2-3 листопада 2013 року у північно-італійському місті Генуя відбулося святкування знаменної дати – 10-ти річчя від дня заснування тамтешньої громади УГКЦ. Саме десять років тому на прохання УГКЦ тодішній Архієпископ Генуї Кардинал Тарчізіо Бертоне надав українським іммігрантам у користування храм св. Степана та прийняв на душпастирське служіння українського священика о. Віталія Тарасенка з його дружиною Любою.

Розпочалося святкування урочистою конференцією на тему «Встановлення, інтеграція та діалог громади УГКЦ міста Генуї», яку відкрив o. Віталій, а в одній з перших доповідей Преосвященний владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, своєю доповіддю підкреслив те, що Церква дихає двома легенями у єдності одного серця. І додав, що бути єдиним не значить бути закритим.

У конференції взяло участь понад 10 доповідачів, які представляючи загальну ситуацію наших вірних в Італії, засвідчували конкретні приклади із життя місцевої церковної спільноти. На завершення конференції присутні спільно помолилися Вечірню у храмі.

Наступного дня, у неділю, Преосвященний владика Діонісій у співслужінні Кардинала Анжело Баняско, теперішнього Архієпископа Генуї та Президента італійської єпископської конференції очолив Божественну Літургію. Співслужили з Архієреями також єпископський вікарій о. Піетро Арвіго, капелан місцевої громади УГКЦ о. Віталій Тарасенко, італійський парох храму св. Степана о. Паоло Ромео, відповідальний за душпастирство іммігрантів в Архідієцезії Генуї о. Джакомо Мартіно та ректор семінарії у м. Савона о. Піер Джаккоза.

У своєму зверненні-привітанні для українських вірних Архієпископ Анжело Баняско підкреслив, що духовний досвід братерського служіння вірним різних національностей та різних обрядів є дуже корисним для усіх, хто входить у цю Таємницю Божої Величі, яка так багатогранно представляється в обох обрядах. Церкви мають ділитися своїми скарбами, збагачуючи один одного і показуючи символ єдності.

В сою чергу владика Діонісій від імені Блаженнішого Святослава (Шевчука) Глави і Отця та Синоду Єпископів УГКЦ подякував Італійській церкві за опіку над нашими вірними, які мають можливість тут здійснювати заклик Синоду єпископів у творенні "Живої парафії", яка є місцем зустрічі із живим Христом.

«Жива участь людей в парафіяльному житті була особливо відчутна як в організації, так і в духовному пережитті цих святкувань. Адже більшість вірних приступили до св. Тайни Покаяння та св. Причастя. Особливо був відчутний дух єдності громади, до складу якої входять вірні із різних регіонів України та інших країн, незалежно від їхньої конфесійної приналежності», - розповідають учасники святкувань.

«Небесний Отець збирає дітей Своїх і наше завдання виконувати Його волю. Ви дали життя цій громаді своєю постійною присутністю впродовж 10-ть років," - зауважив о. Віталій, звертаючись до людей.

У богослужінні взяло участь понад 300 вірних. Прибули на святкування і високоповажні гості із Посольства України, Генерального Консульства України в Мілані, Почесного Консульства України в Генуї, представники місцевої влади, різних асоціацій та організацій, церковні спільноти інших національностей, церковні громади з міст Савона та К'яварі.

Молитовний спів у двох мовах виконували два хори дорослих та молоді. По завершені богослужіння кардиналу Баньяско на знак подяки було вручено в дар ікону "Нерукотворного Спаса", яка користується особливим почитанням в місті Генуї. Захоплений таким простим і щирим жестом Його Еміненція ще раз відзначив великий внесок Східної духовності у житті Церкви в Генуї, частиною якої і є українська громада. Відтак обидва Архієреї уділили кожному вірному окреме благословення, а священики мировання.

Після урочистого обіду і веселих святкувань на площі біля храму, святкування продовжилися концертом духовно-хорової і класичної музики, на якому брав присутній також Кардинал Анджело..

На завершення Преосвященний владика Діонісій благословив усіх на цей ювілейний рік і на духовний зріст громади в любові до Бога, до ближніх та до України.

Повідомила Оксана Косовська,

м. Генуя

Фото Оксана Косовська 

Репортаж з святкувань на третьому національному телеканалі Італії «Rai 3» (регіональні новини)

Спогади про прекрасні ювілейні дні прожиті разом

Дивна річ  час… То біжить швидко, ніби галопом, втягуючи нас у свій вир, то пливе тихо та розмірено, непомітно змінюючи усе на своєму шляху. Рух – це його характерна особливість. Ми занурені у це часове море також рухаємося. Напрямки та характер такої подорожі кожен може вільно обирати. Маємо можливість залишатися на самоті, маневруючи між життєвими хвилями часового моря або ж об'єднатися у своїх зусиллях з іншими. Допомогти їм збудувати міцний човен,  а потім разом долати шторми та буревії життя, разом  відпочивати і радіти ясній днині.

