Паломництво душпастирів УГКЦ з Італії до Святої Землі, яке відбулося з 6 по 13 листопада 2017 р. мало духовний і апостольський вимір. Перш за все це була особиста духовна віднова, щоб іти слідами Ісуса Христа. Пережити те, що Ісус пережив. Робити те, що він робив. І молитись, як він молився.

Божий Син посланий Отцем на цей світ заради спасіння людини, бо він як Бог і як людина є посланий для інших, зокрема для останніх цього світу: грішників, недужих, прокажених, біснуватих... Отож, священнослужителі покликані іти за ним, об’єднатись з ним, перейти з ним дорогу покаяння і хрещення у Йордані, перемагати диявольську спокусу в нагромадженні хліба лише для самих себе. Справжній Христовий священик не просто ділиться своїм хлібом з іншими, він сам стає хлібом життя для інших. Він також покликаний перемагати спокусу влади заради власної вигоди, але, щоб, отримавши владу, могти самовіддано служити іншим. А ще він запрошений долати спокусу слави і власної насолоди, щоб відчувати важливість і потреби інших. Це, зрештою, стосується не тільки священиків, але кожного послідовника Христа. На те у Таїнстві Хрещення нам намащували чоло освяченою олією - щоб розуміти потреби інших; вуха - щоб чути голос прохання інших; очі - щоб бачили потреби ближніх своїх, і не проходити мимо різного виду бідноти; руки – щоб простягати їх до інших на допомогу; ноги – щоб бігли на зустріч; груди – щоб любити Бога та інших людей; плечі – щоб могли носити тягарі одні одних. Це поклик для всіх християн, а тим більше для тих, що помазані Святим Духом на те, щоб бути добрим пастирем на зразок Ісуса Христа; на те, щоб у Святому Дусі слухати Боже Слово, над ним роздумувати у своєму серці, ним жити, і його проповідувати для інших «силою великою», і тим самим себе освячувати і освячувати інших, розділяючи «Святе святим». Тому у Святій Землі ми молились за себе, щоб Дух Божий зійшов нас, щоб ми були добрим знаряддям у Божих руках, а зокрема ми молилися за людей нам поручених, і ними поданими наміреннями.

Ми упродовж цього паломництва мали дуже багато нагод молитись особисто, скидати «наші сандалі» на цих святих місцях, знімати наші маски, щоб вогонь Святого Духа спалював те все, що нечисте, що зупиняє і ставить нам перепони, щоб могти у повній свободі сказати: «Ось я! Говори, Господи, твій слуга слухає!». Саме такого преображення для кожного з нас потрібно!

Але ми також спільно молилися. На кожному святому місці ми читали Слово Боже, яке мало відношення до святого місця, до якого ми навідалися. Ми проказували спільно молитви, молились на вервиці, співали пісні і тропарі, щодня служили спільні богослужіння.

Першу Божественну Літургію ми відслужили у вівторок на горі Таворі - місці Преображення Господнього. Коли Ісус молився на горі Таворі, «вигляд його обличчя став інший, а одежа – біла та блискуча» (Лк 9,29). І ми, - коли в дусі та правді молимося - можемо преобразитися, змінити наше обличчя зокрема тоді, коли переживаємо життєві випробування, опущення, фізичні і духовні терпіння. Обличчя наше освітиться, бо відчуємо, що така Божа воля і ціла наша постава стане блискучою. Така переміна – преображення здійснилась з Ісусом також в Оливному городі.

У середу Божественну Літургію ми служили у Кані Галилейській, у храмі над руїнами дому Симона Кананіта. І мали нагоду зрозуміти, що Ісус бере участь також у бенкетах та весіллях. Саме там на зауваження своєї матері про те, що вина забракло, Христос робить перше чудо, перетворює воду у добре вино. Християнське життя – це також радість, празнування, музика і танці, що є вже провіщенням майбутнього Царства.

Паломницька програма у четвер передбачала служити Літургію у каплиці св. Єлени, що в храмі Христового Різдва, проте у зв’язку з великим натовпом людей, ми були змушені перенестися до затишної молитовні у готелі. Цього дня ми заходили до печери, де народився Христос і до іншої печери, де перебували пастушки, і відчули те, що де є убогість - там смиренність, мир, любов, єдність, на противагу того, що є на верху печер - плід інколи гордині і всякого роду нашарування, будов, руйнувань і відбудов, релігійних конфліктів і змагань, а навіть війн. Ісус Христос проголошує, що блаженні, тобто щасливі вбогі духом…, блаженні чисті серцем, блаженні переслідувані… блаженні тихі. І, навпаки картає іншу категорію: «Горе ж Вам, багаті… горе, вам, що ситі і смієтесь нині…» (Пор Лк 6; 24-26). Тож і ми відчули, що нам треба смиренності, убогості, чистого серця, миру…

У п’ятницю - Літургія у храмі Лазаря, на місці, де наш Спаситель його воскресив. Ісус Христос проголошує: «Я – воскресіння і життя! Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме» (Ів 11,25). Там де смерть, Ісус проголошує воскресіння і життя! У найважчих моментах нашого життя, а саме у стражданнях, і в смерті, Ісус не залишає нас самими, подає нам руку, і каже: «Встань!». А коли прийде година переходу з цього світу, він візьме нас за руку і переведе до Небесного Царства. Він нас не залишить ніколи на самоті.

