати їхній шлях, але й допомогти якомога більше інтегруватися у спільноту, у якій всі є активними членами та відповідальними один за одного, намагаючись побудувати справжні відносини з повними громадянськими правами та обов'язками. Ступаючи на шлях мігрантського життя, люди несуть в своєму серці почуття віри та надії, що знайдуть кращі умови та можливості для гідного життя. Треба зазначити, що вони не шукають лише кращих економічних, соціальних та політичних умов. Це правда, що дуже часто подорож мігранта розпочинається з почуття страху, особливо коли причиною втечі є переслідування та насильство, а разом з тим розставання зі своїми рідними та матеріальними благами, які в певній мірі забезпечували їм виживання. Тим не менше, страждання, величезні втрати та відчуження не руйнують бажання з надією та мужністю побудувати життя в чужій країні. Адже кожен, хто мігрує, найперше сподівається на гостинність, солідарну допомогу та добрі стосунки з людьми, які поділяють ці ж незручності та трагедію мігрантського життя, готові ділитися з ними людськими та матеріальними ресурсами. Потрібно зазначити. що "загальна солідарність, яка для нас є благом, є також обов'язком" (Сaritas in veritate, 43). Разом з усіма труднощами мігранти та біженці мають можливість також досвідчити нові гостинні стосунки, що надихають їх зробити свій внесок в розвиток тієї країни, у яку вони прибувають. В нових умовах вони повинні проявити свої професійні дані, відкрити багатство своєї соціальної та культурної спадщини, а одночасно і свідчення віри, яке надихає спільноти давньої християнської традиції до зустрічі з Христом та пізнання Церкви.

Звичайно, кожна держава має право координувати хвилю мігрантських напливів та здійснювати політику відповідно до потреб загального блага, завжди пам'ятаючи, однак, про повагу до гідності кожної людини. Право людини емігрувати, як це вказує Соборова Конституція Gaudium et spes в п. 65, є вписаним у фундаментальні права людини. Кожен має право жити там, де вважає, що його здібності та проекти зможуть бути реалізованими. В сучасному соціо-політичному контексті , однак, перед правом емігрувати, є також право не емігрувати, тобто мати можливість залишитися на своїй землі. Хочу пригадати слова Блаженного папи Івана-Павла ІІ, що "первинним правом людини є жити у власній батьківщині, правом, яке є ефективним лише тоді, коли вдається утримати під контролем фактори, які штовхають на еміграцію" (Промова на IV Всесвітній конгрес міграції, 1998). Сьогодні ми бачимо, що міграція є наслідком багатьох небезпечних економічних факторів, браком найнеобхідніших матеріальних благ, природних катаклізм, воєн та соціальної несправедливості. Замість того, щоб бути паломництвом віри та надії, міграція стала хресним дорогою виживання, на якій чоловіки та жінки стають більше жертвами, аніж господарями та авторами їхньої мігрантської подорожі. Таким чином поруч з мігрантами, яким вдається досягти гідних умов життя з належною інтеграцією в середовище, у яке вони прийшли, є багато тих, які живуть у важких умовах, а дуже часто їхні людські права є зневажені, або ж вони самі обирають шкідливий спосіб поведінки по відношенні до суспільства, у яке вони потрапили. Інтеграційний шлях передбачає права та обов'язки, увагу та турботу по відношенні до мігрантів, забезпечення гідних умов життя, але також збоку мігрантів вимагається повага до цінностей, які сповідуються у цих спільнотах.

З цього приводу не можемо не згадати проблему незаконної еміграції, - проблема, з якою пов'язане незаконне використання людей, найперше жінок та дітей. Такі дії мусять бути строго засуджені і покарані, але не треба забувати, що процес регуляції законної міграції не полягає у герметичному закритті кордонів, в жорстоких санкціях проти нелегалів та діях, які зупиняють міграційні потоки, але, найперше, у зменшенні ризиків, на які наражаються нелегальні мігранти. Саме тому є вкрай необхідними заходи, спрямовані на розвиток тих країн, з яких люди мігрують, щоб забезпечити легальні шляхи міграції, а окремі випадки вимагають загальнолюдського захисту, а не політичної ізоляції. Для здійснення цих заходів необхідне формування відповідної ментальності та свідомості. В цьому контексті дуже важливо розвивати та зміцнювати співпрацю між Церквою та різними інституціями, які здійснюють допомогу мігрантам.

Дорогі брати та сестри мігранти, нехай цей Всесвітній день допоможе вам відновити довіру та надію до Господа, який є завжди поруч з нами! Не втратьте нагоди зустріти та впізнати його в жестах доброти, яку отримуєте у вашому паломництві як мігранти. Радійте, бо Господь є з вами! Разом з ним зможете подолати перешкоди та труднощі, будучи свідками відкритості та гостинності, яку виявляють по відношенні до вас. Справді, "життя є подорожжю по морі історії, часто скрізь бурі та темноту, подорожжю, в якій дивимося на зірки. що вказують нам напрямок. Справжніми зірками нашого життя є люди, які зуміли жити чесним життям. Ісус Христос є нашим світлом, що пробиває крізь усі сутінки історії, однак щоб з'єднатися з ним, потребуємо також тих, хто є близько біля нього, - людей, які дарують світло і вказують нам шлях нашої подорожі" (Spe salvi, 49). Поручаю кожного з вас Пречистій Діві Марії, яка є для нас справжньою розрадою та надією, "подорожньою зіркою", що своєю материнською присутністю є завжди з нами в кожній хвилині нашого життя, уділяючи всім вам моє Апостольське благословення.

Ватикан, 12 жовтня 2012

Бенедикт XVI

Прес-служба УГКЦ в Італії