Багатьох із нас життєві хвилі розбурханого моря закинули у цю далеку країну, Італію. Важко бути самому на чужині, протистояти усім негараздам, які  так часто трапляються у теперішній час. Дуже легко знесилитися, піддатися негативу, розчаруватися у всіх і всьому. Та Благий Господь ніколи не залишає нас. Із  Його Благословення 10 років тому у місті Генуя перші добровольці на разом з о. Віталієм та пані Любою Тарасенко розпочали будівництво такого рятівного човника –  першої української церковної громади у Лігурії. Одному Богу відомо скільки труднощів та перепон довелося їм зустріти на своєму шляху. Та все ж крок за кроком, рік за роком, спільними зусиллями, громада росла та міцніла. Не одна самотня, зболена та замерзла душа знайшла тут притулок, оздоровлення, тепло та найголовніше – Бога, що є Любов’ю. Любов’ю, яка  ховається в очах звичайних людей,  в розумінні,  у добрій пораді, у співчутті або у такому простому та багатомовному дружньому мовчанні. Любов’ю – яка так важлива у сучасному холодному  світі.

Минуло 10 років в Любові. Вирішили відзначити цей прожитий час і відсвяткувати, дякуючи Богові та усім хто долучився до цього шляху встановлення та утвердження.

Підготовка розпочалася завчасно. Церковне братство розробило «план дій». Кожен одержав свої обов’язки. Незадіяним не залишився практично ніхто. Усі від найменших до найстарших парафіян внесли свою лепту допомоги. Підготовка була найбільш активною в останні дні. Господині – майстрині готували різноманітні страви, пекли смачнючі тортики і прикрашали оселю. Втомлені після роботи люди бігли з радістю до храму, щоби завершити приготування. З одної кімнати лунали голоси хористів, які приготовляли святковий виступ, у другій метушилися, виготовляючи плакати, в іншій – діти готували танок… Тут миють, там прибирають… Всюди відчувався веселий передсвятковий настрій. Ще б пак! Така подія відбувається раз у 10 років!

2 листопада о 16 годині у барвисто прикрашеній світлиці при храмі розпочалася святкова конференція. На запрошення приїхали високоповажні гості. Кожен із них мав свою доповідь про нашу громаду, якою вона була, якою бачать її тепер, висловлювали побажання та сподівання на майбутнє. Було приємно чути, що нас зауважили, в дечому хвалили, а в дечому звертали увагу. 10 років не пройшли даремно. Було ясно із свідчень італійських доповідачів, що завдяки діяльності громади Східна духовність та українська культура стали відомими та полюбилися багатьом у Ліґурії.  Слухачі були як українці, так і італійські друзі. Також для гостей на великому екрані показували добірку фотографій, які розповідали про яскраві моменти народження та зросту церковної громади. Після конференції була маленька гостина, де гостей частували українською смакотою. Усі були переповнені емоціями, весело спілкувалися, ділилися враженнями від почутого.

О 18 годині того ж дня у храмі відбулася святкова Вечірня. Це було щось надзвичайне. Тиха молитва, мелодійний спів, лагідне світло від мерехтіння свічок… Дві мови, два народи, спільна подяка та прослава Господу. Частіше б збиратися отак, у мирі, забуваючи усі суперечки та відмінності, щоб тихо у покорі серця славити Бога і відчувати Його живу присутність.

Ось нарешті настала довгоочікувана неділя, 3 листопада. Основні святкування були заплановані саме на цей день. Скільки сил, переживань, були пов’язані із ним. Об 11-ій годині Архієрейська Божественна Літургія. Святково одягнені люди один за другим заходять до храму. Багато італійських гостей, але наші українці не загубляться серед них, тому що кожен одягнений у барвисту, розшиту яскравою мережкою вишиванку. Які раді у цей святковий день усім гостям! На груди кожному  при вході чіпають маленький  яскравий букетик із жовтогарячим соняхом та синьо-жовтими стрічками на знак української гостинності. Храм заповнений  ущерть. Прибули довгоочікувані владики.

