З 8 по 16 вересня 2014 року відбувався 8-й Міжнародний Конгрес Сирійської Конференції при Інституті Екуменічних Наукових Досліджень св. Єфрема, університету індійського міста Коттаям. Сорок богословів-патрологів, літургістів з цілого світу працювали за темою: «Отці Східної Церкви і її інкультуризація на Азійському континенті, зокрема в Індії». У конференції взяв участь також священик УГКЦ о. д-р Августин Баб’як, капелан громад мм. Тренто та Больцано (Італія).  Тема його доповіді - «Митрополит Андрей Шептицький і його екуменічні контакти зі Cхідними церквами Близького Сходу».

«Слід зазначити, що, перш за все, діяльність митрополита Андрея на екуменічному полі була зосереджена на територію царської Росії, і він вважав головним завданням свого єпископського служіння – об’єднання усіх християн різних конфесій слов’янського Сходу з наступником св. Петра у Римі. Це було пріоритетним завданням його екуменічної діяльності: «Ціль моєї праці, – говорив, – є вас всіх з’єднати під прапор Христа». Але це нелегко було йому реалізувати, тому цей великий проект під час Другої Світової війни обмежився тільки наближенням до з’єднання українських православних із Святим Престолом.

Митрополит розумів і бачив Христову Церкву східних обрядів також Вселенською, якою є Римо-Католицька. Православна і Католицька Церква мають спільну основу: віра та Святі тайни. Різниця між ними є чисто формальною, наприклад, інтерпретація ролі і функцій уряду наслідника св. Петра, яке Mитрополит розумів як єдину видиму фігуру і сторожа церковної єдності.

Митрополит Андрей уже з 1902 по 1914-й рік навів і зміцнив контакти з церквами Близького Сходу, особливо з Патріархом Мельхітським Єрусалимським Антіохійським та Александрійським Кириліусом VІІІ та Латинським Єрусалимським Філіппом Де Каматті, із якими познайомився у Римі під час ювілейних святкувань із нагоди 1500-ліття Йоана Золотоустого, про що свідчить їхнє листування. Мав також контакти із деякими монастирями, як, наприклад, Святого Спасителя у Сирії, університетом св. Йосифа у Бейруті та коледжем св. Франциска-Ксав’є із Александрії, єпископом Томазом із Персії. Митрополит Шептицький був далекоглядним стратегом, одним із його планів у цьому напрямку було викупити залишений православний грецький монастир і розмістити там монастир Отців Василіан, але через незгоду з грецьким патріархом Дам’яном (який його, до речі, не допустив правити на Божому Гробі під час паломництва галицьких прочан до Єрусалиму 1906 року) не зміг цього здійснити. Але все-таки, не відступаючи від свого плану, вирішує побудувати у Вифлеємі власним коштом церкву і при ній монастир для монахів Студитів та дім паломників. Церква мала би служити для паломників з України та всього Слов’янського сходу, а також вірних греко-католиків мельхітів. Згідно з контрактом між митрополитом Андреєм і патріархом Кириліусом VІІІ, церква мала бути під двома юрисдикціями: українською та мельхітською. Матеріальне забезпечення будівництва і утримання взяв на себе Шептицький, а адміністративно-бюрократичні турботи було покладено на мельхітів, щоб на майбутнє уникнути будь-яких непорозумінь між громадами. Контракт стараннями Митрополита був підтриманий Римом.

Монахи-студити повинні би були виконувати суто духовну роль у місці, звідки бере свої витоки монаше життя, одночасно навчаючись і навчаючи здорових східних традицій, звичаїв, монашого аскетизму, чистоти обряду, богослов’я і екуменічно-місійної діяльності. На думку Митрополита, присутність українських монахів студитів у Святій Землі мала би також велике стратегічне та духовне значення, але, на жаль, плани митрополита Андрея ніколи не були реалізовані через його ув’язнення і депортацію в глибину Росії та через Першу Світову війну.

Іще до початку війни Митрополит відгукнувся згодою на прохання патріарха Кириліуса VIII дозволити провести збір коштів у Галицькій Єпархії для будівництва нових церков в арабському Сході для новонавернених із мусульман та православ’я. Збіркою грошей зайнявся визначений від патріарха Кириліуса VIII його священик Петро Курі. Із 1905 року, внаслідок відокремлення церкви від держави у Франції, яка мала протекторат над Ліваном, монастирі, навчальні інститути та церкви щораз менш отримували матеріальної допомоги від французької держави. Тому, як довідуємося із прохальних листів патріарха Кириліуса VIII, він просить митрополита Андрея також коштів на побудову церкви у Дамаску.

