Дивна подія з життя нашого Господа − Його в’їзд в Єрусалим. У літургійному календарі – це велике свято і бачимо його на наших іконостасах. Христос не дозволяв ніколи серед мас народу, які збиралися біля нього, величати його, говорити про нього і перед ним високі компліменти. Пригадаймо захоплення Ісусом після того, як він вчинив чудо з помноженням хлібів.

Хотіли проголосити його царем! Ісус змушує їх розійтися, в першу чергу апостолів. Оздоровлених просить і напоминає нікому не розголошувати про їхнє видужання. Коли одна жінка в натовпі, слухаючи його слова, піднесеним голосом висловлює славу для його матері: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк 11, 27), Ісус немов поправляє її, що щасливі ті, хто слухає слово Боже і зберігає його (Лк 11,28). Називав себе Христос пастирем, вчителем, а коли Натанаїл на першій своїй зустрічі з Христом захоплено назвав його Сином Божим, царем Ізраїлю, Ісус зупинив його і сказав майже протилежні слова: «Побачиш більше, ніж це. Побачиш небо відкрите, ангелів Божих» (Ів 1, 48-51). Аж дивно.

А тут, за декілька днів перед своїми терпіннями, дозволяє на таку велику маніфестацію біля своєї особи серед великої маси народу з усіх закутків Середземномор’я, які прибули на святкування Пасхи: оклики, пальмове гілля, стелення одежі на дорогу! І ще дивне: не йде пішки в Єрусалим з тієї єдиної нагоди, а каже привести собі осля! Тут потрібне пояснення, яке ледве чи знаємо: єврейські та інші володарі на Сході на війну їхали на конях, а коли поверталися, при в’їзді у велике місто, своє чи завойоване, їхали на ослі! Звірятко на вигляд дурненьке і нічого грізного в ньому нема. Ісус в’їжджає в Єрусалим як Цар – переможець! І так величають його зібрані люди: «Осанна! Цар Ізраїлів» (Ів 12,13). Уявляю, з якою силою голосу кричав апостол Петро! Цього було вже забагато єврейській владі! Така прослава! Цар Ізраїлів!

Чому те все? Чому така несподівана зміна в поведінці Ісуса? В’їзд Ісуса має величезне значення в його історичному приході до нас і в його діяльності, яка на землі за декілька днів мала б завершитись. Про це так поетично говорить нам Свята Літургія на свято Квітної неділі: «Маючи престолом небо, а землю, як підніжок ніг його, Він сидить на осляті, як смиренний цар і як спаситель йде на добровільну смерть, щоб нас до життя піднести, ввести нас до вишнього Єрусалиму, щоб ми стали новим Ізраїлем». Хіба не чудово сказано про зміст і ціль Христового в’їзду в Єрусалим? Більше того, увесь Страсний тиждень наша Літургія буде співати про цей в’їзд і про Ісуса, як він гряде на вольну і добровільну смерть!». То велика наука про наше спасіння, наш рятунок, христову перемогу, то слова про Христа Спаса нашого і Бога, який нас здобув своєю хресною смертю і в цей пам’ятний день свого в’їзду в Єрусалим він хоче нам на це вказати і своїх апостолів він про це попереджав, що творило серед них тривогу і навіть розчарування, а ця трагедія на хресті стала нашим «новим сотворенням», нашим викупом Христовою кров’ю. Христос в`їжджає в Єрусалим, як про це він говорив апостолам, щоб сповнити волю Отця Небесного, хоч це буде жахливе і нелюдське терпіння і Ісус в оливнім городі буде просити: «Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу» (Лк 22, 42). То велика і таємнича дійсність нашого нового життя в Христі і через Христа, то життя, яке входить в наші душі Христовим Викупом, Благодаттю спасення, через його Хрест і Воскресіння. Кличмо і ми йому з народом, що стрічав його: «Осанна! Благословен цар, що йде в ім`я Господнє»(Лк 19, 38).

                                                                                                                                 о. І. Музичка

            Від редакції.: статтю «Думки до Квітної неділі» отець Іван передав до редакції християнського часопису українців в Італії «До Світла» за декілька місяців до своєї смерті. Вже більше року, як відійшов у вічність світлої пам’яті отець Музичка, а його мудрі слова продовжують промовляти до нас і сьогодні.