Розпочалася Свята Літургія. У ній об’єдналися дві християнські традиції, дві народності, які люблять та служать одному Богу. Кардинал Анжело  Бан'яско та  владика Діонісій Ляхович  прибули, щоб разом очолити ці торжества, освятити та благословити цей знаменний час. Неперевершені і неописані почуття духу Літургії! Спільні молитви священників та вірних  двох різних національностей зливаються в одну, яка підноситься у височінь, для подяки Господу за  роки прожиті разом, поразки та перемоги, невдачі та досягнення, за усі Його благословення та допомогу. Як же було мило Господу Богу дивитися на Його дітей об’єднаних спільною молитвою, миром та радістю. Ці діти підходили із великим трепетом до єпископів і просили благословення для цілого свого роду. Владики молились і радо благословили. Слава Тобі Боже за все!

Окрилені після Богослужіння люди почали виходити шнурочком на площу перед храмом.  Тут усіх гостей чекав сюрприз. Із лівого боку тягнулися довгі столи закладені найсмачнішими стравами, а з правого розташувалися справжні веселі українські музики. Спочатку усі чемно вистроїлися у чергу за апетитними закусками, а потім підкріпившись у силах  пішли у запальний танок. Музики вигравали весело та дзвінко, що аж шибки у вікнах сусідських будинків дзвеніли. Усі цікаві зійшлися подивитися у чому справа. Людей було вельми багато. Стрибали, сміялися та фотографувалися. Навіть, наш священик о. Віталій виводив веселі хороводи. Приїхали гості із К’яварі і Савони, співали пісень та розказували гуморески. Діти були щасливі, як ніхто, адже така була прекрасна нагода побігати та повеселитися. Навіть заспівали дві пісеньки і дуже раділи від оплесків. Дорослий хор заспівав своїх запальних пісень. Було весело – превесело, жаль що десята річниця буває тільки раз у десять років…  

Багато всього було, але це ще не було завершення. Попереду -  великий концерт у солідному залі. Після усіх розваг та веселощів, вистроївшись у колону на чолі з українським прапором,  хрестом та хоругвами, а також духмяним хлібом на розшитому рушничку – усі рушили у напрямку центральної площі De Ferrari. Йдучи дорогою разом із представниками посольства та консульства співали українських пісень. Пішоходи зупинялися, щоб подивитися на яскраву та веселу процесію, а машини давали  дорогу. 

У розкішному, великому та світлому залі "Делла Гріда" зручно розмістилось багато гостей та друзів. Ведуча запрошувала артистів, які одні за одними показували перлини української культури глядачам. Солов’їні  голоси дорослого хору, душевні пісні молодіжного ансамблю,  чудові твори у виконанні вокально – інструментального  тріо, віртуозна гра на фортепіано, захоплюючий танець у виконанні  дітей та  надзвичайне соло «Аве Марія» у виконанні дружини священика п. Люби – усе це викликало захоплення глядачів та бурхливі оплески. До слова запрошувались високоповажні гості. Панувала тепла та душевна атмосфера. Час сплинув непомітно, не хотілось покидати цей гостинний зал. Остання сценка у повній тиші про творення нашої громади. Прощальні слова, побажання, подяка, «Многая літа» для усіх…

Ось і все. Такий довгожданий день добіг до завершення. День, що як кордон розділив минуле і майбутнє, «До» і « Після».

Всі розходяться по своїх домівках та місцях праці. Хтось поволі прямує у натовп і зникає серед італійського народу, а хтось спішить до автобуса, щоб знову влитися життя італійської сім'ї. Стало трошки сумно. 10 років… Такий довгий шлях залишився за плечима. А що чекає далі? Які нові дороги та повороти долі? Не знаємо...

Знаємо, що віруючим людям немає причин сумувати. Адже 10 – це лише початок! Далі із Божою допомогою будемо святкувати 15, а там і до 20 – ліття рукою подати. Важливо бути разом, згуртованими, а не в самоті долати усі шторми та бурі у нашому житті.

P.S. Велике спасибі о. Віталію та п. Любі за те, що всі ці роки присвятили на служіння у далекій чужій країні загубленим у великому морі життя людям. За їхню любов, доброту, терпіння, розуміння, поради, недоспані ночі та переживання.  За те, що із зовсім чужих людей змогли згуртувати велику родину, об’єднану навколо Господа Бога. За те, що храм став другим домом, куди кожної неділі здалека дуже спішать прочани, щоб разом помолитися, подякувати Богу за одержані ласки та попросити підтримки у важкі хвилини. Дякуємо за Живу Церкву, яка незважаючи на холодні кам’яні стіни 1000-літнього храму, живе у душах вірних.

"Спаси Боже" і нам усім вірним за просту і активну присутність.

І тобі Боже слава, честь і поклоніння, разом із Пресвятою Богородицею і св. Степаном та всіма святими. Дякуємо Тобі Боже за все!

Оксана Косовська,

м. Генуя