Слід підкреслити, що щедрість митрополита Андрея Шептицького не була односторонньою, він був надзвичайно чутливим на кривду, що підкреслює його гуманізм і пастирську опіку над знедоленими, незважаючи на їх національну чи релігійну приналежність. Так, він виділяв значні кошти для утримання сиротинця у Вифлеємі, заснованого отцями Салезіанами латинського обряду. Про це свідчать подячні листи від них і Патріарха Філіпа Де Каматті, який повідомляє в одному із листів про початок богослужінь в українському візантійському обряді у їхній каплиці у Вифлеємі. Про надзвичайну чутливість до знедолених свідчить також той факт (який я описав у своїй останній книзі про митрополита, що вийшла італійською та українською мовами), що ні хто інший, а саме польські спецслужби зазначили у своїх таємних звітах, що митрополит у церкві св. Миколая в Чикаго закликав давати пожертви не лише для українських галицьких сиріт, але також польських та білоруських, постраждалих під час польсько-українського конфлікту 1918-1919рр.

Шкода, що ті, хто готував і був відповідальним за написання і випуск «Positio» про Слугу Божого Андрея, не згадали цих, таких важливих фактів доброчинства великого серця митрополита – батька й пастиря нашої Церкви, щоб закрити роти його недругам, які бачили в ньому тільки невдалого політика та антипольського діяча», - поділився думками в контексті своєї доповіді о.д-р Августин Баб’як після нещодавнього повернення з Індії.

- Отче Августине, ви – український священик, а брали участь у Сирійському богословському Конгресі, що проходив у Індії. Чим могла бути цікавою і корисною для представників азійських церков ваша доповідь «Митрополит Андрей Шептицький і його екуменічні контакти зі східними церквами Близького Сходу»?

             - Я не від сьогодні, як дослідник, маю зв’язки з богословськими інститутами не лише європейськими. Мене запрошують на різноманітні конференції, теми котрих у якийсь спосіб є пов’язаними із моїми дослідженнями, зокрема про життя та діяльність митрополита Андрея Шептицького. У даному разі слід підкреслити, що Митрополит мав тісні стосунки із арабським християнством, яке значно відрізняється від слов’янського у символіці, жестах та інтерпретації. На підставі віднайдених архівних документів, наукових досліджень, я зміг дізнатися про пасторальну далекоглядність митрополита щодо інших церков, їх духовно-літургійного досвіду. Його прискіплива зацікавленість життям і досвідом духовності східних отців та його колегіальна солідарність щодо інших ієрархів є прикладом розуміння Вселенськості Христової Церкви.

             - Сирійська Конференція відбувалася в індійському штаті Керала, чим це було викликано, і чому саме у тому штаті?

             - Саме у тому штаті найплідніше діє Східна Сирійська Церква різних юрисдикцій та обрядів: католицька, православна, якубістська, англіканська та римо-католицька, заснована в Індії португальськими місіонерами. Там також активно діє Інститут Екуменічних Наукових Досліджень св. Єфрема університету м. Коттаям, під патронатом якого і відбулася ця подія.

            Східна Сирійська Церква є найстарша Церква на близькому Сході. Вона є старшою що до обряду від візантійської. Як древня традиція каже що св. апостол Тома євангелізував Індію, слідом її місіонери іще у перших століттях інкультуризували (вживили) в індуську культуру та ментальність народів континенту християнські цінності та обрядовість.

             - Чим, на Вашу думку може бути корисним для українського християнства зв’язок із культурою арабського чи індійського християнства?

 - Їхня глибока віра, прив’язання до християнських традицій та обрядів, почитання їхніх місцевих святих, родинне практикування та християнська ініціація духовних цінностей, дуже поміркований консумізм у повсякденні: матеріальне не переважує духовного.

 - Якщо можна коротко: який зв’язок між двома гілками християнства – європейською та азійською?

 -          Є спільним послання миру. Церква є джерелом і носієм миру, культури діалогу, толерантності і братньої любові.

Розмовляла Галина Таратула