У суботу, у цей день ми багато чули і роздумували про страсті Христові. Першим місцем відвідин був храм «GaliCantu», збудований на руїнах дому Первосвященика Каяфи, де Ісус був кинутий в глибоку яму, яка зберігається по сьогодні. У цій ямі він чув слова Каяфи про те, що він повинен умерти. І ми зайшли до цієї ями, і відчули глибоке переживання Ісуса, опущення і страшну невдячність людини. Літургію цього дня ми служили у храмі «DominusFlevit» (Господь заплакав). Тут Христос заплакав над Єрусалимом, кажучи: «Єрусалиме, Єрусалиме, ти, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням тих, кого Бог послав до тебе! Як часто намагався я зібрати твоїх дітей докупи, немов квочка своїх курчат під крила, - та ви не захотіли (Лк 13.34-35). І над храмом і величними забудівлями, що не залишиться туткамінь на камені, якого б не перевернули» (Мр 13,2). Це і для нас є пересторогою, щоб не шукати собі скарбів на землі, де міль точить, де злодій викрадає, де війни палять і руйнують. А навпаки, збирати собі скарби на небі, які не підпадають земським руйнаціям. Тому треба чувати, щоб і над нами Ісус не плакав, саме тоді, коли будемо ставити нашу увагу більше на дочасне, замість дбати про те, що вічне. І того дня наша молитва продовжилася вночі, у Гетсиманському саді, де по сьогодні знаходиться той камінь, на якого спливала кров з обличчя Ісуса Христа, перед тим як випити чашу страждань. Тут гаряча молитва нашого Спасителя: «Відійми, від мене цю чашу, а хай буде не моя, а твоя воля, Отче!» (Лк 22,42). Це глибінь і висота цієї молитви до Отця, якої Ісус навчив своїх учнів. Тут і місце зради Юди! Ми перебували у молитовному чуванні більш як годину у цьому Оливному городі і в побічному Гетсиманському храмі, і завершили ходом по Хресній дорозі, дійшовши до Голгофи, де змогли поклонитись у гробі, де положили мертве тіло Христове.

У неділю Божественну Літургію ми звершували у храмі Господнього гробу, у каплиці воскресіння. Світле воскресіння Ісуса прийшло після страшних мук: бичування, терням вінчання, хресний хід, розп’яття і страшної смерті на хресті. Він, не маючи права вмирати у місті, як найгірший розбійник, був розіп’ятий поза мурами міста, не маючи вже найменшого виду і краси. Він дійшов до брам пекла, відчув найстрашніше, що може відчути людина – болі тілесні, моральні і духовні, зневаги і спокуси, щоб «зійти з хреста», і самоту кромішню тоді, коли виривається з його зболілих уст крик: «Боже мій, Боже, чому ти мене покинув» (Мт. 27,46). І тоді приходить воскресіння, у моменті, коли Він віддає свою душу в руки Небесного Отця. Це чудо Любові. Божа любов здатна бути побита, потоптана, розіп’ята, але вона має в собі динамізм життя і воскресіння. Любов завжди воскресне! І оскільки ми любимо, будемо також учасниками Його воскресіння. На те ми з’єднались з Ісусом у Хрещенні. «Ви, що в Христа хрестилися, у хреста одягнулися» (Гл.3,37). Якщо з Ісусом Христом умираємо, з Ним і воскреснемо! Саме в любові таїнство воскресіння. Любов єднає нас з іншими братами і сестрами, любов єднає нас з Богом. Любов одна! Це та сама любов, яка єднає Отця, і Сина, і Святого Духа в одного Бога і це та сама любов, яка єднає в одну, святу, соборну, і апостольську Церкву. І такою вона є одночасно православною і католицькою.

У понеділок, ще за світанку, відбулася остання наша Літургія під час цього паломництва, у кафедральному храмі Мелхітської Патріархії. Ми її переживаємо у світлі Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, бо ми сьогодні залишаємо Святу Землю та Єрусалим. І саме наша остання точка на Оливній горі, на місці де Христос вознісся на небо. Ми поцілували цей камінь звідки Ісус прощався зі своїми учнями і просив їх бути «його свідками в Єрусалимі… аж до краю землі» (Ді 1,8). І ми одні з одними прощаємося та возносимося в повітря, щоб заїхати до наших «єрусалимів», щоб там проповідувати Царство Боже.

Отож, ми упродовж вісім днів ішли слідами Ісуса Христа і вглиблювалися у таїнство спасіння світу, а зараз вже зійшли «з гори», щоб свідчити про його воскресіння, під проводом Святого Духа, якого на кожній Божественній Літургії просимо, щоб він зійшов на нас, і на освячені дари.

І ми відчули, що маємо бути добрими життєвими свідками Христового Воскресіння через проповідь Слова Божого, бути добрими пастирями, здатними навіть віддати своє життя за овець, освячувати себе і поручений народ, повні Святого Духа, щоб вірні дивлячись на нас, бачили Боже світло, та Всі могли розуміти нас у своїй мові, на зразок учнів, після Зіслання Святого Духа.

Богу дяка за благодать цього паломництва!

Рим, 15.11.2017