З 11 по 14 квітня в українській парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі відбулися великопосні реколекції, які провадив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович). Реколекції були присвячені темі «Віра у житті християнина». Під час чотирьох духовних наук преосвященний Владика виклав основні правди про істинну віру, якою покликаний вірувати кожний християнин.

Пропонуємо короткий підсумок кожної з духовних наук цьогорічних передпасхальних реколекцій.

1. Віра у Пресвяту Трійцю

Вірую в єдиного Бога Отця, вірую в єдиного Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, вірую в Духа Святого, Господа Животворящого. Вірую в Отця, і Сина, і Святого Духа…

Отже, вірую не в  щось невизначене. Але вірую у Тебе, Отче, Ісусе Христе, Душе Святий… І ми хрестимося в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Ми виявляємо нашу віру жестами і ділами…

Отець – це першоджерело всієї любові і доброти. Але Отця ніхто ніколи не бачив. Отець став видимим в обличчі Ісуса Христа. Каже Христос: «Хто бачить мене, той бачить Отця».

Проте Ісус завершив свою місію на землі і вознісся на небо… Але не залишив нас сиротами… Зіслав нам Святого Духа, Який буде з нами повіки.

Для котрої Божої особи маємо давати пріоритет? Всі три особи єдині в Любові. Бог у Тройці перебуває, але єдиний у любові. Вірити в Отця – це вірити в Ісуса Христа і вірити в Святого Духа. Вірити в Ісуса Христа – це те саме, що вірити в Бога Отця і в Святого Духа. Вірити в Святого Духа – це те саме, що вірити в Отця і Сина.

Можливо, наш психологічний підхід є відмінний… Нам ближчим є Ісус Христос, ніж Отець чи Святий Дух. А можливо нам легше дати себе вести Духом Святим, ніж спілкуватися з Ісусом Христом. Проте віруємо у Трійцю, єдиносущну і нероздільну: в Отця, Сина, Святого Духа …

2. Християнський подвиг

В попередній науці ми роздумували про віру в Отця, і Сина, і Святого Духа… і про те, як діяти в ім´я Отця, і Сина, і Святого Духа. Як Бог мене полюбив, так само я маю себе любити Божого любов´ю і такою любов´ю любити ближнього свого, а разом з ближніми любити і славити Бога.

Це нелегка справа, яка вимагає боротьби з нашою старою, самолюбною людиною.

Людина родиться з первородним гріхом, а цей гріх є перш за все самолюбство. Не такою сотворив Бог людину і не повинна вона з природи бути самолюбною, бо те, що людина існує, є найбільше чудо, від самого її зачаття.

Все, що людина має, вона одержала даром. Батьки їй дають життя, її годують, виховують… Земля дає їй свою поживу, воду, яка підтримує життя і повітря. Все одержала, за що треба дякувати. Але прийдеться  їй навчитися давати…

Але це нелегко. Дитина все бере до своїх вуст; щойно мама їй навчає ділитися цукерком з братчиком… Треба вийти від самолюбства до іншого. Треба дитину охрестити і навчити, щоб діяла упродовж цілого свого життя в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Треба вийти з себе, треба змінити спосіб думання старої людини на спосіб думання нової людини.

Цю дорогу нам показує Ісус Христос…

На початку Євангелії стоїть Іван Хреститель, який закликає до метаної – покаяння, до зміни серця. Від егоїзму до любові. Хрещення звертає людину до Бога, до Отця, що на небі, і до ближніх. Хрещення не є магічним жестом, а початком нового життя. Багато хрестять дітей, але ніколи більше їх не бачити… «Хто увірить і охреститься, той буде спасенний».

І цю дорогу ясно нам вказує Ісус Христос у боротьбі зі спокусами.
Спокуса хліба для себе – спокуса, щоб не ділитися своїм хлібом з іншими, а мати його лише для себе. Спокуса влади – спокуса, щоб не служити іншим. Спокуса слави чи  власного задоволення – спокуса, щоб не слухати і не відчувати присутність інших.

Християнське життя – це боротьба, яка буде тривати до кінця життя. Наше християнське життя – це динамізм, який може зростати або нидіти.

Віра наша переходить через різні проби, терпіння, спокуси. Треба боротися до самого кінця життя і навчитися давати, бо і так людина мусить все віддати.

3. Сопричасний - Євхаристійний спосіб життя

Віримо у Пресвяту Тройцю і приймаємо Хрещення в ім’я Пресвятої Тройці. Знаменуємо себе знаком хреста в ім’я Пресвятої Тройці. Але що це означає вірити у Пресвяту Трійцю? Дорогу і життя Пресвятої Тройці нам показав Ісус

Христос. Віра наша у Пресвяту Трійцю вимагає метаної (радикального навернення) і боротьби зі спокусами до кінця життя…

Потребуємо жити у постійному сопричасті з Богом…. У молитві «Отче Наш» просимо приходу Його царства, яке вже є між нами, однак потребуємо повсякчасно повніше входити в нього. Потребуємо жити також у сопричасті з ближніми. Відновити сопричастя з ближніми можемо через прощення. Ми повинні жити сопричастям. Існують тисячі жестів любові: ділення хлібом, служіння, здатність слухати, присутність. «Все те, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40).

Християнська віра не є віруванням у забобони… Ці вірування нас роблять рабами страхів. Бог нас створив до свободи. Якщо ми думаємо, що хтось нам бажає зла, то бажаймо йому добра, і жодне зло не заволодіє нами.

4. Божественна Літургія – Євхаристія, як центр усього християнського життя. Всі таїнства єднаються з Євхаристією

Все наше життя підсумовується в Євхаристії. Це джерело і вершина усього християнського життя.

Наше християнське життя творить одну єдність. Не може бути роздвоєння чи протиріччя між життям і молитвою, між молитвою і життям. Одне одного живить і спомагає.

Участь у Божественній Літургії є радше привілеєм, ніж обов’язком. Вхід у храм Божий є входом у новий вимір життя. У цьому вимірі час стає вічністю, а простір – простором священним. Євхаристія, Літургія – продовження дії Ісуса Христа в історії людства.

Все інше є додатками: віра у Бога не може обмежуватися лише обрядами, благословеннями і посвяченнями (води, паски, свічок, овочів, хрестиків, вервичок …). Це все має сенс тільки в цілості християнського життя.

За матеріалами: http://www.ukr-parafia-roma.it