На Митрополичому Синоді УГКЦ широко обговорювався стан душпастирства серед українських заробітчан
29 червня – 1 липня 2009 року у місті Новояворівську Львівської області, у приміщенні Молодіжного реколекційного духовного центру ім. митр. Андрея та архим. Климентія братів Шептицьких, відбулася Сорок п’ята сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви. На сесійних засіданнях було 18 членів Митрополичого Синоду.
Уперше в сані єпископа взяв участь Преосвященний Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії.
Під час засідань, окрім процедурних питань та питання про стан виконання рішень Сорок четвертої сесії Митрополичого Синоду, було ще раз розглянуто та детально обговорено проект деталізованого плану (дорожньої карти) розвитку інформаційної діяльності нашої Церкви в Україні.
Багато уваги учасники присвятили розглядові питання про проект Програми протидії абортам в Україні, який готує Комісія душпастирства охорони здоров’я УГКЦ.
Наступне питання, яке було широко обговорене на Митрополичому Синоді – стан душпастирства серед українських трудових емігрантів. Доповідав на цю тему доктор психології Ендрю Суліван з Денвера, США, автор нещодавно виданої українською мовою книжки-порадника для душпастиря «Відчуваючи серцебиття мігранта». Про діяльність Комісії УГКЦ у справах мігрантів більш детально розповів Григорій Селещук, її голова. У підсумку розгляду цього питання члени Митрополичого Синоду затвердили Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо ситуації українських трудових емігрантів та окреслили напрями дальшої діяльності Церкви у цій галузі душпастирювання.
Прес-служба УГКЦ в Італії за повідомленням Секретаріату Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ (http://www.ugcc.org.ua )
Звернення
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо ситуації українських трудових емігрантів
Високодостойний Пане Президенте!
Високодостойний Пане Голово Верховної Ради!
Високодостойна Пані Прем’єр-Міністр!
Високоповажні керівники парламентських фракцій!
Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, звертаємося до Вас у справі, яка турбує не тільки нас і мільйони наших вірних, а й ціле українське суспільство. Йдеться про новітню трудову еміграцію. Це явище саме в собі могло би бути нейтральним, але, на превеликий жаль, стало трагічним для багатьох з тих, хто через невідрадні економічні обставини в рідній країні почувався змушеним шукати розв’язок у чужих країнах, виставляючи себе на великі небезпеки, щоб рятувати своїх найближчих і найдорожчих людей в Україні. Це факт, який ми повинні брати до уваги.
Не маючи врегульованого статусу, сотні тисяч українців зазнають нещадної експлуатації, змушені проживати у нелюдських умовах, часто позбавлені фундаментального права на захист здоров’я та невідкладну медичну допомогу. Навіть ті, хто має необхідні для працевлаштування документи, натрапляють на такі бюрократичні перепони, що часто не можуть ефективно захищати своїх прав і законних інтересів, наприклад щодо можливостей підтвердження кваліфікаційного рівня та професійної самореалізації, соціального та пенсійного забезпечення тощо. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, що Конституцією України визнані найвищою соціальною цінністю, поважно знехтувані. Українські дипломатичні представництва у країнах масового перебування емігрантів перевантажені і не спроможні ефективно протидіяти загрозам, часто не справляються зі своїми елементарними функціями або подекуди навіть накидають емігрантам додаткові бюрократичні тягарі. Вважаємо за свій обов’язок піднести голос за тих наших співгромадян, які були змушені виїхати, тепер позбавлені належного захисту і безпеки у країнах перебування та покинуті напризволяще, а коли бажають повернутися, відчувають мачушину неприязнь.
На жаль, ми змушені констатувати, що, незважаючи на масштабність феномену трудової еміграції з України, він не отримав належної уваги з боку політичних кіл, а значить, і державних структур. Попри декларативну зацікавленість, і то дуже рідкісну, фактично жодна із політичних сил не запропонувала цілісного підходу до вирішення проблем та конкретних дієвих кроків його реалізації. Що більше, навіть коли самі емігранти підносять голос на захист своїх прав, з уст політиків на різних ток-шоу лунають відповіді на кшталт: «Нам це не цікаво», «А скільки податків платять емігранти?» – забуваючи, що саме ті емігранти привозять чи переказують в Україну біля 20 мільярдів євро на рік, якщо вже оперувати суто економічними категоріями. Таке ставлення до емігрантів посилює загальне невдоволення владою серед людей в Україні, тому що часто зачіпає їхніх рідних. Окрім того, пасивність держави щодо захисту своїх громадян негативно позначається також і на міжнародному іміджі України, адже це свідчить про слабкість і неспроможність держави. Люди питають: невже аж треба потрапити в полон сомалійських піратів, щоб про тебе згадала рідна держава?
Закликаємо Вас до цілеспрямованої активності у справах мільйонів українських емігрантів! На нашу думку, злободенним завданням є термінове вироблення чіткої міграційної політики України, а також відповідних програм на загальнонаціональному та регіональному рівнях. Ці програми мали б стосуватися усіх етапів міграційного процесу, а їхнє фінансування повинно бути забезпечене бюджетом. З боку нашої держави є конечним створити єдиний центральний державний орган з міграційних питань, а на законодавчому рівні визнати існування особливої категорії своїх громадян – трудових емігрантів – та закріпити їхній правовий статус. Не забуваймо, що йдеться не лише про економічні аспекти, а про людину.
Бажаємо запевнити Вас, що в цій дуже важливій справі, яка стосується такого великого числа наших співвітчизників, Українська Греко-Католицька Церква готова поділитися своїм досвідом служіння цим людям і співпрацювати у всіх позитивних починаннях держави.
З належною пошаною
+ ЛЮБОМИР
Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 1 липня 2009 року Божого